У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 березня 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: Черненко В.А., Закропивного О.В., Червинської М.Є., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, третя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю та за зустрічним позовом Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_4, треті особи: Київська міська рада, комунальне підприємство по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва, комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва, служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про виселення за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року, - в с т а н о в и л а: У січні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Вимоги мотивувала тим, що 11 червня 1972 року рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів трудящих ОСОБА_6 видано ордер № Г 212626 на право вселення на проживання в однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1. З 19 червня 1973 року по 8 жовтня 1987 року ОСОБА_6 постійно проживав та користувався квартирою. 8 жовтня 1987 року ОСОБА_6, у зв'язку з постійним перебуванням у відрядженнях, видав довіреність на її ім'я, яка є його племінницею, на право користування та проживання в однокімнатній квартирі за вказаною адресою. Дана довіреність посвідчена державним нотаріусом Десятої Київської нотаріальної контори. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер. Вона з 8 жовтня 1987 року протягом двадцяти семи років разом зі своєю сім'єю безперервно проживає та відкрито користується квартирою; весь цей час квартира утримується в належному стані, нею оплачуються всі рахунки та за власні кошти були зроблені поточні та капітальний ремонт квартири, а тому вважає, що спірна квартира є її власністю. У травні 2014 року Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житлового приміщення. Вимоги мотивувала тим, що у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, з моменту отримання ордеру на жиле приміщення проживав і був зареєстрований ОСОБА_6 У зв'язку із тим, що до житлово-експлуатаційної контори № 302 комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Києва оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_6 не надавався та звернень про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_6 у зв'язку зі смертю не надходило, а тому він до цього часу не знятий з реєстраційного обліку у спірній квартирі. Будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва. Спірна квартира не приватизована, а тому належить до державного житлового фонду. У спірній квартирі самовільно, без будь-яких правовстановлюючих документів, проживає ОСОБА_4 та її неповнолітня дочка ОСОБА_7, 1998 року народження. Вважала, що оскільки відповідачка та її дитина у спірній квартирі не зареєстровані, права на зайняття житлового приміщення не набували, відтак проживання останніх у квартирі є незаконним та протиправним. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року зустрічний позов Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_4 Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації задоволено. Виселено ОСОБА_4 разом із неповнолітньою дочкою ОСОБА_7, 1998 року народження, з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 та задовольняючи зустрічний позов Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням конкретних обставин справи з дотриманням норм процесуального права. Зокрема, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира належить до державного житлового фонду та не переходила у власність ОСОБА_6, відтак відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю. Також є вірним висновок суду про виселення ОСОБА_4 та її неповнолітньої дочки ОСОБА_7, 1998 року народження, зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, оскільки позивачка самоправно зайняла житлове приміщення та проживає у ньому з дочкою ОСОБА_7, 1998 року народження, без належних правових підстав. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - відхилити. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: В.А. Черненко О.В. Закропивний М.Є. Червинська