ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
24 грудня 2012 року № 2а-16867/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві
треті особиПерша Київська державна нотаріальна контора; Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
В грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, в якому просив:
- Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з нерухомого майна боржників ОСОБА_2, 1936 р.н., та ОСОБА_1, 1965 р.н., зокрема, з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що був накладений постановою від 10.04.2003 року;
- Зобов'язати відповідача зняти арешт з усього майна, в тому числі, квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, накладений постановою від 10.04.2003 року;
- Зобов'язати відповідача направити відповідні постанови про зняття арешту для виконання третім особам.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність відповідача по зняттю арешту з квартири після завершення виконавчого провадження у зв'язку з повним виконанням, як це передбачено Законом України «Про виконавче провадження», порушує законні права Позивача на майно, в тому числі - нерухоме майно. Як стверджує позивач, про наявність не знятого арешту на майно ОСОБА_1 стало відомо в 2012 році після звернення до нотаріальної контори для отримання свідоцтво про право на спадщину на квартиру, в зв'язку з чим він звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту. ОСОБА_1 вважає відмову відповідача у знятті арешту протиправною та просить суд задовольнити його позовні вимоги повністю.
Відповідач надав письмові пояснення, в яких зазначив про відсутність відкритого виконавчого провадження та виконавчого документу, що унеможливлює винесення постанови про зняття арешту. В свою чергу, видати додаткову копію постанови про зняття арешту від 29.09.4004 року № 967/22 не є можливим, оскільки зазначений документ видавався особами, які на даний час не працюють у Відділі Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві. Крім того, дане виконавче провадження, за твердженням представника відповідача, є завершеним, а матеріали виконавчого провадження - знищені, однак надати докази на підтвердження цього не видається можливим, оскільки відповідні документи у відповідача відсутні у зв'язку з не переданням їх після реформування органів державної виконавчої служби, що відбулося на підставі постанови КМУ від 16.11.06 №1622. Таким чином, відповідач вважає, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є звернення до суду щодо скасування арешту, накладеного 10.04.2003 року, та винесення судом відповідного рішення.
Відповідно до положень ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується в письмовому провадженні на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
З витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 38921591 від 23.11.2012 року вбачається наявність в реєстрі архівного запису про чинний арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (позивачу). Обтяжувач та підстави обтяження не вказані.
Як стверджує позивач, що не заперечується відповідачем, зазначений арешт був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеною ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві 10.04.2003 року на виконання виконавчого листа Радянського районного суду м. Києва № 2-1721 від 04.05.2001 року. Зокрема, вказаною постановою на виконання заходів для забезпечення позовних вимог накладено арешт на все нерухоме майно та транспортні засоби, що належать ОСОБА_2 1936 р.н. та ОСОБА_1 1965 р.н.
В подальшому ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві було винесено постанову № 967/22 від 29.09.2004 року про зняття арешту з майна боржника, копію якої надано позивачем в матеріали справи. Вказаною постановою в зв'язку з добровільною сплатою в повному обсязі заборгованості на підставі ст.. 37, 38 ЗУ «Про виконавче провадження» знято арешт з майна, що належить ОСОБА_2 1936 р.н. та ОСОБА_1 1965 р.н. Постановлено направити копії даної постанови до БТІ м. Києва та І-ї нотаріальної контори для виконання та сторонам для відома.
Постанова №967/22 від 29.09.2004 року отримана позивачем, що підтверджується наданою ним в матеріали справи копією. Проте, як вбачається з витягу № 38921591, інформація про зняття арешту майна в Єдиний реєстр заборон фактично не внесена, в зв'язку з чим на час розгляду справи існує запис про наявність чинного арешту на нерухоме майно.
Згідно зі Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Оскільки наявність не знятого арешту перешкоджає ОСОБА_1 в оформлення прав на спадкове майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1, позивач звернувся до відповідача з заявою про зняття арешту, накладеного постановою від 10.04.2003 року.
