іменем україни
11 березня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,
Мостової Г.І., Олійник А.С.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_4, до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Сумської області від 3 липня 2014 року,
У квітні 2014 року фізична особа - підприємець ОСОБА_3 в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивував тим, що 26 лютого 2009 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, від імені якого діяв ліквідатор ОСОБА_6, та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки «Тойота Прадо», 2006 року випуску.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 30 листопада 2011 року вказаний договір визнано недійсним.
Посилаючись на те, що на теперішній час власником спірного автомобіля є відповідач ОСОБА_5, який незаконно ним володіє,
фізична особа - підприємець ОСОБА_3 в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_4, просив позов задовольнити та витребувати зазначений автомобіль із чужого незаконного володіння на користь власника.
Рішенням Середино-Будського районного суду Сумської області від 20 травня 2014 року в задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 в особі ліквідатора - арбітражного керуючого
ОСОБА_4, відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Сумської області від 3 липня 2014 року рішення Середино-Будського районного суду Сумської області від 20 травня 2014 року скасовано, позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_4, задоволено.
Витребувано у ОСОБА_5 автомобіль марки «Тойота Прадо»,
2006 року випуску, та повернуто вказаний автомобіль фізичній особі -підприємцю ОСОБА_3
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення апеляційного суду Сумської області від 3 липня 2014 року скасувати й залишити в силі рішення Середино-Будського районного суду Сумської області від 20 травня
2014 року, що було помилково скасовано, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки спірний автомобіль вибув із володіння власника за примусом, без дотримання порядку продажу майна банкрута.
Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).
Однак, зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що рішенням господарського суду Черкаської області від 23 жовтня 2008 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ОСОБА_6, який 26 лютого 2009 року уклав договір купівлі-продажу автомобіля марки «Тойота Прадо», 2006 року випуску, із ОСОБА_7
Рішенням господарського суду Черкаської області від 30 листопада 2011 року зазначений договір купівлі-продажу транспортного засобу визнано недійсним.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 26 березня 2013 року відмовлено в задоволенні позову арбітражного керуючого ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про застосування наслідків недійсності правочину.
При розгляді вказаної справи було встановлено, що 8 вересня
2010 року ОСОБА_7 зняв спірний автомобіль з реєстрації для подальшої реалізації, а 3 вересня 2011 року власником цього автомобіля став
ОСОБА_5
Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно було придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.
Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, зокрема п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якою передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 зазначав, що 3 вересня
2011 року на законних підставах придбав у ОСОБА_8 автомобіль марки
«Тойота Прадо», 2006 року випуску, та є добросовісним набувачем зазначеного автомобіля. Крім того, кошти, отримані за продаж спірного транспортного засобу в сумі 77 000 грн, не були повернуті покупцеві за результатами визнання договору недійсним.
Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України на вказане уваги не звернув, доводів відповідача належним чином не перевірив.
Апеляційний суд не дав належної оцінки тому, що договір купівлі-продажу автомобіля марки «Тойота Прадо», 2006 року випуску, між ліквідатором фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, арбітражним керуючим ОСОБА_6, та ОСОБА_7 було укладено на біржі
26 лютого 2009 року в рамках ліквідаційної процедури, оскільки постановою господарського суду Черкаської області від 23 жовтня 2008 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.
Також суд не дав оцінки тому, що ОСОБА_7 набув права власності на спірний автомобіль більше ніж за два роки до того, як рішенням господарського суду Черкаської області від 30 листопада 2011 року зазначений договір купівлі-продажу транспортного засобу було визнано недійсним, при цьому посилання апеляційного суду на те, що така угода визнана недійсною з моменту її укладення не має в даному спорі правового значення виходячи з положень ст. 388 ЦПК України.
Поза увагою апеляційного суду залишилося й те, що на час придбання ОСОБА_5 спірного автомобіля у ОСОБА_8, 3 вересня 2011 року, договір купівлі-продажу від 26 лютого 2009 року не був визнаний недійсним, та судом не було з'ясовано, яким чином набув право власності на вказаний автомобіль ОСОБА_8
Не дав належної оцінки суд і тому факту, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 26 березня 2013 року фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 було відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_7 про застосування наслідків недійсності правочину з тих підстав, що автомобіль вибув із володіння ОСОБА_7, у зв'язку з чим його неможливо повернути позивачу, а питання про відшкодування вартості автомобіля позивачем не ставилось.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції не з'ясував і не встановив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовували сторони вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються або спростовуються.
Усупереч вимогам закону, висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях.
Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що за правилами ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Сумської області від 3 липня 2014 року скасувати.
Справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_4, до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: В.І. Мартинюк
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук
А.С. Олійник