"03" березня 2015 р. м. Київ К/800/44846/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравцова О.В.,
суддів Єрьоміна А.В.,
Цуркана М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Бутенко Ольги Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Бутенко Ольги Володимирівни (надалі - відповідач, Реєстратор), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 10 жовтня 2013 року № 6641917, прийняте Реєстратором;
зобов'язати відповідача прийняти рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 23 вересня 2013 року реєстраційний номер 3076176, поданою позивачем, та внести відповідний запис про державну реєстрацію права власності в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 листопад 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила оскаржувані рішення скасувати, прийнявши нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 грудня 1995 року, між позивачем та фермерським господарством «Арта» укладено угоду про виділення частки із спільної сумісної власності в натурі та передачі її в приватну власність (надалі - Угода), відповідно до якої позивачеві виділено у приватну власність прибудоване до павільйону змішаної торгівлі нежитлове приміщення загальною площею 26,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
23 вересня 2013 року до Реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_2 звернулась із заявою про державну реєстрацію права власності на вказане майно, яка була зареєстрована за № 3076176.
11 жовтня 2013 року Реєстратор видала позивачеві рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 10 жовтня 2013 року № 6641917, зазначивши невідповідність поданих документів вимогам законодавства, які не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Вказала, що відповідно до пункту 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, Угода про виділення частки не є документом, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, прийшли до висновку, що дії відповідача є правомірними, оскільки позивачем не було надано ні Реєстратору, ні суду завірену належним чином копію рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 1995 року у справі № 5/135, відповідно до якого нерухоме майно, що зазначено у пункті 2 Угоди, належало фермерському господарству «Арта» на праві колективної власності до укладення Угоди. А тому не можливо визначити чи є Угода правовстановлюючим документом, оскільки відсутні дані про те, чи належало нерухоме майно, зазначене в Угоді, фермерському господарству «Арта» на момент її складання.
Однак, колегія суддів із даним висновком судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22 червня 2011 року (що діяв на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Порядок) цей Порядок визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 7 Порядку для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.
Згідно із пунктом 10 Порядку заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» першим етапом державної реєстрації прав та їх обтяжень є прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Отже, для реєстрації права на нерухоме майно необхідно подати державному реєстратору заяву та визначені законом документи для здійснення певної реєстраційної дії.
Однак, судами попередніх інстанцій не було встановлено перелік документів, що був поданий позивачем Реєстратору.
Відповідно до рішення № 6641917 від 10 жовтня 2013 року підставою для відмови у проведенні державної реєстрації позивачу Реєстратор зазначив невідповідність поданих документів вимогам законодавства, які не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують із посиланням на пункт 27 Порядку.
Пунктом 27 Порядку встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є:
1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат;
2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
4) свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати;
5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку;
6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком;
8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою;
10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
12) заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;
13) закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;
14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;
15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
Отже, з вищезазначеного вбачається, що даний перелік не є вичерпним, тим паче, що підпунктом 1 пункту 27 Порядку передбачено, що документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат. Даній обставині судами попередніх інстанцій оцінка не була дана.
Також необхідно зазначити, що пунктом 13 Порядку передбачено, що у разі подання не в повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.
Якщо заявник не усунув протягом п'яти робочих днів після отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію обставини, що були підставою для його прийняття, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Отже, законодавством передбачена можливість зупинити розгляд заяви про державну реєстрацію, якщо документи були подані заявником не в повному обсязі, а у випадку не усунення причин, що стали підставою для зупинення - державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Судами не досліджено чи була дана процедура дотримана.
Згідно з частиною першою статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З наведених вище підстав оскаржувані судові рішення не можуть вважатись законним та обґрунтованим, що є підставою для їх скасування відповідно до вимог частини другої статті 227 КАС України.
За правилами цієї статті підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Ухвала є остаточною та не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.
Головуючий суддя Кравцов О.В.
Судді Єрьомін А.В.
Цуркан М.І.