24 лютого 2015 рокусправа № 804/16320/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.
за участю представників:
позивача: - ОСОБА_1
- ОСОБА_2 (дов. від 19.06.2014 р.)
відповідача: - Лашкун А. І. (дов. від 05.01.2015 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року
у справі № 804/16320/13-а
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати неправомірним наказ №333 від 17.09.2013 про проведення перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;
- визнати протиправним та скасувати рішення №1/17-3 від 13.11.2013;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.11.2013 №0009311703;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 13.11.2013 №0009321703;
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ та направлення на проведення перевірки складені з порушенням вимог чинного законодавства, зважаючи на невірне зазначення прізвища позивача та зазначення різних видів перевірок у наказі та направленні. Позивач зазначає, що нею не було здійснено заниження валового доходу, оскільки до складу валового доходу не включаються та не відображаються у книзі обліку доходів та витрат власні кошти фізичної особи-підприємця, які вона зараховує на розрахунковий рахунок, кошти поповнення банківського рахунку, повернення надмірно сплачених податків й повернення покупцю передплачених коштів за непоставлений товар. Також, позивач вказує, що висновки податкового органу про завищення нею податкового кредиту ґрунтуються виключно на відсутності товарно-транспортних накладних, проте первинними документами, які підтверджують здійснення господарської операції, є видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, які належним чином оформлені позивачем та надані при перевірці податковому органу. Щодо завищення валових витрат згідно залишків товарно-матеріальних цінностей позивач зазначає, що податковим органом не надано доказів та пояснень щодо походження сум даних перевірки, а відтак не можна вважати прийняті податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими. Також, зважаючи на правомірність формування позивачем сум чистого оподатковуваного доходу, є хибними висновки відповідача щодо заниження нарахованого та перерахованого єдиного соціального внеску.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення 1/17-3 від 13.11.2013. Визнано протиправними і скасовано податкове повідомлення рішення №0009311703 від 13.11.2013; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення рішення №0009321703 від 13.11.2013 в частині 19320,00 грн. за основним платежем та 4348 грн. за фінансовими санкціями. В решті позову відмовлено.
Постанова суду в частині задоволених позовних вимог обґрунтована відсутністю порушень з боку позивача при формуванні ним податкового кредиту в сумі 5053,00 грн. Даний висновок суду зроблений на підставі наданих первинних документів позивача, які міститься в матеріалах справи.
Також судом встановлено, що висновок податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 14322,00 грн. спростовується наданими до матеріалів справи доказами.
Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0009311703, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 32627,50 грн., в т.ч. основний платіж 26102 грн., штрафні (фінансові) санкції - 6525,50 грн., суд першої інстанції з огляду на природу грошових коштів, які надійшли на рахунок позивача в період, що перевірявся, встановив факт відсутності заниження з боку позивача оподаткованого доходу. Крім того, визнано помилковим висновок податкового органу про завищення позивачем валових витрат по операціям з ТОВ "ТК "САТ", ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Рейнбоу Текнолоджис", а також завищення залишку товарно-матеріальних цінностей у сумі 77702,00 грн.
З приводу правомірності рішення від 13.11.2013 № 1/17-3 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску суд першої інстанції виходив з того, що оскільки висновки щодо заниження чистого доходу позивача спростовуються наданими до матеріалів справи первинними документами та документами податкового обліку, означене рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу (т.3 а. с.2), в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені адміністративного позову в повному обсязі. На обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наводить обставини, викладені в акті перевірки. Відповідач зазначає, що проведеною перевіркою підтверджено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства. Податковий кредит неправомірно сформований з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджують перевезення товару та не надано доказів на підтвердження видів, змісту, обсягів отриманих послуг, інформації щодо фактично понесених витрат на їх виконання.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечують, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, внаслідок наступного.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем - Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну планову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період 01.10.2010 по 31.12.2012, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 1269/17-3/НОМЕР_2 від 31.10.2013.
