01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26
"23" березня 2015 р. Справа № 911/183/15
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петруцалек»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спар-Центр»
про стягнення 17 832, 11 грн.
за участю представників:
від позивача: Купченко В.В.
від відповідача: не з'явилися
суть спору:
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 17 832, 11 грн. заборгованості за договором № 102 від 28.08.2009, з яких: 10 372, 41 грн. - основного боргу, 4 729, 82 грн. - пені, 388, 75 грн. - 3% річних та 2 341, 13 грн. - інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за отриманий товар.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21.01.2015 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 09.02.2015.
До господарського суду Київської області від позивача надійшли клопотання б/н від 04.02.2015 (вх. № 2786/15 від 09.02.2015) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням його представника в інше судове засідання та заяви б/н від 04.02.2015 (вх. № 2787/15, № 2875/15 від 09.02.2015) про отримання процесуальних документів в електронному вигляді.
Ухвалою господарського суду Київської області від 09.02.2015 розгляд справи відкладено на 12.03.2015 у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представників сторін та невиконанням ними вимог суду.
12.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшов супровідний лист б/н від 12.03.2015 (вх. № 5665/15 від 12.03.2015), до якого додано документи по справі.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.03.2015 розгляд справи відкладено на 23.03.2015 у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.
До господарського суду Київської області від позивача надійшли супровідний лист б/н від 18.03.2015 (вх. № 6273/15 від 19.03.2015), до якого додано документи по справі та письмові пояснення № 07/23 від 17.03.2015 (вх. № 6274/15 від 19.03.2015) щодо обставин справи.
Присутній у судовому засіданні 23.03.2015 представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 23.03.2015, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
28.08.2009 між сторонами укладено договір № 102, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти і оплатити засоби для упаковки і обгортки харчових продуктів, а також інші непродовольчі товари, іменовані в подальшому «товар», відповідно до умов цього договору.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна товару узгоджується сторонами при підписанні договору та фіксується в національній валюті України з урахуванням курсу валюти євро, що діє на момент підписання договору.
Відповідно до п. 3.4 договору вартість кожної окремої одиниці товару, що входить в асортимент партії, вказується у відповідних накладних, що оформляються на кожну партію товару. Загальна вартість партії визначається як загальна сума по накладним на отриману відповідачем партію товару.
Згідно з п. 3.5 договору відповідач зобов'язаний сплатити вартість поставленої партії товару, визначену відповідно до п. 3.1 цього договору, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту отримання товару. Датою отримання партії товару відповідачем є дата, вказана у відповідних накладних.
Пунктом 3.7 договору передбачено, що платіж вважається здійсненим з моменту зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Згідно з п. 5.3 договору за прострочення відповідачем термінів оплати партії товару у відповідності з п. 3.5 цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0.1% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення. При цьому сплата пені не звільняє відповідача від обов'язку сплатити позивачу всю суму заборгованості.
Відповідно до п. 7.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2009 року.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання договору, строк його дії буде автоматично продовжений на кожен наступний календарний рік.
На виконання умов договору № 102 від 28.08.2009 позивач по видаткових накладних № 10910 від 13.09.2013 на суму 15 021, 20 грн. та № 11450 від 25.09.2013 на суму 6 927, 72 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 21 948, 92 грн., а відповідач вказаний товар отримав. Копії зазначених видаткових накладних долучені до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуті.
Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар за вищезазначеними накладними розрахувався частково, а саме на суму 11 576, 51 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 10 372, 41 грн., що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач заявлених до нього вимог щодо стягнення заборгованості за отриманий товар не спростував, у судове засідання своїх представників не направив, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобов'язань за договором № 102 від 28.08.2009 суду не надав.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що поставка товару була здійснена на виконання умов договору № 102 від 28.08.2009, доказів оплати товару відповідачем не надано, борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 372, 41 грн. основного боргу за поставлений товар є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.
Крім того, позивач на підставі п. 5.3 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 729, 82 грн. за період з 05.10.2013 по 14.01.2015.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи, те, що договором не передбачено «іншого» строку нарахування штрафних санкцій, судом було здійснено власний розрахунок пені по кожній накладній окремо, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, відповідно до якого пеня підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 802, 46 грн.
Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 05.10.2013 по 14.01.2015 складають 388, 75 грн., а інфляційні втрати з простроченої суми за період з жовтня 2013 року по листопад 2014 року складають 2 341, 13 грн.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, та встановлено, що сума їх є більшою, ніж заявлена позивачем.
Таким чином, зважаючи на положення ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати у сумі, що заявлена позивачем, а саме: 3 % річних у розмірі - 388, 75 грн. та інфляційні втрати у розмірі - 2 341, 13грн.
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 102 від 28.08.2009 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 13 904, 75 грн., з яких: 10 372, 41 грн. - основного боргу, 802, 46 грн. - пені, 388, 75 грн. - 3% річних та 2 341, 13 грн. - інфляційних втрат.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.
Керуючись статтями 33-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петруцалек» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спар-Центр» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Ломоносова, будинок 1, ідентифікаційний код - 36148976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Петруцалек» (65026, Одеська область, місто Одеса, вулиця Ланжеронівська, будинок 9, квартира 16, ідентифікаційний код - 30646815) 10 372 (десять тисяч триста сімдесят дві) грн. 41 коп. - основного боргу, 802 (вісімсот дві) грн. 46 коп. - пені, 388 (триста вісімдесят вісім) грн. 75 коп. - 3% річних, 2 341 (дві тисячі триста сорок одна) грн. 13 коп. - інфляційних втрат та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено: 26.03.2015
Суддя Т.В. Лутак