"26" березня 2015 р. Справа № 921/224/15-г/18
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ", вул. Текстильна, 24а, м. Тернопіль
до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1
про cтягнення заборгованості в сумі 1 316 грн, з яких: 1 006 грн - основний борг; 121,71 грн - пеня; 166,46 грн - інфляційні нарахування та 21,83 грн - 3% річних.
За участі представників сторін:
позивач: Смолінська О.С. - довіреність №8 від 14.01.2014р.;
відповідач: не прибув.
В судовому засіданні учаснику судового процесу роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22, 81-1 ГПК України. Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "АНТ" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом про cтягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості в сумі 1 316 грн, з яких: 1 006 грн - основний борг; 121,71 грн - пеня; 166,46 грн - інфляційні нарахування та 21,83 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ "АНТ" посилається на те, що в порушення умов договору поставки № 832 від 16.08.2013 р., відповідач не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв'язку з чим допустив заборгованість в сумі 1 316 грн, з яких: 1 006 грн - основний борг; 121,71 грн - пеня; 166,46 грн - інфляційні нарахування та 21,83 грн - 3% річних, стягнення якої є предметом розгляду у даній справі.
Ухвалою суду від 27.02.2015 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 12.03.2015р., який відкладався на 26.03.2015 р.
Разом з тим, 18.03.2015 р. товариством з обмеженою відповідальністю "АНТ", через канцелярію господарського суду Тернопільської області подано заяв, про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд винести рішення, яким стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 основний борг в сумі 1006,00 грн; 120,94 грн - пені; 165,99 грн - інфляційних нарахувань та 21,83 грн - 3% річних.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що статтею 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, суд розцінює клопотання позивача від 18.03.2015 року (вх. № 8299 від 18.03.2015 р.) як заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення суми пені та інфляційних нарахувань та приймає її до розгляду.
Таким чином, розгляд спору по суті здійснюється із урахуванням поданих змін.
Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд позов задоволити.
Відповідач письмового відзиву на позов не подав, заперечень щодо заявлених позовних вимог суду не представив, його представник у судові засідання не прибув, хоча про час і місце слухання відповідач був повідомлений належним чином, в порядку ст.ст. 64, 87 Господарського процесуального кодексу України, про що свідчить наявне у справі повідомлення про вручення поштового відправлення із датою вручення "12.03.2015 р."
Відтак, зважаючи на те, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою, а наявних матеріалів справи достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, справа розглядається без участі повноважного представника відповідача відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення в судових засіданнях представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).
16.08.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "АНТ", в подальшому постачальник, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, в подальшому покупець, був укладений договір поставки № 832 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передавати (поставляти) товар, а покупець зобов'язався своєчасно приймати цей товар, оплачувати його вартість на умовах даного договору та повертати тару в строк та на умовах, передбачених Договором (п.1.1. Договору).
Кількість та вартість товару визначається в накладній, яка є невід'ємною частиною даного Договору (п.1.2. Договору).
Згідно п. 7.1. Договір вступає в силу з моменту підписання та діє протягом 1 року. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору яка-небудь зі сторін не попереджає іншу сторону про припинення дії договору або між сторонами не буде укладено новий договір, даний договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах. В частині зобов'язання покупця щодо оплати товару та повернення (або відшкодування вартості) зворотної тари, цей договір діє до моменту повного виконання зазначених зобов'язань.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами і у відповідності із ст. 11 цього кодексу - однією з підстав виникнення зобов'язань.
Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "АНТ" поставило, на підставі договору № 832 від 16.08.2013 р., а фізична особа-підприємець ОСОБА_2, згідно накладних № 354 від 07.09.2013 р. та № 954 від 21.11.2013 р., отримав товар на загальну суму 5 006 грн (копії накладних знаходяться в матеріалах справи).
Згідно п. 3.2. вартість поставленого товару оплачується покупцем протягом 7 календарних днів з дати його отримання. Оплата одержаного товару проводиться за готівку та в безготівковій формі.
Однак, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, не провів в повному обсязі та у строк передбачений договором розрахунок за отриманий, чим допустив заборгованість перед позивачем.
24.03.2014 на адресу відповідача надіслано вимогу №36 з пропозицією у термін до 7 календарних днів з часу її отримання сплатити заборгованість в сумі 3 006 грн, яка останнім виконана частково шляхом повернення тари згідно накладної № 136578 від 28.01.2014 р. на суму 2 000 грн.
Після отримання згаданої вище претензії, відповідачем здійснено повернення тари згідно накладної № 141052 від 31.05.2014 р. ще на суму 2 000 грн (копії накладних знаходяться в матеріалах справи).
Таким чином, на дату звернення товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ" з даними позовними вимогами до суду, борг відповідача становив 1 006,00 грн.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України).
З огляду на вищенаведене, суд визнає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу за договором поставки № 832 від 16.08.2013 р. сумі 1 006,00 грн правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 6.2. укладеного між сторонами правочину, у випадку затримки оплати, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Крім того, в силу ч. 2 ст. 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
До інших способів відносяться передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов'язанню, правова природа яких є самостійним способом захисту прав і забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, розглянувши та перевіривши з допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" представлені розрахунки пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, суд прийшов до висновку, що до задоволення підлягають вимоги позивача в заявленій до стягнення сумі, а саме: 120,94 грн - пені; 165,99 грн - інфляційних нарахувань та 21,83 грн - 3% річних.
Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
У зв'язку з наведеним, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем у справі, підлягають до задоволення в сумі 1314,76 грн, з яких: 1 006,00 грн - основний борг; 120,94 грн - пеня; 21,83 грн - 3% річних, 165,99 грн - інфляційні нарахування.
Судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ" (вул. Текстильна, 24 А, м. Тернопіль , ідентифікаційний код 30345109) заборгованості в сумі 1 314,76 грн, з яких:
- 1 006 (одну тисячу шість) грн 00 коп - основний борг;
- 120 (сто двадцять) грн 94 коп. - пеня;
- 165 (сто шістдесят п'ять) грн 99 коп. - інфляційні нарахування;
- 21 (двадцять одну) грн 83 коп. - 3% річних та
- 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
Сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання 27.03.2015 р. через місцевий господарський суд.
Суддя Н.В. Охотницька