Справа № 159/712/15-к
Провадження № 1-кп/159/70/15
м. Ковель 24 березня 2015 року
Ковельський міськрайонний суд Волинської області під головуванням
судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
в складі: прокурора ОСОБА_3
потерпілого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт, що надійшов з Ковельської міжрайонної прокуратури Волинської області, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013020110001285 від 05 вересня 2013 року, за ч. 3 ст. 185 КК України щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, працездатного, не працюючого, одруженого, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, раніше судимого: 1) 07.12.2010 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ст. 190 ч. 1 КК України до покарання у виді 240 годин громадських робіт; 2) 13.12.2011 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ст. 191 ч. 3, 389 ч. 2, 70 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки, з позбавленням права займати посади, пов'язані з обслуговуванням та розпорядженням товарно-матеріальними цінностями строком на 3 роки, рішенням Рівненського районного суду від 21.03.2013 року проведено заміну невідбутої частини покарання, на більш м'яку, у виді виправних робіт строком на 1 рік 10 місяців і 8 днів з відрахуванням 20% від заробітної плати; 3) 18.02.2015 року Старовижівським районним судом Волинської області за ч. 2 ст. 190, 71 КК України до покарання - один рік один місяць обмеження волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обслуговуванням та розпорядженням товаро-матеріальними цінностями на строк один рік, у встановленим законом порядку судимість не знята і не погашена, -
ОСОБА_6 , будучи раніше судимим за корисливі злочини, на шлях виправлення не став та вчинив повторно злочин проти власності. Так, він 02 вересня 2013 року, близько 20-ї години, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з гаража по АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повторно, таємно викрав 20 мішків зерна пшениці, загальною вагою 1 000 кілограм, чим завдав потерпілому майнову шкоду на суму 2 000 гривень.
Суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_6 слід кваліфікувати за ст. 185 ч. 2 КК України.
Тобто, своїми умисними діями, що виразились у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, ОСОБА_6 скоїв кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 2 ст. 185 КК України.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 надав показання про те, що він на початку вересня 2013 року з гаража свого знайомого ОСОБА_4 викрав двадцять мішків зерна пшениці, які продав, але був викритий, а тому частину повернули потерпілому і він сплатив йому компенсацію за розтрачену пшеницю. Показав суду, що в той день він разом з потерпілим та іншими вживали спиртні напої в гаражі останнього, де він побачив мішки із зерном пшениці, які вирішив викрасти. Тому, він непомітно для потерпілого зняв із в'язки ключів ключ від замка гаража та сховав їх між цеглою, яка була складена в гаражі, а в'язку ключів віддав ОСОБА_4 . Коли він з потерпілим вийшли з гаража, то він накинув замок на двері, але не закривав його, оскільки мав намір незадовго повернутися та викрасти мішки із зерном. Він провів потерпілого та той пішов додому, тоді він повернувся до гаража ОСОБА_4 , відчинив двері, викликав свого знайомого з “бусом”, завантажили мішки в автомобіль, він закрив гараж на навісний замок, ключ залишив в себе та вони поїхали до брата водія, який придбав викрадену пшеницю. При цьому ніхто не знав, що він це зерно пшениці викрав. Він щиро кається у скоєному, просить вибачення у потерпілого, свою вину у вчиненні крадіжки визнав повністю, але не визнає факту проникнення, оскільки вважає, що він замок не пошкоджував, не виламував двері, а тому його дії не можуть кваліфікуватися як проникнення. Просить врахувати, що збитки він відшкодував, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та непрацюючу дружину.
Суд оцінює показання обвинуваченого ОСОБА_6 , як такі, що нічим не спростовуються, а тому вважає їх правдивими.
Вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, повністю підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами.