Перевіркою встановлено наступні порушення:
- п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 26102 грн., в т.ч. по періодах: 2011 р.- 8 884 грн., 2012 р.- 17 218 грн.
- пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 19 375 грн., у тому числі по періодах: IV квартал 2010 року - 113 грн., січень 2011 року - 1 313 грн., березень 2011 року - 225 грн., квітень 2011 року - 394 грн., липень 2011 року - 371 грн., вересень 2011 року - 3 033 грн., жовтень 2011 року - 333 грн., листопад 2011 року - 6 177 грн., січень 2012 року - 167 грн., лютий 2012 року - 120 грн., березень 2012 року - 138 грн., квітень 2012 року - 83 грн., травень 2012 року - 83 грн., червень 2012 року - 2 157 грн., липень 2012 року - 319 грн., серпень 2012 року - 160 грн., вересень 2012 року - 1 074 грн., жовтень 2012 року - 2 370 грн., листопад 2012 року - 731 грн., грудень 2012 року - 14 грн.
- п.4 ч.1 ст.4, п.2 ст.6, п.1 ч.2 ст. 7, п.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний соціальний внесок, що нараховується на суму чистого оподаткованого доходу на загальну суму 60384 грн., в т.ч. по періодах: 2011 р. - 20 552 грн., 2012 р. - 39 832 грн.
На підстав акту перевірки відповідачем прийнято:
податкове повідомлення-рішення №0009311703 від 13.11.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в загальному розмірі 32627,50 грн., в тому числі, за основним платежем - 26102 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6525,5 грн.:
податкове повідомлення-рішення №0009321703 від 13.11.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в загальному розмірі 23736,75 грн., в тому числі за основним платежем 19375 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4361,75 грн.
рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №1/17-3 від 13.11.2013, яким донараховано суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 64430,47 грн., в тому числі, за основним платежем - 60383,68 грн., штрафними санкціями - 4046,79 грн.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення позову.
З питань правомірності податкового повідомлення-рішення №0009321703 від 13.11.2013 суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність визначення відповідачем грошового зобов'язання з податку на додану вартість в частині 19320,00 грн. основного платежу, та, відповідно, визнав протиправним нарахування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій в сумі 4348,00 грн.
В цій частині спірним є питання заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 в розмірі 14267,00 грн. та завищення податкового кредиту за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 в розмірі 5053 грн.
Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пп.14.1.156 п.14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
За правилами п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).
Згідно з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Досліджуючи питання правомірності визначення позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, судом встановлено, податковим органом не спростовано наступні обставини.
Заниження податкових зобов'язань за січень 2011 року в сумі 1313 грн. фактично не мало місця з огляду на включення вказаної суми позивачем до податкових зобов'язань грудня 2010 року.
Заниження податкових зобов'язань за вересень 2011 року в сумі 750 грн. також не мало місця, зважаючи на включення її до податкових зобов'язань серпня 2011 року;
Щодо виявленого відповідачем заниження податкових зобов'язань за листопад 2011 року у сумі 6010 грн., ця сума складається з суми в розмірі 5020 грн., яка нарахована на підставі податкової накладної № 128 від 19.10.2011 ВАТ «Інтерпайп-НТЗ», та суми в розмірі 531,67 грн., що нарахована на підставі податкової накладної № 140 від 27.10.2011 ПП «Ремонтна майстерня «Елбіс». Вказані суми включені до податкових зобов'язань за жовтень 2011 року.
Суми в розмірі 458,33 та 138,00 грн. повернуті позивачем, відповідно, ТОВ «ВДК-Груп» та ТОВ «Варіоком» як помилково перераховані кошти, отже не потребували включення до податкових зобов'язань, відповідно, листопада 2011 року та березня 2012 року (сума 138,00 грн.).
Заниження податкових зобов'язань за червень 2012 року в розмірі 2148 грн. фактично не мало місця з огляду на включення вказаної суми позивачем до податкових зобов'язань травня 2012 року на підставі податкової накладної № 5 від 10.05.2012 по ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».
