Справа № 357/3045/15-ц
2/357/1576/15
Категорія 38
24 березня 2015 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Дмитренко А. М. ,
при секретарі - Боженко Т. В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві справу за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Білоцерківського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно,-
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2, після смерті якої залишилось спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1, він є спадкоємцем першої черги за законом, прийняв спадщину після смерті матері, але нотаріусом йому відмовлено в оформленні спадкових прав із-за відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно на ім»я спадкодавця, свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок було видано в 1999 році на ім»я померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, яка була його бабою, після смерті якої ОСОБА_2 спадщину фактично прийняла, але юридично не оформила. Позивач просить суд визнати за ним право власності на спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1.
В судоовму засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надіслано заяву щодо розгляду справи без участі представника Іванівської сільської ради та про визнання позову.
Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Так, по справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 - мати позивача, що стверджується копією свідоцтва про її смерть, копією свідоцтва про народження позивача та копією свідоцтва про одруження батьків позивача, згідно якого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 06.03.1965 року, після чого дружина змінила прізвище на ОСОБА_2.
Як вбачається з матеріалів справи, за даними Спадкового реєстру ОСОБА_2 заповіту не залишила, що стверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру /заповіти/спадкові договори / за № 39508192 від 02.02.2015 року , яку надала Узинська міська державна нотаріальна контора.
А згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 39508544, тільки 02.02.2015 року зареєстровано спадкову справу № 21/2015 після смерті ОСОБА_2 на підставі заяви ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину, що стверджується копією вказаної спадкової справи, яку надано на запит суду Узинською міською державною нотаріальною конторою Білоцерківського району Київської області.
В судовому засіданні також встановлено, що до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_2 входить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_1.
Згідно довідки Комунального підприємства Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» від 25.02.2015 року № 381, право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право власності від 20.01.1999 року, виданого виконкомом Іванівської сільської ради /реєстрова книга № 2, реєстровий № 335/.
Як вбачається з технічного паспорта БТІ на даний житловий будинок станом на 10.02.2015 року, загальна площа житлового будинку становить 69,30 кв.м, житлова площа-38,90 кв.м, до житлового будинку відносяться такі господарські будівлі та споруди: сарай «Б», погріб «б/п», сарай «В», сарай-прибудова «в», убиральня «№ Г», самочинне будівництво відсутнє.
ОСОБА_3 -мати ОСОБА_2 та баба позивача по справі померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що стверджується копією свідоцтва про її смерть, копією свідоцтва про народження матері позивача та копією свідоцтва про її одруження.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 заповіту не залишала, спадкова справа після її смерті не відкривалася, що вбачається з Інформаційних довідок зі Спадкового реєстру /спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину/ НОМЕР_1 від 26.01.2015 року та зі Спадкового реєстру /заповіти/спадкові договори/ № 39441890 від 26.01.2015 року.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Як роз'яснено в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР.
Відповідно до ст.524 ЦК України в редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
За ст.529 цього Кодексу при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Згідно зі ст.548 ЦК України 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
За згідно приписів ст.549 цього Кодексу визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
В п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснюється, що при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК. Діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подання ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.
Згідно п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України № 18/5 від 18.06.1994 року, зареєстровано в Мінюсті України 07.07.1994 року за № 152/361 /наказ втратив чинність на підставі наказу Мінюсту України № 20/5 від 03.03.2004 року, але діяв на час виникнення спірних правовідносин/, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
В судовому засіданні також встановлено, що позивач, який є спаджкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_2, прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Наведене стверджується довідкою виконавчого комітету Іванівської сільської ради Білоцерківського району від 25.02.2015 року № 104, згідно якої ОСОБА_1 проживав і був зареєстрований на день смерті ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, за цією адресою проживала і була зареєстрована до дня смерті спадкодавець ОСОБА_2
В свою чергу ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті її матері ОСОБА_3, як спадкоємець першої черги за законом, оскільки згідно довідки виконавчого комітету Іванівської сільської ради Білоцерківського району від 27.02.2015 року № 105 разом із ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 проживали ОСОБА_2-дочка та ОСОБА_1 -внук.
За приписами ст.ст.560, 561 ЦК України 1963 року, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
За ст.1296 ЦК України 2003 року спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Київської області Малькевич Л.В. відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 через відсутність правовстановлюючих документів на вказаний вище в рішенні житловий будинок, що вбачається з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.02.2015 року.
Як роз'яснено в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися за правилами позовного провадження.
Відповідно до ст.3 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
А згідно ст.4 цього Закону, права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Так, судом було встановлено і вказано вище, що рік побудови даного будинку -1972, при оформленні права власності на цей будинок до уваги приймалися записи в погосподарській книзі Іванівської сільської ради, на що було вказано в довідці виконкому Іванівської сільської ради від 27.02.2015 року № 105.
Станом на 1972 рік державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства УРСР 31.01.1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 року № 56; Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР.
Згідно цих норм записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади /публічних актів/, що підтверджують право приватної власності.
Крім того, виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Тобто, будинок по АДРЕСА_1, який було побудовано в 1972 році, як зазначено в технічному паспорті МБТІ, згідно норм діючого на той час законодавства визнавався об'єктом права власності ще до його державної реєстрації в МБТІ в 1999 році.
За ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Отже, в силу приписів вищенаведених правових норм ОСОБА_3 набула права власності на вказаний будинок, спадщину після її смерті прийняла ОСОБА_2, яка не зареєструвала своє право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2, до складу якої входить і право на даний житловий будинок.
В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз'яснено, зокрема, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися , якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Таким чином, спадкодавець набула права власності на вказане вище спадкове майно, а тому суд вважає за можливе визнати за позивачем, як за спадкоємцем першої черги за законом, право власності на спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1.
Враховуючи все наведене та керуючись ст.ст. 524,529, 548,549, 560,561 ЦК України 1963 року, ст.ст.1216, 1218, 1296 ЦК України 2003 року, Законом України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України № 18/5 від 18.06.1994 року, зареєстровано в Мінюсті України 07.07.1994 року за № 152/361, ст.ст. 10, 60,88,209, 212-215 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А. М. Дмитренко