04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" березня 2015 р. Справа№ 911/5296/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Алданової С.О.
Коршун Н.М.
при секретарі Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача Цімох В.М. - дов. №01-12 від 01.12.2014 р.
від відповідача Кузьмич Т.В. - дов. №02/КАМ/Ю від 09.12.2014 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
«Комплекс Агромарс»
на рішення господарського суду Київської області
від 03.02.2015 р. (суддя Ейвазова А.Р.)
у справі №911/5296/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
«Кривоозерський олійний завод»
(далі - ТОВ «Кривоозерський олійний завод»)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс
Агромарс» в особі філії «Київкомбікорм»
(далі - ТОВ «Комплекс Агромарс»)
про стягнення 213 340,68 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 03.02.2015 р. у справі №911/5296/14 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Комплекс Агромарс» на користь ТОВ «Кривоозерський олійний завод» 39 938,87 грн. процентів, 39 393,27 грн. втрат від інфляції, 78 883,41 грн. пені, а також 3 164,31 грн. витрат, понесених на оплату позову судовим збором. В частині стягнення 2 186,39 грн. процентів, 44 929,81 грн. втрат від інфляції, 4 814,37 грн. пені - відмовлено.
Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати в частині стягнення пені в сумі 78 883,41 грн. та прийняти нове, яким зменшити розмір пені на 90%. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідач вважає оскаржене рішення незаконним і необґрунтованим, висновки суду в якому не відповідають обставинам справи, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, судом першої інстанції не прийнято до уваги посилань відповідача, що зобов'язання з оплати поставленого товару виконано ним в повному обсязі й заборгованості перед позивачем на момент подання позову та розгляду справи в суді не було. Крім цього, місцевим судом не прийнято до уваги майновий стан відповідача й необґрунтовано відмовлено в зменшенні розміру пені на 90%. Оскільки зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат та процентів річних неможливе, розумним буде зменшення розміру пені на 90% тощо.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 р. апеляційну скаргу ТОВ «Комплекс Агромарс» прийнято до провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М. та призначено розгляд справи на 24.03.2015 року.
Представник апелянта (відповідача) в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржене рішення скасувати в частині стягнення пені в сумі 78 883,41 грн. та прийняти в цій частині нове про зменшення розміру пені на 90%.
Представник позивача в судовому засіданні доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване просив залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Так, ТОВ «Кривоозерський олійний завод» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Комплекс Агромарс» про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, 210 146,12 грн., з яких: 83 697,78 грн. - сума пені; 42 125,26 грн. - три проценти річних від суми заборгованості; 84 323,08 грн. - сума індексу інфляції від суми заборгованості з урахуванням вартості товару. Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки №13-679/КК-Ю від 19.04.2013 р. (далі - Договір), а саме : щодо оплати відповідачем поставленого товару з порушенням встановлених Договором строків тощо.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що поставка товару здійснювалась не за період, який вказує позивач - з 21.04.2013 р. по 27.04.2014 р., а за даними бухгалтерського обліку відповідача - з 20.05.2013 р., а також позивачем при розрахунку пені, втрат від інфляції та процентів річних безпідставно до періоду їх нарахування включено дні їх фактичної оплати, одночасно відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на 90% - до 16 926,66 грн.
Суд першої інстанції, заслухавши доводи представників сторін по суті даного спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог, відтак позов задовольнив частково.
Так, місцевий суд встановив, що в період дії Договору, протягом квітня 2013 року - квітня 2014 року позивачем здійснено поставку товару відповідачу - кукурудзи 3 класу на загальну суму 18 794 392,40 грн., що підтверджується долученими до справи видатковими накладними, довіреностями та дорученнями на отримання товару, станом на 01.08.2014 р. відповідач повністю розрахувався за переданий товар на згадану суму, підтвердженням цього є виписки банку з рахунку позивача. Проте предметом спору у даній справі є застосування до відповідача встановленої Договором та чинним законодавством відповідальності за порушення зобов'язань. За висновками суду першої інстанції відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за поставлений у квітні 2013 року - квітні 2014 року товар розрахувався з порушенням встановлених п. 4.3 Договору термінів оплати - товар не завжди оплачувався протягом семи календарних днів з дати його поставки та підписання сторонами видаткових накладних, тому вимоги позивача про стягнення процентів за період прострочення, втрат від інфляції та пені є обґрунтованими хоча і не в повному обсязі. Здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення процентів за період прострочення, втрат від інфляції та пені, місцевий суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню три проценти річних в розмірі 39 938,87 грн., інфляційні втрати в розмірі 39 393,27 грн., пеня в розмірі 78 883,41 грн. Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд першої інстанції посилався на приписи п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, згідно яких господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені). Оскільки чинне законодавство не надає суду права зменшувати розмір процентів та втрат від інфляції, розмір нарахованої позивачем пені, яка може бути зменшена судом, суд вважав не надто великим й таким, що відповідає допущеному порушенню тощо.
Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції як підставними та обґрунтованими обставинами та матеріалами справи.
Як встановлено місцевим судом згідно матеріалів справи, 19.04.2013 р. між ТОВ «Кривоозерський олійний завод» (постачальником) та ТОВ «Комплекс Агромарс» в особі філії «Київкомбікорм» (покупцем) укладено Договір, на умовах і в порядку якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату (п. 1.1 Договору).
Покупець на підставі ч. 1 ст. 692 ЦК України зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.
Як визначено сторонами п.4.3 Договору, оплата товару покупцем проводиться в порядку 100% післяплати за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом семи календарних днів з дати поставки товару та підписання сторонами видаткових накладних.
Відповідно до п. 4.4 Договору датою оплати вважається дата списання банком грошових коштів з розрахункового рахунку покупця, датою поставки товару на підставі п. 5.1 цього правочину вважається дата підписання сторонами видаткових накладних.
Як встановлено судом першої інстанції, в період дії Договору протягом квітня 2013 року - квітня 2014 року позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 18 794 392,40 грн., що підтверджується долученими до справи видатковими накладними, довіреностями та дорученнями на отримання товару, проте відповідач повністю розрахувався за переданий товар лише 01.08.2014 р., що підтверджується виписками з рахунку позивача. Згадані обставини не заперечуються відповідачем.
Зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст.193 ГК України). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як встановлено місцевим судом відповідач за поставлений у квітні 2013 року - квітні 2014 року товар розрахувався з порушенням термінів оплати, встановлених п. 4.3 Договору, отже товар не завжди оплачувався протягом семи календарних днів з дати його поставки та підписання сторонами видаткових накладних, а відтак вимоги позивача про стягнення процентів за період прострочення, втрат від інфляції та пені є обґрунтованими.
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ст. 612 ЦК України).
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Приписами ст.ст. 549, 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Передбачений ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється на підставі ст. 3 цього Закону від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Сторони погодили, що покупець за порушення строків оплати товару, визначених п. 4.3 Договору, на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості неоплаченого товару (п. 6.3 Договору).
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем невірно розраховано інфляційні втрати, три проценти річних та пеню, а відтак, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення процентів за період прострочення, втрат від інфляції та пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим судом такий розрахунок здійснено арифметично правильно, вимоги позивача про їх стягнення відповідають приписам чинного законодавства та Договору, в зв'язку з чим з відповідача правомірно стягнуто три проценти річних в розмірі 39 938,87 грн., інфляційні втрати в розмірі 39 393,27 грн. та пеня в розмірі 78 883,41 грн. Законним й є висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
З огляду на наведену норму закону, суд має право (не обов'язок) зменшувати розмір штрафних санкцій, до яких проценти річних на суму заборгованості та втрати від інфляції не відносяться, з цим погоджується й апелянт, адже не оскаржує рішення в частині їх стягнення, відтак суд правомірно відмовив у їх зменшенні, як і щодо пені, адже ії розмір не є надто великим і відповідає допущеному порушенню.
Твердження апелянта про те, що зобов'язання з оплати поставленого товару виконано ним в повному обсязі й заборгованість перед позивачем на момент подання позову та розгляду справи в суді була відсутня не заслуговують на увагу, оскільки розрахунок процентів річних, інфляційних втрат та пені здійснено по кожній видатковій накладній окремо від дати, коли мала бути здійснена оплата згідно Договору (7 днів), до дати фактичної оплати.
Безпідставними є доводи скаржника з приводу того, що місцевим судом не прийнято до уваги майновий стан відповідача й необґрунтовано в зв'язку з цим відмовлено у зменшенні розміру пені на 90%, адже при зменшенні розміру штрафних санкцій суд повинен співставити їх розмір та розмір збитків, завданих невиконанням зобов'язань за договором, враховувати майновий стан обох сторін, а не лише відповідача тощо.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не доведено того факту, що розмір пені, який заявлений до стягнення, значно перевищує розмір збитків позивача; пеня заявлена позивачем не за весь період прострочення, а виключно за період з урахуванням строку позовної давності, а відтак місцевий суд обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 03.02.2015 р. у справі №911/5296/14 - без змін.
Матеріали справи №911/5296/14 повернути до господарського суду Київської області.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.О. Алданова
Н.М. Коршун