Листом № ДВ/20 від 05.12.2012 року державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Киві повідомив ОСОБА_1 про неможливість зняття накладеного постановою від 10.03.2004року арешту на майно, оскільки матеріали даного виконавчого провадження були знищені у відповідності до вимог порядку діловодства в органах ВДВС у зв'язку із закінченням строку їх зберігання, та рекомендовано позивачу звернутись до суду щодо скасування накладеного арешту.
Позивач вважає, що бездіяльністю відповідача щодо зняття арешту з нерухомого майна порушуються його право на це майно, в тому числі, як спадкоємця померлого ОСОБА_2
Вирішуючи дану справу по суті, суд виходить з наступного.
Надані позивачем документи свідчать, що боржником рішення згідно виконавчого документу було фактично виконано в повному обсязі, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 10.07.2003 року N 1095-IV, виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження (ст. 30 Закону).
Згідно зі ст.38 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження.
Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно. Аналогічне положення міститься в п. 4.10 Інструкції про проведення виконавчих дій.
Відповідно до п. 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом МЮУ від 03.03.2004 N 20/5, (в редакції, що була чинною на час зняття арешту з майна) нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення про зняття арешту державного виконавця. Повідомлення органів державної виконавчої служби про зняття арешту залишається у справах нотаріальної контори.
В свою чергу, Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затверджене наказом МЮУ від 09.06.1999 року N 31/5, в редакції наказу від 18.08.2004 року N 85/5 (Наказ втратив чинність з 01.01.2013 року на підставі Наказу МЮУ N 1844/5 від 14.12.2012) також передбачало внесення до Єдиного реєстру відомостей про зняття арешту за повідомленням органів державної виконавчої служби.
Зокрема, реєстратори Єдиного реєстру (державні нотаріальні контори, державне підприємство «Інформаційний центр» та його регіональні філії) приймають заяви про реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна від органів ДВС та уносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна. Підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є, в тому числі, постанови органів ДВС про арешт (звільнення з-під арешту) майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, складені відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом МЮУ від 15.12.99 N 74/5 (п. 5.6.8. Інструкції).
Органи та посадові особи, зазначені в підпунктах 2.1.2-2.1.3 пункту 2.1 цього Положення (зокрема, органи ДВС), надсилають Реєстратору в день накладення (зняття) заборони (арешту) заяву встановленого цим Положенням зразка або постанову про арешт (звільнення з-під арешту) майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. За відсутності передбачених Положенням підстав для відмови у проведенні реєстрації, реєстратор на підставі вказаних документів зобов'язаний внести відомості про накладення (зняття) заборони та арештів. Згідно п. 2.7. Положення реєстратор після реєстрації (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна протягом двох робочих днів надсилає про це витяг на адресу особи, яка подавала відповідну заяву чи постанову.
Таким чином, згідно законодавства, що діяло на час винесення постанови про зняття арешту, внесення до Єдиного реєстру відомостей про зняття арешту, накладеного державним виконавцем в межах виконавчого провадження, здійснювалось за відповідним повідомленням (заявою) державного виконавця. Отже, в разі фактичного виконання боржником виконавчого документу, державний виконавець зобов'язаний був винеси постанову про закінчення виконавчого провадження, в якій вказати про скасування арешту, та надіслати реєстратору заяву встановленого зразка або відповідну постанову та пересвідчитись в її виконанні.
Відповідач факту винесення постанови про зняття арешту з майна боржника від 29.09.2004 року не заперечує, проте зазначає, що в зв'язку зі знищенням матеріалів даного виконавчого провадження неможливо підтвердити та надати докази фактичного надсилання постанови для виконання державній нотаріальній конторі та БТІ.
Починаючи з грудня 2012 року відбулися зміни в законодавстві, що регулює порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно ст. 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для державної реєстрації прав та їх обтяжень є постанови органів досудового слідства, державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 16 Закону заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі може подаватися виключно державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем.
