18 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Закропивного О.В., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю, за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення витрат понесених на будівництво житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 14 січня 2015 року,
У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, у якому просила визнати незавершене будівництво житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя. На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 2 вересня 2005 року вони з ОСОБА_5 уклали шлюб. Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_5 придбано земельну ділянку на якій, за спільні гроші подружжя та спільними зусиллями збудовано житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки відповідач ухиляється від введення вказаного будинку в експлуатацію, вона позбавлена можливості зареєструвати право спільної сумісної власності подружжя на вказане майно, а тому просила позов задовольнити.
До початку розгляду справи по суті ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним вище позовом, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, у якому просив визнати за ним право власності на будівельні матеріали, що використовувались у будівництві будинку за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів на його користь по 87 170 грн. витрат понесених згідно договору доручення, на будівництво вищевказаного будинку. На обґрунтування позовних вимог зазначає те, що 21 липня 2011 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики згідно якого перший надав у позику останнього майно на загальну суму 280 995 грн 16 коп., яке ОСОБА_5 зобов'язався повернути на протязі семи днів з моменту пред'явлення вимоги про повернення. Надалі 1 серпня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір доручення на виконання якого проведено оплату роботи будівництва будинку в розмірі 20 тис. доларів США, що згідно курсу Національного Банку України становить 159 тис. грн, за що довіритель зобов'язався сплатити йому винагороду в розмірі 1 тис. грн. Просив позов задовольнити.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 14 січня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 витрати понесені згідно договору доручення на будівництво будинку по АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення її позову, у решті судові рішення залишити без змін.
Таким чином, судові рішення в частині позову ОСОБА_6 не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Зокрема, суд першої та апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що сторонами не доведено існування спірного незавершеного будівництвом житлового будинку, його адресу розташування, стан завершеності, розмір, період виконання будівельних робіт та відмову органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно у здійсненні такої реєстрації.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 14 січня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Закропивний
Д.Д. Луспеник
С.Ф. Хопта