Справа № 159/7342/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т.В.
Провадження № 22-ц/773/433/15 Категорія: 48 Доповідач: Стрільчук В. А.
25 березня 2015 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області у складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,
при секретарі - Концевич Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання сина за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 23 січня 2015 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 до 16 листопада 1999 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_3, який з вересня 2013 року навчається у Житомирському державному технологічному університеті на контрактній основі за рахунок батьків, у зв'язку з чим потребує допомоги. Загальна вартість освітньої послуги за 2 роки становить 16800 грн. Сину також потрібні кошти на зошити, книги, проїзд, одяг, їжу, ліки та інше. Її доходів не вистачає на утримання і навчання їх спільного сина.
Враховуючи викладене, просила стягнути з відповідача на свою користь 8400 грн., тобто 50 % витрат на навчання за 2 роки.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 23 січня 2015 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і направити справу на новий розгляд, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та вимогам сімейного законодавства.
В запереченні відповідач ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, зазначаючи про безпідставність та необґрунтованість скарги.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 4).
Шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 (а. с. 4).
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 15 квітня 2013 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто на підставі ст. 185 Сімейного кодексу (далі - СК) України додаткові витрати на навчання сина ОСОБА_3 до досягнення ним повноліття в розмірі 5000 грн. (а. с. 34-35).
Рішеннями Ковельського міськрайонного суду від 15 квітня 2013 року та від 07 листопада 2013 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто на підставі ст. 199 СК України аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3, який продовжує навчання, в розмірі 400 грн. щомісячно, починаючи з 24 березня 2013 року і до закінчення навчання, але не довше як до досягнення ним двадцяти трьох років (а. с. 36-41).
Згідно з довідками Житомирського державного технологічного університету студент ОСОБА_3 навчається на договірній основі та не отримує стипендію. Термін навчання з 01 вересня 2013 року по 30 червня 2015 року. Вартість навчання сплачена повністю (а. с. 7-8).
З договору про навчання студента від 02 серпня 2013 року вбачається, що плата за навчання ОСОБА_3. в університеті за весь період становить 16800 грн. (а. с. 5-6), які повністю сплатила ОСОБА_1, що підтверджується наданими нею копіями відповідних квитанцій (а. с. 9-10).
За змістом позовних вимог ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 одноразово половину понесених нею витрат на оплату навчання повнолітнього сина в університеті, які, на її думку, є додатковими витратами на дитину.
Відповідно до ст. 185 СК України, на яку ОСОБА_1 послалася у позовній заяві, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Зазначена правова норма міститься у главі 15 СК України «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання». Статтею 180 цього Кодексу, якою розпочинається вказана глава, передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Всі наступні статті глави 15 також стосуються врегулювання правовідносин, пов'язаних з утриманням батьками саме неповнолітніх дітей.
Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обов'язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, встановлений ст. 185 СК України, не розповсюджується на повнолітніх дітей.
Разом з тим, глава 16 цього Кодексу «Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання» не містить правової норми, яка зобов'язує батьків брати участь у додаткових витратах на повнолітню дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Вказаний висновок випливає також із аналізу положень ст. 201 СК України, згідно з якою до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187,189-192 і 194-197 цього Кодексу.
Отже ні ст. 185 СК України, ні ст. 193 цього Кодексу, яка передбачає стягнення коштів на неповнолітню дитину, що перебуває у навчальному закладі, до спірних правовідносин не застосовуються.
Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 послалася на ст. 199 СК України, відповідно до якої, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Однак, як зазначалося раніше, вищезгаданими рішенням Ковельського міськрайонного суду від 15 квітня 2013 року та від 07 листопада 2013 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вже стягнуто на підставі ст. 199 СК України аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3, який продовжує навчання, в розмірі 400 грн. щомісячно, починаючи з 24 березня 2013 року і до закінчення навчання, але не довше як до досягнення ним двадцяти трьох років (а. с. 36-41). Тому повторний розгляд судом таких вимог по суті виключається (п. 2 ч. 2 ст. 122, п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України).
В той же час, за наявності відповідних підстав розмір стягнутих на повнолітню дитину аліментів може бути змінено за рішенням суду за позовом платника аліментів у відповідності з положеннями ст. ст. 192, 200-201 СК України.
Що стосується посилання апелянта на ст. 185 СК України, то дана правова норма не може бути застосована до спірних правовідносин з мотивів, наведених вище.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду від 23 січня 2015 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: