Справа: № 380/115/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Косович Т.П. Суддя-доповідач: Федотов І.В.
Іменем України
17 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.
суддів: Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2, управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області на постанову Тетіївського районного суду Київської області від 04 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в у Тетіївському районі Київської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області (далі - відповідач) з вимогами зобов'язати відповідача зробити перерахунок та виплату пенсій, встановлених ст.ст. 50, «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі державної пенсії - не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії - 75 % мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року та звернути постанову суду до негайного виконання.
Постановою Тетіївського районного суду Київської області від 04 лютого 2015 року адміністративний позов задоволено в частині вимог за період з 22.07.2014 р. по 02.08.2014р.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги. Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Адміністративна справа розглянута судом першої інстанції в порядку скороченого провадження відповідно до вимог ст. 183-2 КАС України.
Відповідно до вимог ч.8 ст. 183-2 КАС України апеляційні скарги у справах, передбачених п.п.1,2 ч.1 цієї статті, розглядаються апеляційними судами в порядку письмового провадження.
Дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області і отримує державну пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України № 796-XII як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.
В зв'язку з недоотриманням в 2014 році державної та додаткової пенсії в розмірах, передбачених Законом України № 796-XII, позивач 13.01.2015 року звернувся до Відповідача з заявою про перерахунок пенсії, але 17.01.2015 року отримав лист про відмову в проведенні перерахунку, що підтверджується листом Відповідача від 17.01.2015 року № 9/к-04.
Вважаючи вказану відмову незаконною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно статті 54 Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до п. 17 ч. 1 с. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.
Відповідно до абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 63 Закону України «Про статусі і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Прикінцевими положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 р. норми і положення статей деяких Законів України, зокрема ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
З огляду на вказане, колегією суддів встановлено, що на 2013 рік дія ст.ст. 50, 54 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» обмежується нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік».
Однак, починаючи з 01.01.2014 р., Закон України «Про державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. в редакції Закону України від 06.07.2014 р. № 1534-18 не містить жодної норми, яка б обмежувала у 2014 р. пряме застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема ст.ст. 50, 54 вказаного Закону.
Законом України "Про державний бюджет України на 2014 рік " від 16.01.2014 р. в редакції Закону України від 03.08.2014 р. № 1622-18, встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Отже, починаючи лише з 03.08.2014 року розміри пенсій передбачених ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" обмежується вимогами Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік " від 16.01.2014 р. в редакції Закону України від 03.08.2014 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій, позивачу з 22.07.2014 року по 02.08.2014 року застосуванню підлягають норми ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 1210.
Крім того, залишаючи позовні вимоги в частині без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено, встановлений ст. 99 КАС України, строк звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з позицією Вищого адміністративного суду у постанові Пленуму від 16.03.2012 № 4 Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статей 39, 48, 50, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", під час вирішення питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду з позовами про нарахування та виплату пенсії громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, судам необхідно керуватися нормами статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до приписів статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Разом з тим, заяви про поновлення строків звернення до суду позивач не надавав, будь-яких обґрунтувань стосовно причин пропуску процесуального строку у позовній заяві, як і в апеляційній скарзі, не зазначив.
При цьому, оскільки позовні вимоги стосуються щомісячних соціальних виплат, то строк коли особа мала дізнатись про порушення своїх прав наступав по закінченню кожного календарного місяця, коли вона їх отримувала.
Позивач щомісяця отримував пенсію і підвищення до неї, тобто усвідомлював її розмір і мав можливість з'ясувати, з яких виплат вона складається. Таким чином, позивач не знав, але повинен був і міг (мав реальну можливість) знати про порушення свого права.
Правова необізнаність особи не може бути визнана поважною причиною для пропущення строку звернення до суду, як і підставою для його поновлення, оскільки закони і інші нормативно-правові акти друкуються в періодичних виданнях та є доступними необмеженому колу осіб.
Отже, враховуючи, що позивач до суду звернувся 21.01.2015, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції що з урахуванням строків звернення до суду з позовом, передбачених статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги, заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду, а саме за період з 01.01.2014 року по 21.07.2014 року, підлягають залишенню без розгляду.
Доводи позивача з приводу того, що до вказаних правовідносин не застосовуються строки звернення до суду, встановлені ст. 99 КАС України, посилаючись на Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року положеннями п. п. і) п. а) ч. 1 ст. VI якої встановлено, що строк позовної давності на відшкодування ядерної шкоди, спричиненої тілесному здоров'ю, складає тридцять років з дня ядерного інциденту, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Так, норми Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 12.09.1997 року є загальними нормами права, а питання щодо визначення строків звернення до суду в порядку адміністративного судочинства з приводу оскарженню дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень регулюється спеціальними нормами, а саме положеннями ст.ст. 99, 100 КАС України.
Враховуючи наведені положення діючого законодавства та ту обставину, що позивач об'єктивно знав і повинен був знати розмір отримуваної ним соціальної допомоги як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, мав можливість звернутись до суду для вирішення питання у значно коротший проміжок часу, інформація щодо діючого законодавства є загальновідомою, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про залишення позовних вимог без розгляду.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апелянтами не було надано доказів на підтвердження вимог їх апеляційних скарг, а висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються, тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Крім того, оскільки постанова Тетіївського районного суду Київської області від 04 лютого 2015 року була прийнята у скороченому провадженні, тому, відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.
Керуючись, ст.ст. 160, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Тетіївського районного суду Київської області від 04 лютого 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:
Судді:
.
Головуючий суддя Федотов І.В.
Судді: Оксененко О.М.
Ісаєнко Ю.А.