Потерпілий ОСОБА_4 суду показав, що на початку вересня 2013 року він з ОСОБА_6 та іншими особами в своєму гаражі вживав спиртні напої, але подробиць не пам'ятає через стан сп'яніння. Через один чи два дні він знову пішов до свого гаража, однак виявив відсутність ключа від гаража на в'язці ключів, тому він повернувся додому за запасним. Коли відкрив гараж, то виявив відсутність двадцяти мішків зерна пшениці. В крадіжці він запідозрив ОСОБА_6 , пізніше його підозру підтвердили працівники міліції, які за його заявою проводили слідство по цьому факту. Обвинуваченому ОСОБА_6 він ключа не давав та не дозволяв забирати з гаража зерно пшениці. На даний час заподіяна шкода йому повністю відшкодована, а тому він будь-яких претензій до ОСОБА_6 не має та просить не позбавляти його волі.
Суд оцінює, що показання потерпілого є правдивими та такими, що відповідають суті тих подій, що сталися і вони узгоджуються з іншими доказами цього провадження.
Свідок ОСОБА_7 суду показав, що на прохання ОСОБА_6 він на своєму бусі приїхав до гаражів на АДРЕСА_2 , де він допоміг ОСОБА_6 завантажити мішки із зерном. На прохання ОСОБА_6 , він спитав у свого брата, чи не потрібна йому пшениця, той ствердно відповів, тому вони ці мішки завезли до ОСОБА_8 , який придбав всі мішки за одну тисячу гривень. Про те, що мішки із зерном були крадені, він не знав. За надані послуги він отримав від ОСОБА_6 300 гривень. Він не бачив яким чином ОСОБА_6 відкривав гараж та як його закривав, також йому не відомо кому цей гараж належить.
Наведені вище показання свідка не суперечать показанням обвинуваченого та потерпілого і в сукупності з іншими доказами у провадженні підтверджують винуватість ОСОБА_6 у скоєному діянні, а саме, при яких обставинах та що саме забрав з гаража обвинувачений ОСОБА_6 , його подальша поведінка.
Крім цього, винуватість ОСОБА_6 стверджується письмовими доказами по даному провадженню.
Протоколом огляду місця події від 04.09.2013 року стверджується, що в ході огляду працівниками міліції виявлено факт пропажі мішків з пшеницею та відсутність слідів злому замка чи дверей.
Висновком експерта № 295 від 17.09.2013 року стверджується, що наданий на дослідження замок, по факту крадіжки зерна пшениці, технічно справний, придатний для закривання-відкривання.
Заявою ОСОБА_8 від 09.09.2013 року стверджується, що він добровільно видав працівникам міліції 17 мішків пшениці, які він придбав у хлопця на ім'я ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт. Люблинець.
Розпискою ОСОБА_4 від 09.09.2013 року стверджується, що він отримав від працівників міліції 17 мішків зерна пшениці, які були викрадені з його гаража 02.09.2013 року.
Протоколом огляду предметів від 09.09.2013 року стверджується, що в гаражі потерпілого ОСОБА_4 проведено огляд 17-ти мішків пшениці, які були повернуті потерпілому після викрадення.
Названими доказами стверджується правдивість показань потерпілого та обвинуваченого про те, що обвинувачений таємно викрав майно потерпілого з гаража та продав його ОСОБА_8 .
Однак, у судовому засіданні не спростовані твердження обвинуваченого про його умисел на крадіжку, який виник у нього в час, коли він перебував в гаражі потерпілого, його подальші послідовні дії, які носили єдиний намір - незаконно, таємно, заволодіти чужим майном.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що умисел у обвинуваченого на таємне викрадення мішків пшениці з гаража ОСОБА_4 виник саме в гаражі потерпілого, коли вони разом розпивали спиртні напої. Обвинувачений скористався станом сп'яніння потерпілого, непомітно вилучив ключ від замка гаража з в'язки ключів потерпілого, приховав його в гаражі, імітував перед потерпілим, що він закрив гараж на замок, хоча насправді навісив замок на петлю, не закриваючи його, щоб в подальшому безперешкодно відчинити двері гаража та довести свій злочинний намір до завершення.
