Справа № 454/86/14-ц
29 квітня 2014 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Веремчук О. А. ,
при секретарі Баран О.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Львівського обласного управління AT «Ощадбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору про сумісну діяльність недійсним,
позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, з наступних підстав: у провадженні Сокальського районного суду Львівської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа AT «Ощадбанк», про поділ спільного майна подружжя. 31.10.2013р. у справу вступила третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2, пред'явивши позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про поділ житлового будинку в натурі, оскільки вважає себе власником 22% будинку відповідно до договору про сумісну діяльність від 11.04.2002 р. Поряд з цим, спірний будинок АДРЕСА_1 вцілому перебуває в іпотеці AT «Ощадбанк» на підставі іпотечного договору від 05.08.2008 р., укладеного між Банком та ОСОБА_1 з метою забезпечення належного виконання зобов'язання останнього по договору відновлюваної кредитної лінії №3989 від 05.08.2008 року, а саме: повернути Банку в термін до 05.08.2018 р. кредит в сумі 200000 гривень та сплатити 20% річних. Таким чином, договором про сумісну діяльність від 11.04.2002р., про який вперше стало відомо AT «Ощадбанк» 31.10.2013р., порушуються законні права Банку як іпотекодержателя, що передбачені ст.572 ЦК України та ст. ЗЗ ЗУ «Про іпотеку», що у відповідності до ст.З ЦПК України дає право звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав. AT «Ощадбанк» вважає, що договір про сумісну діяльнісь від 11.04.2002 р. є недійсним з огляду на наступне: відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦК УРСР, за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи, будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін. Як зазначено в розділі 1 договору про сумісну діяльність, 11.04.2002 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились об'єднати свої зусилля і майно, яке їм належить на відповідних правових підставах, та сумісно діяти для досягнення спільної господарської цілі: добудови і введення в експлуатацію будинку (8% готовності на час укладення договору), розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Водночас, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок відповідно до вимог, що звичайно ставляться (ст.161 ЦК УРСР). З договору дарування житлового будинку і земельної ділянки, що посвідчений 11.04.2002р. державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 вбачається, що станом на 11.04.2002 р. процент готовності незакінченого житлового будинку А-1 на момент дарування становить 8%, а станом на 27.06.2006р. спірний будинок був закінчений будівництвом, що стверджується технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленим 27.06.2006 ДКП «Червоноградське МБТІ». З вищенаведеного слідує, що будівництво спірного будинку проведено в період з 11.04.2002 р. до 27.06.2006 р. Таким чином, якщо договір про сумісну діяльність від 11.04.2002р. був укладений з метою належного виконання, повинні існувати докази за період з 11.04.2002 р. до 27.06.2006 р., що про це свідчать. Як вбачається з п. п.5.3., 5.5. договору про сумісну діяльність. ОСОБА_1 здійснює керівництво сумісною діяльністю та вчиняє всі необхідні юридичні дії. З розділу 6 договору та додатку до договору вбачається, що внеском ОСОБА_1 у спільну діяльність є грошові кошти та трудова участь, ОСОБА_2 - трудова участь та матеріали. Грошові внески на добудову будинку ОСОБА_1 зобов»язувався перераховувати ОСОБА_2 в порядку і в строки, передбачені «Програмою робіт» «розділ 3 договору про сумісну діяльність), тобто на рахунок останньою, відкритий у банківській установі. Таких документів ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 суду не надали, що свідчить про те, що договір про сумісну діяльність від 11.04.2002р. не виконувався та був укладений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода), що в силу ст. ст. 58. 59 ЦК УРСР є недійсним з моменту її укладення. Як зазначив ОСОБА_2 в абзаці 2 позову, договір дарування від 11.04.2002 р. він вчинив під умовою, що син (ОСОБА_1.) після закінчення добудови незакінченого житлового будинку виділить йому для проживання частину приміщень. Однак, зі змісту договору дарування від 11.04.2002 р., що є посвідчений нотаріально у той самий день що й укладено договір про сумісну діяльність, не вбачається, що договір укладався під умовою як це вимагалося ст.61 ЦК УРСР . Таким чином, станом на 05.08.2008 р. будинок АДРЕСА_1 вцілому належав ОСОБА_1, та не був обтяжений зобов'язаннями власника за договором про сумісну діяльність від 11.04.2002 р., оскільки у протилежному випадку про такі обставини ОСОБА_1 був зобов'язаний повідомити AT «Ощадбанк» при укладенні іпотечного договору, чого не відбулося. Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_3, поданої 28.05.2008 р. приватному нотаріусу Сокальського районного нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_3 цією заявою підтверджує свою згоду на укладення договору іпотеки її чоловіком та заявляє, що будинок АДРЕСА_1 є їхньою спільною сумісною власністю як такі, що набувалися (а саме - приватизовувались) у період перебування в зареєстрованому шлюбі. Тобто, спосіб набуття права власності на вказаний будинок у заяві ОСОБА_3 приватному нотаріусу чітко вказаний, що виключає можливість набуття його у власність на підставі договору про сумісну діяльність від 11.04.2002 р. Відповідно до п.п.1.5., 1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р., обов'язковій реєстрації підлягає, право власності на нерухоме майно фізичних осіб. Реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим МБТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Як вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 17.11.2006 р. виконавчим комітетом Сокальської міської ради, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №13188863, виданого 11.01.2007 р. ДКП Червоноградське МБТІ право власності ОСОБА_2 на частку в будинку АДРЕСА_1 не зареєстроване, а будинок вцілому належить ОСОБА_1 Вищенаведене свідчить, що договір про сумісну діяльність від 11.04.2002р. не виконувався та не породив правових наслідків для його учасників у виді виникнення права спільної часткової власності на об'єкт їх сумісної діяльності. Відповідно до ст. 430 ЦК УРСР, за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, якщо будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи, будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін. Громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб. Договори про сумісну діяльність між громадянами і соціалістичними організаціями не допускаються. Усі вищенаведені обставини поокремо та в сукупності доводять той факт, що договір про сумісну діяльність від 11.04.2002р. не виконувався та був укладений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода), що в силу ст.58 ЦК УРСР є недійсним. Зважаючи на те, що договір про сумісну діяльність від 11.04.2002 р. укладений до вступу в дію Цивільного кодексу України, а позов AT «Ощадбанк» не торкається питань про підстави, порядок і наслідки зміни або розірвання договорів окремих видів, до спірних правовідносин повинні застосовуватися відповідні норми Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки.
На підставі наведеного позивач просить суд визнати недійсним договір про сумісну діяльність від 11.04.2002 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позов підтримав просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі, та в його обґрунтування зіслався на обставини викладені в позові
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечив з наступних підстав:17 травня 2001 року рішенням № 135 виконавчого комітету Сокальської міської ради йому було надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку в межах присадиби по АДРЕСА_1. Одним із пунктів рішення його було зобов'язано знести старий житловий будинок по АДРЕСА_1 після завершення будівництва нового будинку і здачі його в експлуатацію. В 2001 році його син, ОСОБА_1 був зарестрований за адресою: АДРЕСА_2 та не мав власного житла. В 2002 році ОСОБА_2 запропонував йому подарувати незавершене будівництво (8% готовності) з метою завершення будівництва спільними зусиллями, оскільки сам він не був взмозі завершити будівництво, а будинок був непридатний для проживання.
З метою забезпечення його житлом після завершення будівництва ми уклали договір про сумісну діяльність.
Договір про сумісну діяльність від 11 квітня 2002 року укладено у відповідності до ст. 430 Цивільного кодексу Української РСР для досягнення особистих побутових потреб - досягнення спільної господарської цілі добудови і введення в експлуатацію будинку ( 8% готовності на час укладення договору). Даною статтею передбачалося, що громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб.
Відповідно до пункту 6.2 Договору моїми внесками була особиста трудова участь. З січня 1987 року по вересень 2004 року ОСОБА_2 працював в СП «Сокальський Звіроплемгосп», та відповідно до накладних отримував матеріали в рахунок заробітної плати на будівництво. На сьогоднішній день в ОСОБА_2 збереглися накладні на придбання мною матеріалів в рахунок заробітної плати за 2002- 2003 роки ( на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1).
Про укладнення ОСОБА_1 іпотечного договору від 05.08.2008 року ОСОБА_2 не було відомо. ' '
Відповідно до договору про сумісну діяльність вони шляхом об'єднання своїх зусиль і майна, яке їм належало на відповідних правових підставах зобов'язалися сумісно діяти для досягнення спільної господарської цілі добудови і введення в експлуатацію будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .Грошові та майнові внески відповідачів, а також майно, створене або придбане Сторонами в результаті сумісної діяльності, складає їх спільну часткову власність. Після введення будинку в експлуатацію право власності на об'єкти, які входять в склад будинку розподіляються наступним чином: ОСОБА_1 є власником 78 % будинку, ОСОБА_2 є власником 22 % будинку.