У разі подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подаються оригінали електронних документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, або електронні копії оригіналів документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, виготовлені шляхом сканування таких документів у паперовій формі, що мають відповідати вимогам, встановленим в ст. 17 цього Закону.
Згідно з п. 8 ст. 16 Закону державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі заяви
органу або посадової особи, якими встановлено обтяження, особи, в інтересах якої встановлено обтяження, уповноваженої ними особи. В п. 9 ст. 16 зазначено, що державна реєстрація припинення обтяження проводиться на підставі заяви обтяжувача, яку він зобов'язаний подати протягом п'яти робочих днів з дня припинення обтяження самостійно або на письмову вимогу боржника чи іншої особи, права якої порушено через наявність таких реєстраційних записів.
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 22.06.2011 р. № 703, визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав тощо.
Державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав, яким є структурні підрозділи територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. При цьому, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, незалежно від місця розташування такого майна, проводить орган державної реєстрації прав. Згідно інформації з ЄДРПОУ такий орган - Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр) на час розгляду справи є створеним.
Відповідно до п. 7 Порядку для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.
Згідно з п. 24-1 Порядку у випадках, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», органові державної реєстрації прав можуть подаватися заяви про державну реєстрацію в електронній формі. Заявником під час подання заяви в електронній формі є державний виконавець та Державний кадастровий реєстратор. В такому разі, відповідно до п. 24-3 Порядку, заявник разом із заявою в електронній формі подає органові державної реєстрації прав визначені цим Порядком наявні оригінали електронних документів або наявні електронні копії оригіналів документів, що виготовлені шляхом сканування таких документів у паперовій формі.
Відповідно до п. 66 Порядку у разі проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є орган державної влади, орган місцевого самоврядування або їх посадові особи, якими встановлено обтяження речових прав на нерухоме майно, а також особа, в інтересах якої встановлено обтяження (обтяжувач).
В п.п. 67, 68 Порядку зазначено, що для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, є рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно. Для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 67 цього Порядку, подає копії документів, що зазначені в пункті 9 цього Порядку (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування).
Наказом МЮУ від 14.12.2012 № 1844/5 затверджено Порядок використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Цей Порядок визначає процедуру використання та перенесення державним реєстратором прав на нерухоме майно записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Перенесення записів з Реєстрів до Державного реєстру прав здійснюється державним реєстратором прав у разі, коли наявні у Реєстрах записи є чинними та ідентифікують об'єкт нерухомого майна або суб'єкта речових прав, їх обтяжень.
Відповідно до п. 7 Порядку державний реєстратор переносить до відповідного розділу Державного реєстру прав, відкритого на об'єкт нерухомого майна, відомості записів, наявні у Реєстрах, у частині, що стосується такого об'єкта.
У разі коли при розгляді заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якої державній реєстрації підлягає припинення обтяження речового права на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в Державному реєстрі прав, встановлено наявність запису про таке обтяження в Реєстрах, державний реєстратор переносить відомості запису про таке обтяження до спеціального розділу Державного реєстру прав, після чого на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно вносить запис про припинення такого обтяження до Державного реєстру прав.
Таким чином, саме Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр), а не БТІ чи нотаріат, є органом, що проводить державну реєстрацію обтяжень (припинення обтяжень) речових прав на нерухоме майно на підставі відповідної заяви органу ДВС.
Отже, на час звернення позивача до Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві підстави для арешту майна, накладеного постановою ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві 10.04.2003 року на виконання виконавчого листа Радянського районного суду м. Києва № 2-1721 від 04.05.2001 року, були відсутні, протилежного відповідачем не доведено.