Суд оцінює, що такі дії обвинуваченого ОСОБА_6 не мають кваліфікуючої ознаки - проникнення, а тому з обвинувачення ОСОБА_6 слід виключити кваліфікуючу ознаку - проникнення у приміщення, оскільки вона у судовому засіданні не підтверджена належними доказами.
Вина обвинуваченого у повторному, таємному викраденні чужого майна доведена його власними показаннями, показаннями потерпілого, свідка, що підтвердили обставини справи, висновком судової експертизи, протоколами слідчих дій та іншими матеріалами справи.
При обранні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного в їх сукупності, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини справи.
Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд визнає добровільне відшкодування завданого збитку, щире каяття та активне сприяння слідству.
До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд відносить: вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
При призначенні виду покарання, суд у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, враховує щире розкаяння обвинуваченого у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину, особу ОСОБА_6 , який раніше судимий, в тому числі, за корисливі злочини, судимість не знята та не погашена, що, на думку суду характеризує його з негативної сторони. За місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, працездатний, не працює. Має постійне місце проживання, має на утриманні двох малолітніх дітей та непрацюючу дружину.
Згідно заяви потерпілого ОСОБА_6 відшкодував йому завдані збитки, претензій до обвинуваченого немає, просить не позбавляти його волі.
Враховуючи наведене та фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, його тяжкість, ставлення обвинуваченого до скоєного, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_6 можливе в умовах без ізоляції його від суспільства та з призначенням покарання у вигляді обмеження волі на певний строк в межах санкції статті, що буде достатнім для його виправлення.
При призначенні терміну покарання за даний злочин у виді обмеження волі на певний строк, судом враховується небезпечність вчиненого злочину, обставини його скоєння, знаряддя, спосіб та місце вчинення злочину, особу обвинуваченого і потерпілого та їх взаємовідносини, причини події, яка виникла. Підстав для застосування ст. 69 КК України суд не вбачає.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд, враховує вимоги ч. 1 ст. 71 КК України, згідно якої, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, то суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, що ОСОБА_6 останній раз засуджений 18.02.2015 року вироком Старовижівського районного суду Волинської області за ч. 2 ст. 190, 71 КК України до покарання - один рік один місяць обмеження волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обслуговуванням та розпорядженням товаро-матеріальними цінностями на строк один рік.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування при призначені обвинуваченому покарання статті 71 КК України.
Суд не знаходить підстав для застосування щодо обвинуваченого ст. 75 КК України, оскільки ним скоєно злочин в період відбування покарання за попередній злочин, що вказує на підвищену суспільну небезпечність особи обвинуваченого.
Долю речових доказів по справі, слід вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати, у відповідності до положень ст. 124 КПК України, покладаються на обвинуваченого, а тому витрати за залучення експертів підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_6 в дохід держави.
На майно обвинуваченого ОСОБА_6 арешт не накладався через відсутність такого майна.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_6 слід залишити попередню - домашній арешт.
Строк відбуття покарання, - у відповідності до ст. 209 КПК України, - обвинуваченому слід рахувати з моменту, коли ОСОБА_6 фактично приступить до виконання вироку суду, який набере чинності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369 - 371, 373 - 376 КПК України, СУД, -
Визнати винним ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України, призначивши покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 71 КК України, остаточно за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначеного покарання за даним вироком та не відбутої частини покарання за попереднім вироком Старовижівського районного суду Волинської області від 18.02.2015 року за ч. 2 ст. 190, 71 КК України до покарання - 2 (два) роки 6 (шість) місяців обмеження волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обслуговуванням та розпорядженням товаро-матеріальними цінностями на строк один рік,
До набрання вироком чинності, міру запобіжного заходу ОСОБА_6 залишити попередню - домашній арешт.
Стягнути з ОСОБА_6 в користь держави витрати за залучення експертів в загальній сумі 195 (сто дев'яносто п'ять) гривень 60 копійок.
Речові докази: навісний замок, який зберігається в камері речових доказів Ковельського МВ УМВС України у Волинській області, знищити.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий: ОСОБА_1