Заниження податкових зобов'язань за вересень 2012 року в розмірі 1074 грн. не мало місця з огляду на включення вказаної суми позивачем до податкових зобов'язань серпня 2012 року на підставі податкової накладної № 14 від 20.08.2012 по ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»
Окрім того, судом встановлено, що позивачем здійснювалось повернення надлишкових коштів, що підтверджується платіжними дорученнями № 8337859 від 11.10.2012 на суму 1000 грн. та № 77 від 31.10.2012 на суму 6000 грн. Податковим органом помилково враховано суму податкового зобов'язання в розмірі 1000 грн. за жовтень 2012 року оскільки відповідно до платіжного доручення № 77 від 31.10.2012 позивачем здійснено повернення коштів за несвоєчасну поставку товару.
Заниження податкового зобов'язання за листопад 2012 року в розмірі 513 грн. не мало місця з огляду на включення вказаної суми позивачем до податкових зобов'язань жовтня 2012 року згідно податкової накладної № 16 від 24.10.2012 по ТОВ «Білий Амур».
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність факту заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 14267,00 грн.
При дослідженні правомірності формування позивачем податкового кредиту в розмірі 5053 грн. встановлено, що вказана суду податку на додану вартість включена позивачем до податкового кредиту за операціями з ТОВ «ТК САТ», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ТОВ «Рейнбоу Технолоджис».
Як встановлено судом, між позивачем (Клієнт) та ТОВ «Транспортна компанія «САТ» (Перевізник) укладено договір перевезення вантажів від 05.09.2011 №7524, за умовами якого Клієнт надає для перевезення вантажі, а Перевізник зобов'язується здійснити їх перевезення автомобільним транспортом і надати інші послуги по перевезенню вантажів на території України. Відповідно до п.2.1, п.2.2 договору перевезення здійснюється на підставі накладної на вантаж, належним чином оформленої за формою, встановленою Перевізником. Вартість перевезення та інших послуг встановлюється відповідно до тарифів, зазначених в затвердженому Перевізником Прайс-Листі. Розрахунки за надання послуг між Перевізником і Клієнтом проводяться у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Перевізника на підставі виставлених рахунків (п.5.1 договору).
Фактичне виконання договору підтверджується наступними первинними документами: податковими накладними: № 61143/009 від 04.10.2011, № 72506/009 від 16.11.2011, № 6776/005 від 16.11.2011, № 3313/009 від 23.01.2012, № 18728 від 09.04.2012, № 3120/5 від 10.05.2012, № 23812 від 11.05.2012, № 3664 від 30.05.2012, № 28904 від 31.05.2012, № 4515/5 від 27.06.2012, № 35783 від 04.07.2012, № 4795/5 від 06.07.2012, № 37760 від 12.07.2012, № 5705/5 від 03.08.2012, № 5782/5 від 07.08.2012, № 42923 від 07.08.2012, № 5883/5 від 09.08.2012, № 6043/5 від 14.08.2012, № 48840 від 21.08.2012, № 7827/5 від 05.10.2012, № 56809 від 05.10.2012, № 9542/5 від 22.11.2012, № 68014 від 23.11.2012 (сума податкового кредиту 095,34 грн.);
