10 березня 2015 року м. Київ К/800/32748/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Донця О.Є.,
суддів: Логвиненка А.О.,
Мороза В.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Прокуратури Автономної Республіки Крим на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.02.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 року у справі за позовом заступника прокурора м. Ялти Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища до Лівадійської селищної ради, Управління державного комітету по земельних ресурсів в м. Ялта Автономної Республіки Крим, треті особи - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним та скасування рішення від 15.12.2005 року № 83, спонукання до виконання певних дій,
У липні 2011 року заступник прокурора м. Ялти Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища звернувся до окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Лівадійської селищної ради, Управління державного комітету по земельних ресурсів в м. Ялти Автономної Республіки Крим, треті особи - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним та скасування рішення від 15.12.2005 року № 83, спонукання до виконання певних дій.
Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.02.2013 року у задоволенні позовних вимог заступнику прокурора м. Ялти Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища було відмовлено.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 року апеляційну скаргу заступника прокурора м. Ялти Автономної Республіки Крим було залишено без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.02.2013 року - без змін.
У касаційній скарзі Прокуратура Автономної Республіки Крим, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.02.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 року, а справу направити на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокуратури Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Лівадійської селищної ради від 15.12.2005 року № 83 затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 та передано безоплатно у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1500га з земель Лівадійської селищної ради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
За договором купівлі-продажу ОСОБА_2 передала зазначену земельну ділянку у власність ОСОБА_3, яким оформлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 068799 та здійснено запис у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010800700094.
Республіканським комітетом по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим проведено позапланову перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства на територіях при використанні земельних ділянок Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, якою встановлено, що земельна ділянка, яка виділена ОСОБА_2, на момент перевірки знаходиться у власності ОСОБА_3 згідно із матеріалами лісовпорядкування знаходиться на території Лівадійського лісництва в межах Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника.
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Згідно із пунктами «а», «б» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
У відповідності до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
На час прийняття оскаржуваного рішення був чинний Лісовий кодекс України, не мав розділу VІІІ Прикінцеві положення, та на який посилається прокурор у позовній заяві.
Законом України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» № 3404-IV від 08.02.2006 року внесено зміни до Лісового кодексу України та його викладено в новій редакції. Вказаний Закон набрав чинності 29.03.2006 року, тобто після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У своєму Рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, позивач у позові помилково посилається на вимоги пункту 5 розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України, яким передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, оскільки вказана норма була прийнята після прийняття оскаржуваного рішення, а отже не має зворотної дії в часі та на момент прийняття оскаржуваного рішення не діяла.
Відповідно до статті 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.
Відповідно до статті 77 Лісового кодексу України, порядок використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів врегульовано Законом України «Про природно-заповідний фонд України».
Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.
На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Згідно із частиною 4 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відведення земельних ділянок природним заповідникам на момент прийняття оскаржуваного рішення здійснювалося у загальному порядку, який визначений Земельним кодексом України, тобто із розробкою проекту відведення, визначенням меж земельної ділянки в натурі на місцевості, отриманням документу який підтверджує право на земельну ділянку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010 року № 1826-VI, який набрав чинності 16.02.2010 року статтю 7 було доповнено частиною 4 наступного змісту: «Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду».
Враховуючи, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (15.12.2005 року) частина 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не була чинною, вона не мала бути прийнята до уваги відповідачем з огляду на те, що діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх меж в натурі.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів місцевого самоуправління, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства визнаються недійсними в судовому порядку.
Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), постановлено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Рішення Лівадійської селищної ради від 15.12.2005 року № 83 на час звернення прокурора до суду з позовом є реалізованим, оскільки ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Більш того, вказана земельна ділянка вже відчужена ОСОБА_2, за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_3, яким 13.05.2008 року отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Лівадійської селищної ради від 15.12.2005 року № 83, яким затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 та передано безоплатно у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1500 га з земель Лівадійської селищної ради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Оскільки державний акт на право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 було видано на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2007 року за № 516619 ВЕО, та який у встановленому порядку не скасовано, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дішов вірного висновку, відмовивши у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Управління Держкомзему в м. Ялта скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Прокуратури Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.02.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 року у справі за позовом заступника прокурора м. Ялти Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища до Лівадійської селищної ради, Управління державного комітету по земельних ресурсів в м. Ялта Автономної Республіки Крим, треті особи - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним та скасування рішення від 15.12.2005 року № 83, спонукання до виконання певних дій - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.Є. Донець
А.О. Логвиненко
В.Ф. Мороз