Апеляційний суд Житомирської області
Справа №288/63/13-ц Головуючий у 1-й інст. Сікан В.М.
Категорія 5 Доповідач Григорусь Н. Й.
19 березня 2015 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.
суддів Косигіної Л.М., Талько О.Б.
секретаря судового засідання Церпіцької Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку в майні, визнання права власності
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року, -
У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому просила припинити право власності ОСОБА_2 на 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на дану частку будинку.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/5 ідеальні частки житлового будинку АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 ідеальну частку вказаного будинку, яка належала на праві власності ОСОБА_2
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 311 ЦК України встановлює, що житло фізичної особи є недоторканим. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 383 ЦК України та відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За правилами ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Однак надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним у відповідності до ст. 183 ЦК України. Якщо надання частки в натурі є неможливим, співвласник вправі вимагати від іншого співвласника матеріальної компенсації вартості його частки.
Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Правовий аналіз цієї норми свідчить про те, що законодавець визначив чотири самостійні підстави, кожна з яких окремо може слугувати приводом для припинення права власності на частку в спільному майні.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 4 жовтня 1991 року виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також між учасниками спільної сумісної власності.
При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.
Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник у будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником 1/5 ідеальної частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.08.1974 року належить. ОСОБА_1 є власником 4/5 ідеальних частин зазначеного будинку на підставі договору дарування від 02.08.1994 року (а.с. 75-76, том 1). Між сторонами склалися неприязнені стосунки щодо права власності та користування спірним будинком, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні та підтверджується чисельними зверненнями до суду та правоохоронних органів, а відтак виключає можливість спільного користування будинком.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що судом першої інстанції не було досліджено факт нотаріального посвідчення договору дарування від 02.08.1994 року на ім'я ОСОБА_1 4/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1, оскільки спірний договір посвідчений Попільнянською державною нотаріальною конторою за № 1297 та зареєстрований у КП «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради 26.11.2009 року (а.с. 75-80, том 1). Разом з тим, факт укладання такого договору не заперечувався ОСОБА_3 - батьком позивача (а.с. 93, том 1). Крім того, ОСОБА_2 оспорювала вказаний договір та рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 11.08.2011 року у задоволенні її позову про визнання договору дарування недійсним відмовлено (а.с. 68-69, том 1). Дане рішення набуло законної сили (а.с. 11-16, том 3).
Також не заслуговують на увагу посилання апелянта на ту обставину, що спірний житловий будинок мав площу понад 100 кв.м, оскільки відповідач жодного належного та допустимого доказу на підтвердження даної обставини не надала. З матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 є дерев'яним та має площу 30 кв.м. Зокрема, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.05.1975 року та довідки Ставищенської сільської ради від 17.05.1979 року спадковий будинок є дерев'яним, вкритим соломою, має площу 30 кв.м та складається з двох кімнат, сіней та комори (а.с. 5, 104, том 1); згідно акту від 26.10.2010 року заміри будинку становлять 4 м х 6,20 м (а.с. 95). Відповідно до інформації КП «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради інвентаризаційна справа № 306 на спірний житловий будинок вперше заведена у 2009 році та містить план, експлікацію приміщень до плану та оцінювальний акт про будинок, загальною площею 29,0 кв.м (а.с. 194-197, том 1). З технічного паспорту на будинок, його плану вбачається, що спірний одноквартирний будинок складається з коридорів площею 7,2 кв.м та 2,1 кв.м, кухні площею 8,8 кв.м, житлової кімнати площею 10,9 кв.м (а.с. 70-73, том 1).
За таких обставин, коли спірний житловий будинок має одну кімнату, іншої житлової кімнати, яка б відповідала частці ОСОБА_2 у вказаному будинку не існує та відповідно до Державних будівельних норм, які діють на Україні і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 14 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»: співвласнику 1/5 частки будинку ОСОБА_2 неможливо виділити в натурі ізольовані жилі приміщення, підсобні приміщення (кухня, передпокій, санвузол, внутрішньо квартирні коридори, тощо) з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири; тому зазначені обставини є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на частку в спільному майні.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що частка ОСОБА_2 в будинку (1/5) є незначною (по рівнянню з розміром частки іншого співвласника - 4/5) та складає фактично 2,18 кв.м житлової площі (10,9 : 5) та 5,6 кв.м загальної площі (29,0 : 5) і не може бути виділена в натурі, спільне користування будинком є неможливим.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року визначено, що за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, тому не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 08.12.2014 року по даній справі за клопотання апелянта ОСОБА_2 було призначено судову будівельно-технічну експертизу для визначення дійсної ринкової вартості спірного домоволодіння та можливості виділу її 1/5 частки в натурі. 18.02.2015 року матеріали справи разом з ухвалою суду від 08.12.2014 року повернуті без виконання через відмову ОСОБА_2 провести її оплату.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на ту обставину, що на її думку ринкова вартість будинку становить 13 875,00 грн, що підтверджується висновком № Н-18/03/11 про вартість оцінюваного майна, оскільки площа досліджуваного в ньому будинку становить 36,4 кв.м, тоді як спірний житловий будинок має лише 29,0 кв.м. Разом з тим, відповідно до копії висновку № 349/04.12 судової будівельно-технічної експертизи від 10.04.2012 року, проведеної з оглядом об'єкта за місцем його розташування по цивільній справі у спорі між тими ж сторонами (який залишено без розгляду) спірний житловий будинок загальною площею 29,0 кв.м, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дерев'яним, має одну житлову кімнату, кухню та два коридори, його ринкова вартість становить 7 340,00 грн (а.с. 10-25, том 1).
ОСОБА_1 дотрималась вимог ст. 365 ЦК України необхідних для вирішення питання про припинення права власності на частку у спільному майні, внесла суму 1 468,00 грн на депозитний рахунок суду, що складає вартість 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 37, том 1).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не має.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Судді