платіжними дорученнями: № 526 від 04.10.2011 на суму 2000,00 грн., № 556 від 16.11.2011 на суму 1000,00 грн., № 595 від 23.01.2012 на суму 1000,00 грн., № 639 від 09.04.2012 на суму 500,00 грн., № 661 від 11.05.2012 на суму 300,00 грн., № 676 від 31.05.2012 на суму 200,00 грн., № 702 від 04.07.2012 на суму 200,00 грн., № 708 від 12.07.2012 на суму 300,00 грн., № 741 від 07.08.2012 на суму 300,00 грн., № 752 від 21.08.2012 на суму 300,00 грн., № 795 від 05.10.2012 на суму 300,00 грн., № 842 від 23.11.2012 на суму 172,00 грн.;
актами здачі-прийняття робіт № ДП0007152 від 05.10.2011, № ДП0007249 від 07.10.2011, № ДП0007372 від 12.10.2011, № ДП0007375 від 12.10.2011, № ДП0007556 від 18.10.2011, № ДП0007682 від 21.10.2011, № ДП0007784 від 25.10.2011, № ДП0007873 від 27.10.2011, № ДП0008978 від 29.11.2011, № ДП0008854 від 24.11.2011, № ДП0008678 від 18.11.2011, № ДП0008590 від 16.11.2011, № ДП0008483 від 14.11.2011, № ДП0008407 від 10.11.2011, № ДП0008279 від 07.11.2011, № ДП0008163 від 03.11.2011, № ДП0008164 від 03.11.2011, № ДП0008109 від 02.11.2011, № ДП0009178 від 02.12.2011, № ДП0009334 від 08.12.2011, № ДП0009528 від 14.12.2011, № ДП0009712 від 20.12.2011, № ДП0009857 від 23.12.2011, № ДП0010004 від 28.12.2011, № ДП0000053 від 12.01.2012, № ДП0000190 від 17.01.2012, № ДП0000296 від 20.01.2012, № ДП0000439 від 26.01.2012, № ДП0000579 від 31.01.2012, № ДП0001201 від 17.02.2012, № ДП0001521 від 28.02.2012, № ДП0001777 від 05.03.2012, № ДП0001861 від 07.03.2012, № ДП0002052 від 15.03.2012, № ДП0002204 від 20.03.2012, № ДП0002310 від 22.03.2012, № ДП0002465 від 27.03.2012, № ДП0002618 від 30.03.2012, № ДП0003637 від 26.04.2012, № ДП0003516 від 24.04.2012, № ДП0003334 від 19.04.2012, № ДП0003312 від 18.04.2012, № ДП0003223 від 13.04.2012, № ДП0003004 від 09.04.2012, № ДП0002852 від 04.04.2012, № ДП0002814 від 03.04.2012, № ДП0003865 від 04.05.2012, № ДП0003955 від 08.05.2012, № ДП0004013 від 10.05.2012, № ДП0004150 від 15.05.2012, № ДП0004491 від 24.05.2012, № ДП0004689 від 30.05.2012, № ДП0004874 від 01.06.2012, № ДП0005405 від 18.06.2012, № ДП0005776 від 27.06.2012, № ДП0006142 від 06.07.2012, № ДП0006651 від 19.07.2012, № ДП0007291 від 03.08.2012, № ДП0007380 від 07.08.2012, № ДП0007504 від 09.08.2012, № ДП0007699 від 14.08.2012, № ДП0008793 від 11.09.2012, № ДП0009186 від 20.09.2012, № ДП0009902 від 05.10.2012, № ДП0010189 від 12.10.2012, № ДП0010372 від 17.10.2012, № ДП0012055 від 22.11.2012, № ДП0013214 від 19.12.2012, № ДП0013639 від 28.12.2012.
Між позивачем (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Виконавець) укладено договір від 09.03.2011 №370, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по виготовленню поліграфічної продукції у кількості та номенклатурі згідно наданих рахунків. Згідно з п.2.1 договору оплата замовлення здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця 100% авансовим платежем.
