18 березня 2015 року Справа № 876/2429/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Дяковича В.П., Яворського І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Старком груп» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі за його позовом до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,
У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Старком груп» (далі - ТОВ «Старком груп») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ) від 21 жовтня 2013 року:
№ 0002272210/6096 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 149181,00 грн., з яких 138915,00 грн. за основним платежем та 10266,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 0002282210/6097 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 410347,00 грн., з яких 355120,00 грн. за основним платежем та 55227,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі № 813/8506/13-а у задоволенні позову було відмовлено.
Зазначену постанову в апеляційному порядку оскаржено позивачем ТОВ «Старком груп», яке у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове про задоволення його позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що спірні суми податкових зобов'язань були сформовані виключно за результатами господарських операцій між ТОВ «Фасадем-сервіс», ТОВ «Перший фінансовий Взвод», ТОВ «Деюре груп», ТОВ «Еворі Інвестмент» за реально укладеними договорами. Правочин (договір) свідчить про те, що він має визначений предмет, з чого вбачається, що ТОВ «Старком груп» здійснив замовлення послуг для здійснення господарської діяльності.
Апелянт зазначає, що наявністю у сторін правочину (договору) волі на укладення договорів та підтвердженням фактичного здійснення зазначених господарських операцій є підписані позивачем і контрагентами акти виконаних робіт, а також видані контрагентами податкові накладні.
Крім того, між ТОВ «Старком груп» та його контрагентами було повністю проведено розрахунки за виконані роботи, що не заперечується і відповідачем. А тому придбання послуг ТОВ «Старком груп» у контрагентів документально підтверджується.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ДПІ у ході проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Старком груп» питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 29.06.2010 року по 30.06.2013 року (акт № 844/22-10/37162829 від 07.10.2013 року) було виявлено порушення податкового законодавства, що стало підставою для винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
Податковим органом встановлено, що в період, який перевірявся, контрагентами позивача були ТОВ «Фасадем-сервіс», ТОВ «Перший фінансовий Взвод», ТОВ «Деюре групп», ТОВ «Еворі Інвестмент», які власних виробничих потужностей, трудових ресурсів, належних адміністративно-господарських можливостей для здійснення господарської діяльності не мають, що виключає можливість виконання взятих на себе зобов'язань згідно з договорами, укладеними з ТОВ «Старком груп», та свідчить про фіктивний характер їх господарської діяльності.
До таких висновків податковий орган дійшов, ґрунтуючись на інформації, здобутій в ході проведення перевірок ТОВ «Фасадем-сервіс», ТОВ «Перший фінансовий Взвод», ТОВ «Деюре Групи», ТОВ «Еворі Інвестмент».
Судом взято до уваги те, що при перевірці ТОВ «Старком груп» не доведено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами, не підтвердилась реальність часу здійснення операцій, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активі складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності підприємства.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, у ході проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Старком груп» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 29.06.2010 року по 30.06.2013 року, результати якої оформлено актом № 844/22-10/37162829 від 07.10.2013 року, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, п. 44.1 п. 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 138915,00 грн. та вимог пп. 14.1.36, 14.1.56, 14.1.191, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 44.6 ст. 44, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 355120,00 грн.
Вказані висновки стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, які оспорюються у рамках даної справи.
На переконання апеляційного суду, суть даного публічно-правового спору зводиться до обґрунтованості висновків податкового орану про нереальність (безтоварність) господарських операції ТОВ «Старком груп» з контрагентами ТОВ «Фасадем-сервіс», ТОВ «Перший фінансовий Взвод», ТОВ «Деюре Групи», ТОВ «Еворі Інвестмент».
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами п. 1.2 ст. 1, п. 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 3.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконання робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Відповідно до пп. 139.1.9.п.139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Положеннями пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Як слідує з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Згідно пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
На думку апеляційного суду, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
відсутність первинних документів обліку.
Таким чином, докази, на які послався позивач на обґрунтування своєї позиції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару, надання послуг), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Зокрема, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Відтак, обставинами, які підлягають перевірці у зв'язку із наведеним, є фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за правилами п. 44.6. ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що поданні позивачем до суду копії первинних документів, які стосуються господарських операцій, що були предметом перевірки ДПІ, результати якої оформлено актом № 844/22-10/37162829 від 07.10.2013 року, не створює правових підстав для висновку про протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
Окрім цього, слід погодитися із податковим органом у тому, що оскільки надані позивачем акти виконаних робіт, отриманих від ТОВ «Фасадем-сервіс», не містять конкретного змісту наданих послуг (не зазначено місце надання послуг та кількість абонентів), то вони не можуть вважатися такими, що відповідають вимогам ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже враховуватися у податковому обліку позивача.
При цьому, на думку апеляційного суду, обґрунтований сумнів у реальності господарських операцій з ТОВ «Фасадем-сервіс» додатково викликають також висновки, викладені у акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 842/22-10/31663124 від 12.10.2012 року, з ТОВ «Деюре груп» - у акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 572/23-5/37317392 від 25.05.2011 року, а також у акті № 1641/22.8/37242909 від 14.05.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Перший фінансовий Взвод» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.05.2011 року по 30.11.2011 року» та у акті № 1075/22.4/37471556 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Еворі Інвестмент» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період грудень 2011 року, квітень-грудень 2012 року та січень-лютий 2013 року».
Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що за звичаями ділового обороту при здійсненні вибору суб'єкта господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. При цьому свідоцтво про держава реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. А відтак, доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиної державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.
І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконанням цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин
Тому суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0002272210/6096 та № 0002282210/6097 від 21.10.2013 року немає.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Старком груп» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі № 813/8506/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Дякович
І.О.Яворський