Після введення будинку в експлуатацію з 2006 року ОСОБА_1 на виконаня договірних умов надав ОСОБА_2 у володіння і користування кімнату для проживання, кухню, санвузол, кладову та в загальному користуванні залишилися коридори, сходи. Згідно ст. 17 Закону України « Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Договором встановлено , що грошові та майнові внески . Сторін, а також майно, створене або придбане Сторонами в результаті сумісної діяльності, складає їх спільну часткову власність Відповідно до ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Виходячи з вищенаведеного ОСОБА_2 володіє і користується частиною будинку, що складає 22 %. Проте не розпоряджається , так як не зарестрував право власності на свою частку. В 2013 році ОСОБА_2 стало відомо, що може бути порушено його право на володіння, користування і розпорядження майном в зв'язку з розглядом справи про поділ подружнього майна між ОСОБА_1 та його колишньою дружиною - ОСОБА_3. В зв'язку з цим був змушений звернутися до суду з позовною заявою про поділ житлового будинку в натурі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечив з наступних підстав: відповідно ст. 4 Цивільного кодексу РСР цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ст. 430 Цивільного кодексу Української РСР, між мною та моїм батьком ОСОБА_2 було укладено договір про сумісну діяльність від 11 квітня 2002 року. Даною статтею, передбачалося, що громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб. Відповідно до договору про сумісну діяльність об'єднання своїх зусиль і майна, яке їм належало на відповідних правових підставах зобов'язалися сумісно діяти для досягнення спільної господарської цілі добудови і введення в експлуатацію будинку розташованого за адресою: : АДРЕСА_1. Грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене або придбане сторонами в результаті сумісної діяльності, складає їх спільну часткову власність. Після введення будинку в експлуатацію право власності на об'єкти, які входять в склад будинку розподіляються наступним чином: ОСОБА_1 є власником 78 % будинку, ОСОБА_2 є власником 22 % будинку. Після введення будинку в експлуатацію ОСОБА_1 виконав умови договору щодо розподілу часток, а саме надав у володіння і користування ОСОБА_2 кімнату, санвузол, побутові приміщення та інше, якими він користується по сьогоднішній день. Не зареєстрував право власності на 22 % будинку на батька в термін вказаний в договорі в зв'язку з тим, що він не наполягав .
В 2013 році ОСОБА_2 стало відомо, що в Сокальському районному суді слухається справа про поділ подружнього майна та може бути порушено його право на володіння, користування і розпорядження майном. Він наполягав на виконанні даного договору в частині реєстації права власності на його частку. ОСОБА_2 повідомив, що не може виконати даний договір, оскільки справа слухається в суді. Не може бути визнана мнимою угода на виконання умов якої були створені юридичні наслідки та за якою сторони вчинили відповідні дії. В даному випадку - на виконання угоди ОСОБА_2 проживає в будинку.
При укладенні іпотечного договору від 05.08.2008 року ОСОБА_2 не повідомив банк про наявний договір про сумісну діяльність, так як ним був втрачений його примірник договору з відповідними підтверджуючими документами. ОСОБА_2 не було відомо, що будинок перебуває в іпотеці.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові матеріали справи суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити з наступних підстав:
Відповідно до договору про сумісну діяльність укладеного 11 квітня 2002 року вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір про сумісну діяльність.
Відповідно до іпотечного договору від 06.08.2008 року вбачається, що між ВАТ «Державним ощадним банком» та ОСОБА_1, гарантією повернення кредиту є житловий будинок за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до технічного паспорта виданого 27.06.2006 року виданого Червоноградським МБТІ, вбачається, що ОСОБА_1 є власником будинку за адресою АДРЕСА_1 та технічні характеристики даного будинку.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, вбачається, що ОСОБА_1 є власником будинку за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст.261 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст.58 ЦК України, мнимі угоди коли є волевиявлення, в основі якого немає справжньої волі укласти угоду. Оскільки різні форми волевиявлення є лише засобами виразу об'єктивно існуючої волі, то, очевидно, що при відсутності справжньої волі на укладені угоди таке волевиявлення є неповноцінним і не має юридичного значення. Мнимі угоди мають різні цілі, у тому числі і протизаконні, та відповідно договору про сумісну діяльність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовленість досягнута , будинок збудовано та сторони брали належну участь у виконанні даного договору, що будо встановлено у судовому засіданні. Відповідач ОСОБА_1 не порушує умов кредитного договору між позивачем та ним, а тому це не дає права позивачу на дострокове звернення в суд з позовом про стягнення заборгованості. На підставі наведеного суд вважаю що в позові ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Львівського обласне управління AT «Ощадбанк» слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України та на підставі ст.ст. 4, 58, 430 Ц К УРСР , ст.ст. 331,334 ЦК України, суд-
В позові ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі Львівського обласне управління AT «Ощадбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору про сумісну діяльність недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд протягом 10 днів з дня його проголошення.
Головуючий: О. А. Веремчук