Фактичне виконання договору підтверджується наступними первинними документами:
податковими накладними №1747 від 18.11.2010, №6 від 09.03.2011, №5 від 05.04.2011, № 45 від 27.04.2011, № 18 від 13.07.2011, № 31 від 21.02.2012, № 31 від 19.07.2012, № 2 від 01.08.2012, № 6 від 08.11.2012, № 12 від 13.11.2012, № 28 від 19.11.2012;
видатковими накладними: № 53 від 25.11.2010, № 370 від 18.03.2011, №587 від 12.04.2011, № 709 від 04.05.2011, № 1161 від 19.07.2011, №255 від 27.02.2012, № 1099 від 20.07.2012, № 1178 від 02.08.2012, № 1788 від 16.11.2012, № 1820 від 16.11.2012, № 1853 від 28.11.2012 (сума податкового кредиту 1674,70 грн.);
платіжними дорученнями № 354 від 18.11.2010 на суму 675,00 грн., № 401 від 09.03.2011 на суму 1348,80 грн., № 413 від 05.04.2011 на суму 1771,20 грн., № 423 від 27.04.2011 на суму 590,40 грн., № 468 від 13.07.2011 на суму 1890,00 грн., № 608 від 21.02.2012, № 718 від 19.07.2012 на суму 1468,80 грн., № 731 від 01.08.2012 на суму 360,00 грн., № 828 від 08.11.2012 на суму 360,00 грн., № 832 від 13.11.2012 на суму 432,00 грн., № 839 від 19.11.2012 на суму 432,00 грн.;
поліграфічною продукцією (наклейками, що містяться в матеріалах справи).
Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Рейнбоу Текнолоджис» (Постачальник) укладено договір поставки від 21.07.2011 №02378/11, згідно якому Постачальник зобов'язується постачати продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти цю продукцію (електронні компоненти та пристрої) та своєчасно здійснювати її оплату на умовах даного договору. Розрахунки за продукцію здійснюються в українських гривнях у безготівковому порядку на умовах 100% передоплати вартості продукції у строки, зазначені у відповідних рахунках-фактурах (п.5.1 договору).
Фактичне виконання договору підтверджується наступними первинними документами:
податковими накладними № 1075 від 13.09.2011, № 1091 від 16.09.2011 (сума податкового кредиту 2 283,20 грн.);
видатковими накладними № РН-0001081 від 19.09.2011, № РН-0001082 від 19.09.2011;
рахунками-фактурами № 1585 від 13.09.2011, № 1650 від 16.09.2011;
платіжними дорученнями: № 505 від 13.09.2011, № 511 від 16.09.2011 на суму 9283,20 грн.
Виходячи із змісту вказаних вище документів, складених на підтвердження виконання означених вище договорів, в їх сукупності, вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.
На момент укладення та виконання означених вище договорів контрагенти позивача ТОВ «ТК САТ», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ТОВ «Рейнбоу Технолоджис» мали зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені вказаними контрагентами у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.
Виявлені під час перевірки фактичні обставини щодо взаємовідносин між позивачем та вказаними вище підприємствами, фізичною особою-підприємцем відображення позивачем операцій з отримання обумовлених договорами послуг, робіт та продукції у відповідних періодах в податковому обліках відповідачем не спростовані.
Також відповідачем не спростовується факт використання позивачем отриманих за вказаними договорами послуг, робіт та продукції.
Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
В той же час, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Аналізуючи надані документи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують реальність здійснення відповідних господарських операцій та їх використання в господарській діяльності, що є належним підтвердженням формування податкового кредиту.
Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентами дотримані. Крім того, господарські зобов'язання з поставки товару, надання послуг, виконання робіт не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами).
Крім того, стосовно укладення позивачем договору з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 по виготовленню поліграфічної продукції, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що предмет та умови вказаного договору не суперечать нормам цивільного законодавства.
Згідно із ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Виходячи з правил ведення господарської діяльності, платник податків має право самостійно визначати обсяг послуг, який йому необхідний для забезпечення власної господарської діяльності, а предмет укладеного договору свідчить про безпосередній зв'язок предмету договору із господарською діяльністю позивача. Визначення необхідності та доцільності укладення суб'єктом господарювання будь - яких видів господарських договорів не належить до компетенції податкових органів.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що податковим кредит у розмірі 5053,00 грн. підтверджений належним чином складеними первинними документами, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про необґрунтованість визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5053,00 грн.
