Ухвалаіменем україни
12 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_6.,
суддів ОСОБА_7 ОСОБА_8.,
за участю прокурора ОСОБА_9
секретаря ОСОБА_10
розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32012040380000039, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року щодо
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Просяна Покровського району, Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину та призначено покарання за ч. 1 ст. 172 КК України у виді позбавлення права обіймати керівні посади на підприємствах, організаціях, установах всіх форм власності та займатися керівною діяльністю строком на 3 роки.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року мотивувальну частину вироку районного суду змінено, зазначено період скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 з вересня 2010 року по вересень 2012 року.
В іншій частині вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку та ухвали суду, закриття провадження в справі, у зв'язку із відсутністю в діях засудженого складу злочину. Стверджує, відсутність запису в трудовій книжці потерпілого разом із сукупністю інших правопорушень не може розглядатися як грубе порушення законодавства про працю, оскільки при цьому не було істотно порушено права ОСОБА_3 Судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано кримінальний закон, бо в діях засудженого наявний склад адміністративного правопорушення. Призначаючи покарання засудженому, суд не мотивував постановленого рішення, не врахував усіх пом'якшуючих обставин.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він обіймаючи посаду директора ПП «КРОСС», здійснюючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, грубо порушив законодавство про працю, прийняв на посаду охоронця ПП «КРОСС» ОСОБА_3, і з вересня 2010 року по вересень 2012 року, не уклав трудовий договір із ним, не зробив відповідний запис у трудову книжку, у зв'язку із чим не здійснював сплату страхових внесків, та не звітував до податкової інспекції. Внаслідок незаконних дій засудженого, істотно порушено право ОСОБА_3 на працевлаштування та соціальний захист.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який заперечив проти касаційної скарги захисника та вважав, що вирок та ухвала суду скасуванню не підлягає, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду щодо доведеності вини засудженого у грубому порушенні законодавства про працю за встановлених фактичних обставин є правильним.
Доводи касаційної скарги захисника про відсутність у діях засудженого складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України є необґрунтованими.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_2 не заперечував того факту, що обіймав посаду директора на ПП «КРОСС» і на нього було покладено обов'язок приймати та звільняти працівників підприємства (т. 1 а.с. 102-114).
Як убачається з показань потерпілого ОСОБА_3, приймав на роботу його директор. При виконання обов'язків охоронця в ПП «КРОСС», йому видавали посвідчення та доручення, кожний раз, коли він супроводжував вантаж.
На його звернення, оформити його офіційно, ОСОБА_2 надавав лише обіцянки.
У серпні 2012 року він не отримав зарплату, а керівництво пояснило, що його помітили у крадіжці, тому він більше не працює. Заробітну плату в сумі 13 775 грн. йому не виплатили.
Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 показали суду, що вони також тривалий час працювали на ПП «КРОСС» охоронцями без офіційного оформлення, незважаючи на те, що писали заяву на ім'я директора ОСОБА_2 та надавали трудові книжки.
За змістом диспозиції ч. 1 ст. 172 КК України поняття іншого грубого порушення законодавства про працю охоплює випадки істотного порушення права громадян на працю.
Зокрема, у даному випадку, ОСОБА_2 не здійснював офіційне працевлаштування потерпілого протягом тривалого часу (двох років), внаслідок чого підприємство не сплачувало страхові внески за потерпілого та не звітувало до органів податкової інспекції.
Такими діями ОСОБА_2 грубо порушив вимоги законодавства, що формують зміст права на працю і його гарантії, а саме, охоронюване положеннями Кодексу законів про працю України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право ОСОБА_3 на оформлення трудових відносин та соціальний захист.
Як убачається зі змісту ухвали, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника і своє рішення належним чином мотивував.
Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, підстав для зміни вироку та ухвали суду у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання внаслідок його суворості, як це вимагає ст. 414 КПК України колегія суддів не вбачає.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає доводи скарги захисника безпідставними, а касаційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає.
Доводи касаційної скарги і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на інші порушення вимог закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень.
Керуючись ст.ст. 433-436 КПК України, колегія суддів,
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2014 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_6