12 березня 2015 року Справа № 876/3004/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, третьої особи Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України про визнання дій щодо невиплати середнього заробітку за період затримки трудової книжки при звільнені протиправними, стягнення з середнього заробітку за період затримки видачі трудової книжки в розмірі 6741,46 грн..
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Міністерства доходів і зборів України щодо невиплати середнього заробітку за період затримки у видачі трудової книжки при звільненні ОСОБА_1. Вирішено стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у видачі трудової книжки в розмірі 6815,90 грн..
Із таким судовим рішенням не погодилося Міністерство доходів і зборів України, подавши апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просило скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову - про відмову в задоволенні позову. Обгрунтовуючи свою незгоду із судовим рішенням, відповідач зазначив, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки відносини про проходження служби в органах внутрішніх справ не є трудовими і всі питання по звільненню (поновленню на службі), стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають вирішенню відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР і не регламентуються Кодексом законів про працю України. Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР не передбачено можливість стягнення грошового забезпечення за час затримки видачі трудової книжки. Також апелянт вказав, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги те, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого ст. 99 КАС України місячного строку.
Судом апеляційної інстанції у зв'язку з реорганізацією було здійснено заміну відповідача на Державну фіскальну службу України.
Представник відповідача та третьої особи Курило С.В. у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та дала пояснення, аналогічні викладеним в ній доводам.
Представник апелянта ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені.
Позивач ОСОБА_1 заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та вказав, що відсутні підстави для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, в межах викладених в ній доводів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 26 липня 2013 року наказом Державної податкової служби України за №0078-о/д «По особовому складу» позивача було звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних сил України.
19 серпня 2013 року у його трудовій книжці зроблено запис № 11 про звільнення зі служби в податковій міліції органів Державної податкової служби згідно наказу від 25.07.2013 року.
08 жовтня 2013 року згідно розписки ОСОБА_1 отримав трудову книжку НОМЕР_1.
Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього ж Кодексу.
Факт затримки у видачі позивачу його трудової книжки з вини відповідача не спростовано.
Згідно ст. 235 КЗпП України за позивачем закріплено право на середній заробіток за весь час вимушеного прогулу саме через затримку видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, відповідно цією ж нормою на відповідача покладений обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з цих же підстав. Вказане право позивача відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Відповідно до п.п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників днем звільнення при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу вважається день видачі трудової книжки.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно застосував матеріальне право при вирішенні спору, оскільки аналіз норм Закону України «Про міліцію», Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002, аналітичної довідки Вищого адміністративного суду України від 01.02.2009 р. вказує на те, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Оскільки Закони України «Про міліцію» та «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ Української РСР не регламентують питання оформлення і видачі трудових книжок, суд правильно застосував загальні норми, встановлені Кодексом законів про працю України.
Доводи апелянта щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
Згідно ч. 3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У Рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року N 8-рп/2013 зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.
Вказана позиція щодо застосування до спірних правовідносин трудового законодавства узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 06.11.2013 року.
Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду немає.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України - залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року по справі № 813/9167/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
В.Я. Макарик
Повний текст виготовлено 17 березня 2014 року