З цих же підстав є помилковим висновок податкового органу про безпідставне включення до складу витрат витрат по правочинам з цими контрагентами, а саме: з ТОВ «ТК «САТ» - в розмірі 5467,70 грн., з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 - в розмірі 7811,00 грн., з ТОВ «Рейнбоу Текнолоджис» - в розмірі 11416 грн., що стало підставою для визначення відповідної суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб податковим повідомленням-рішенням №0009311703 від 13.11.2013.
Відповідно до п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 ст. 139 Податкового кодексу України).
Згідно з приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Отже, задля правомірного формування валових витрат, вищевказані витрати повинні бути підтверджені первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку.
Як встановлено вище в результаті дослідження наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності, первинних документів, складених на підтвердження виконання правочинів позивачем з вказаними контрагентами, судом визнано помилковими висновки податкового органу щодо не підтвердження вказаних вище операцій первинними документами, відсутності зв'язку між вказаними правочинами з господарською діяльністю позивача.
Також щодо визначеної податковим повідомленням-рішенням №0009311703 від 13.11.2013 суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про заниження суми чистого оподаткованого доходу на загальну суму 174016,53 грн., у зв'язку із заниженням валового доходу на суму 71610 грн. та завищенням валових витрат на загальну суму 102406,53 грн. (в тому числі 2011 рік - 18583,00 грн. та 2012 рік - 83823,53 грн., які склалися у зв'язку із безпідставним включенням до складу витрат витрати по правочинам з ТОВ «ТК «САТ» у сумі 5467,70 грн., з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 у сумі 7811,00 грн., з ТОВ «Рейнбоу Текнолоджис» у сумі 11416 грн., а також завищенням залишку товарно-матеріальних цінностей у сумі 77 702,00 грн.).
Стосовно заниження позивачем валового доходу на суму 71610 грн. відповідач виходив з того, що протягом 2011 - 2012 років на розрахунковий рахунок позивача надійшли грошові кошти, які не включені ним до складу загального оподаткованого доходу у загальній сумі 71610 грн., в тому числі по періодах 2011 рік - 40 645 грн. та 2012 рік - 30965 грн.
Відповідно до п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України).
При цьому, під доходом за приписами пп. 14.1.54 п.14.1 ст.1 Податкового кодексу України слід розуміти будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Як вбачається з матеріалів справи, поданих позивачем банківських виписок позивачем у 2011 році здійснювалось поповнення банківського рахунку власними коштами на загальну суму 17000 грн. Також, в 2011 році позивачем здійснено повернення надмірно сплачених податків в сумі 400 грн. та коштів за непоставлений товар в розмірі 2750 грн.
В 2012 році позивачем здійснювалось поповнення банківського рахунку власними коштами на загальну суму 36000 грн. та здійснено повернення коштів за непоставлений товар в розмірі 6000 грн.
Отже приймаючи до уваги правову природу вказаних грошових надходжень як поповнення банківського рахунку власними коштами, відсутність доказів, які б спростовували твердження позивача про наявність у нього власних коштів, колегія суддів не погоджується з висновком податкового органу щодо заниження фізичною особою-підприємцем оподаткованого доходу внаслідок не врахування сум, перерахованих на розрахунковий рахунок як власні кошти.
Відносно завищення залишку товарно-матеріальних цінностей у сумі 77702,00 грн. судом встановлено, що позивачем під час перевірки надано податковому органу відповідні довідки станом на 01.01.2011 та 31.12.2012 і податковим органом ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи не було наведено жодних обставин, які спростовують дані позивача.
Також відповідні докази на підтвердження висновку про завищення залишку товарно-матеріальних цінностей у сумі 77702,00 грн. не надані відповідачем і апеляційному суду, внаслідок чого колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність такого висновку відповідача.
Щодо правомірності рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №1/17-3 від 13.11.2013 колегія суддів зазначає, що з огляду на те, що нарахування єдиного внеску здійснюється на суму доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а висновки податкового органу щодо заниження позивачем чистого доходу спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №1/17-3 від 13.11.2013 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не є підставою для скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у справі № 804/16320/13-а залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко