24 березня 2015 р. № 876/3387/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Мікули О.І., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
встановив:
28.01.2014 ФОП ОСОБА_2 звернувся в суд із адміністративним позовом у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Ковельської ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області від 21.11.2013 № Ф 206.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є фізичною особою - підприємцем, обрав спрощену систему оподаткування та отримує пенсію за вислугою років у відповідності до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), а тому вважає, що на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) його звільнено від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. З огляду на це, вказує на протиправність винесення відповідачем оскаржуваної вимоги про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 3582,09 грн.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 у задоволенні позову відмовлено.
Із цією постановою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на неврахування судом першої інстанції того, що позивач є особою, який досяг пенсійного віку (60 років), отримує пенсію та перебуває на спрощеній системі оподаткування, а відтак має усі підстави для звільнення від сплати за себе єдиного внеску.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення, а тому у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 16 серпня 2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку, що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_1 (а.с. 7 зворот).
Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 16 березня 2012 року № 759 позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
21 листопада 2013 року Ковельською ОДПІ ГУ Міндоходів винесено вимогу № Ф 206 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 3582,09 грн.
Не погодившись з винесеною вимогою про сплату боргу, позивач оскаржив її в адміністративному порядку, проте рішенням ГУ Міндоходів у Волинській області № 2-45/10.4-06 від 16 січня 2014 року вимогу № Ф 206 від 21 листопада 2013 року залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки виходячи з положень ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI від сплати єдиного внеску звільняються тільки фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Проте, позивач отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону № 2262-ХІІ, незважаючи на те, що він досяг пенсійного віку, а тому не звільнений від сплати єдиного внеску.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
За приписами частини четвертої статті 4 цього Закону (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом № 3609-VI, які набули чинності 6 серпня 2011 року), особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Буквальне тлумачення вказаної норми, дає підстави для висновку, що право не сплачувати за себе єдиний внесок поширюється лише на осіб, прямо перерахованих в аналізованій нормі ? пенсіонерів за віком або інвалідів, які отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Це право не поширюється на пенсіонерів за вислугою років, в тому числі, на тих які досягли пенсійного віку для пенсії за віком.
Пенсія за віком є одним із видів пенсійного страхування, і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до відповідних страхових фондів, які не зараховуються до Державного бюджету України. Саме з цих фондів покриваються витрати на медичні профілактично-реабілітаційні заходи, допомогу на поховання пенсіонерів за віком тощо.
На відміну від пенсій за віком, правила призначення пенсій за вислугу років регламентується Законом № 2262-ХІІ.
Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
За змістом статті 7 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
Отже, зазначеним Законом фактично визнається той факт, що пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законом № 2262-ХІІ є різними державними пенсіями. Різниця при цьому обумовлюється юридичними та фактичними підставами призначення цих видів пенсій та джерелами фінансування.
Ураховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років призначену відповідно до Закону № 2262-XII, не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку необхідного для пенсії за віком.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постановах від 18.11.2014 № 21-420а14 та від 15.04.2014 № 21-59а14, у відповідність до якої суди зобов'язані привести свою судову практику згідно ст. 244-2 КАС України.
У вказаних рішеннях Верховного Суду України проведено аналіз положень пункту 4 частини першої та частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ, статті 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статей 1, 12 Закону № 2262-ХІІ та висловлено правову позицію про те, що ФОП, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ.
Таким чином, наведеними вище висновками спростовуються доводи апелянта про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі № 803/183/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копій особам, які беруть участь у справі.
На ухвалу протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: О.І. Мікула
В.В. Ніколін