12 лютого 2015 року м. Київ К/9991/35280/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 у справі № 2а-13290/10/2070 за позовом Підприємства "Палац праці" Об'єднання Профспілок Харківської області до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У жовтні 2010 року Підприємством до суду заявлений позов про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 04.10.2010 № 0000381800/2 та № 0000371800/2, якими позивачеві визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 113,00 грн. (у т.ч. 795,00 грн. за основним платежем та 318,00 грн. за штрафними санкціями) та з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 954,00 грн. (у т.ч. 636,00 грн. за основним платежем та 318,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаних Законів.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.
Рішення судів вмотивовані тим, що позивачем підтверджено належно оформленими первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентом, за наслідками яких позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит, суми яких за підсумками перевірки, з посиланням на нікчемність правочинів платника податків, було визнано державним податковим органом завищеними, внаслідок чого згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень було визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Підприємству в задоволенні позовних вимог.
При цьому відповідач у касаційній скарзі зазначає, що позивач завищив валові витрати та неправомірно включив до податкового кредиту з ПДВ суми по господарським операціям по виконанню робіт (миття кондиціонерів), наданих позивачеві контрагентом ТОВ "СК Техспецбуд", оскільки такі господарські операції не мають реального характеру, так як не підтверджені належно оформленими первинними документами, оскільки останні підписані гр. ОСОБА_4 (директор ТОВ "СК Техспецбуд"), який надав пояснення, що ніякого відношення до діяльності ТОВ "СК Техспецбуд" не мав, жодних угод не укладав та не підписував будь - яких документів, а отже, на думку контролюючого органу, такі правочини є нікчемними і формування валових витрат та податкового кредиту по них є безпідставними.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна невиїзна перевірка Підприємства з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до державного бюджету сум ПДВ за період з 01.05.2007 по 01.05.2010, за підсумками якої складено акт від 19.07.2010 № 7448/1800/30238257.
У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР), п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97 "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 283/97), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 636,00 грн. та податок на прибуток на суму 795,00 грн.
Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "СК Техспецбуд" не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки не підтверджені належно оформленими первинними документами, так як первинні документи підписані гр. ОСОБА_4, який, згідно його пояснень ніякого відношення до діяльності ТОВ "СК Техспецбуд" не мав, жодних угод не укладав та не підписував будь - яких документів. Вищезазначене свідчить про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже такий правочин є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат та податкового кредиту.
На підставі вищезазначеного акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження відповідачем ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Так, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Положеннями пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
А відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, А відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 зазначеної статті покупець має право відобразити сплачені (нараховані) суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
З аналізу наведених норм вбачається, що всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами і лише при дотриманні зазначених умов платник податку має право на віднесення витрат на валові та формування податкового кредиту.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "СК Техспецбуд" було укладено договір на здійснення робіт по миттю кондиціонерів, належне виконання якого підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами, які відповідно до Закону № 334/94-ВР та Закону № 168/97-ВР необхідні для формування валових витрат та податкового кредиту (податкова накладна, акти здачі - приймання робіт, рахунок на суму замовлених робіт, платіжне доручення, акт виконаних робіт).
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).
Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09/07/1997 за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (п. 3.4 Порядку), оскільки, як визначено п. 2 ст. 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.
На підставі доданих до матеріалів справи доказів, а саме наявних у матеріалах справи копій первинних документів, оформлених у відповідності з п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суди попередніх інстанцій встановили реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит та валові витрати.
Також суди попередніх інстанцій цілком правомірно зазначили, що постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.10.2010 у справі № 3-4070/10 провадження щодо адміністративного проступку керівника позивача (за правочином з мийки кондиціонерів) припинено згідно ст. 221, п. 1 ст. 247 КпАП України у зв'язку з відсутністю складу правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КпАП України (порушення порядку ведення податкового обліку).
Необхідно також зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.
Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності або податкової дисципліни.
Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР та Закону № 334/94-ВР не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 у справі № 2а-13290/10/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Н.Є. Маринчак
А.О. Рибченко