12 березня 2015 року м. Київ К/800/47422/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (головуючий),
Бутенка В.І.,
Штульман І.В.,
здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом Бабушкінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська (далі - Бабушкінський РЦЗ) до ОСОБА_4 про стягнення допомоги по безробіттю за касаційною скаргою представника позивача на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року,
У лютому 2011 року представник Бабушкінського РЦЗ звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив стягнути з ОСОБА_4 незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 14488,18 грн.
Послався на те, що відповідач неправомірно отримав допомогу по безробіттю, оскільки на момент звернення про визнання безробітним та під час одержання допомоги був зареєстрований як фізична особа - підприємець (далі - ФОП).
Постановою Бабушкінського районного суду від 05 грудня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 14488,18 грн.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд рішенням від 3 липня 2014 року постанову районного суду скасував та ухвалив нову про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі представник позивача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, просить рішення цього скасувати і стягнути виплачені кошти.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Судами установлено, що 23 червня 2009 року ОСОБА_4 зареєстровано в Бабушкінському РЦЗ. Наказом від 30 червня 2009 року йому надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю. За період з липня 2009 року по липень 2010 року йому виплачено 14488,18 грн.
За наказом від 31 серпня 2010 року № 104 запропоновано повернути отриману допомогу у зв'язку з тим, що він з 28 листопада 2005 року зареєстрований як ФОП.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не міг бути визнаним безробітним, тому що був зареєстрований як підприємець.
Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення зазначеної допомоги.
Висновок апеляційного суду відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців визначається Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців» (далі - Закон № 755-IV). Відповідно до положень частини першої статті 4 цього нормативного акту державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (частина третя статті 46 Закону № 755-IV).
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 22 червня 2009 року ОСОБА_4 позбавлено статусу підприємця на підставі рішення про припинення підприємницької діяльності. 23 червня 2009 року він звернувся до центру зайнятості про визнання безробітним та з липня 2009 року став отримувати допомогу по безробіттю.
З урахуванням зазначених обставин та норм права, відповідач мав право на статус безробітного і отримання допомоги, оскільки з 22 червня 2009 року припинив підприємницьку діяльність.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок суду не спростовують і не дають підстав вважати рішення таким, що не відповідає нормам матеріального чи процесуального права.
За правилами, передбаченими підпунктом «б» пункту 3 статті 1 Закону № 803-XII ( в редакції Закону України від 25.12.2008 р. N 799-VI), в Україні до зайнятого населення належать, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.
Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи (стаття 2 Закону № 803-ХІІ (в редакції Закону України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23.02.2006 р. N 3483-IV).
Відповідач згідно тих обставини, які встановлені судами попередніх інстанції, під час отримання статусу безробітного не відносився до зайнятого населення, а отже мав право на соціальну допомогу.
За наведених обставин, постанова суду апел?яційної інстанції є законною і обґрунтованою, тому підстав до її скасування чи зміни немає.
Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Бабушкінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська відхилити а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
В.І. Бутенко
І.В. Штульман