Підстав для повторного прийняття рішення про зняття арешту з майна, який вже був знятий державним виконавцем, шляхом винесення відповідної постанови, законодавство не передбачає. В матеріалах справи наявна постанова про зняття арешту з майна боржника №967/22 від 29.09.2004 року, винесена державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві О.М. Кухарським. Факт винесення цієї постанови позивачем не заперечується, доказів втрати нею чинності суду не надано. Разом з тим, відповідачем не надано доказів повідомлення реєстратора про зняття арешту для внесення відповідно запису до Єдиного реєстру заборон. В свою чергу, у позивача відсутня можливість самостійно звернутись для зняття арешту до органу державної реєстрації прав, оскільки такі дії відповідно до ст. 16 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняються Укрдержреєстром на підставі заяви орану ДВС.
Суд не знаходить обґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості вчинення відповідних дій з огляду на відсутність матеріалів виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа Радянського районного суду м. Києва № 2-1721 у зв'язку з їх знищенням після закінчення строку зберігання.
Матеріали виконавчих проваджень зберігаються протягом встановленого строку після закінчення виконавчого провадження та знищуються не інакше, як в передбаченому законодавством порядку. Так, пунктами 3.18 - 3.20 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, затвердженою наказом МЮУ N 470/7 від 05.07.99, що була чинною на час винесення постави про зняття арешту з майна боржника, передбачено, що належним чином сформовані виконавчі провадження (скріплені та пронумеровані аркуші) передаються державним виконавцем особі, відповідальній за формування архіву, про що складається здавальний опис завершених виконавчих проваджень до архіву.
Відлік строків зберігання документів у архіві, завершених у поточному році, починається з 1 січня кожного наступного року. Наприклад, справи з трирічним строком зберігання, закінчені у 2008 році, підлягають знищенню не раніше 1 січня 2012 року. Строк зберігання переданих до архіву завершених виконавчих проваджень становить 3 роки. Знищення виконавчих проваджень, які передано до архіву, здійснюється комісією один раз у півріччя, про що складається акт у двох примірниках за встановленою формою. Акти знищення виконавчих проваджень, переданих до архіву, зберігаються у номенклатурній справі. Аналогічні положення містяться і в п. 9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року №2274/5
Таким чином, оскільки постанова про зняття арешту з майна боржника в зв'язку з повним виконанням була винесена 29.09.2004 року, матеріали виконавчого провадження не могли бути знищені відповідачем раніше 01.01.2008 року (тобто, вже після набрання чинності постанови КМУ № 1622 та Закону України № 521-16 від 22.12.2006 щодо реформування системи органів державної виконавчої служби).
Належним підтвердженням знищення матеріалів виконавчого провадження є акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, акт знищення матеріалів виконавчого провадження із зазначенням підстав їх знищення. Жодних із зазначених документів суду не надано. Отже, відповідачем не доведено факту знищення матеріалів виконавчого провадження в установленому законом порядку або їх втрати. Крім того, суду не надано доказів закінчення виконавчого провадження, що має підтверджуватись постановою про закінчення виконавчого провадження, яка відповідно до закону мала бути в 3-денний строк надіслана сторонам.
Таким чином, відповідач, заперечуючи протиправність своїх дій/бездіяльності у відповідності з вимогами ст. 71 КАС України не довів суду правомірності таких своїх дій/бездіяльності, не надав доказів на підтвердження вчинення ним дій щодо зняття арешту з майна, а також доказів завершення виконавчого провадження та знищення матеріалів завершеного виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно Постанови Пленуму ВАСУ від 13 грудня 2010 року N 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» спори з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень судів цивільної юрисдикції, ухвалених до 1 вересня 2005 року, відповідно до статті 181 КАС України повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
При розгляді даної адміністративної справи суд прийшов до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог, з метою повного захисту прав позивача.
Керуючись ст.ст. 11, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства Укрїни, Окружний адміністративний суд м. Києва -
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Відділ Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві в передбаченому законом порядку звернутись до Органу державної реєстрації прав (Державної реєстраційної служби України) для внесення до Державного реєстру прав запису про припинення обтяження (зняття арешту з майна), накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеною 10.04.2003 року на виконання виконавчого листа Радянського районного суду м. Києва № 2-1721 від 04.05.2001 року.
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Суддя П.О. Григорович
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.