ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
16 березня 2015 року м. Київ № 826/4193/15
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівська Н.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
за позовомОСОБА_1
до Державної пенітенціарної служби України
про визнання рішення невідповідним положенням ч.2 ст.93 КВК України, зобов'язання виконати вимоги Закону України «Про звернення громадян», -
02 березня 2015 року ОСОБА_1 направив до Окружного адміністративного суду міста Києва позов (отримано судом 12 березня 2015 року) з вимогами до Державної пенітенціарної служби України про:
- визнання рішення про направлення позивача до Коростенської виправної колонії №71 Житомирської області по спеціальній рознарядці, таким, що не відповідає ч.2 ст.93 Кримінального виконавчого кодексу України;
- зобов'язання відповідача виконувати Закон України «Про звернення громадян».
Відповідно до п.3 ч.1 ст.107 Кодексу адміністративного судочинства (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу.
Вимога до особи, яка звернулась до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, порушення яких спричинено конкретними рішеннями (діями, бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень обумовлена необхідністю здійснення судом під час розгляду справи по суті перевірки оскаржуваних рішень (дій, бездіяльності) на предмет їх відповідності критеріям, визначеним у ч.3 ст.2 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пунктом четвертим ч.1 ст.106 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог згідно зі статтею 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Зміст даної норми передбачає зазначення позивачем норм законодавства, які порушені особою, до якої пред'явлено вимоги - органом владних повноважень при прийнятті кожного окремого оскаржуваного рішення, вчинення дій (бездіяльності) та подання доказів наявності порушеного права.
Крім того, слід враховувати передбачений ст.11 КАС України принцип, за яким розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості, тобто, позивач повинен на підтвердження підстав позову подати докази, які підтверджують кожну обставину як складову предмету та змісту доказування.
Слід також звернути увагу позивача на положення частини 1 статті 2 КАС України, відповідно до якої, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійснені ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Виходячи зі змісту норми ч.1 ст.2 КАС України, захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушене чи ні.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплене у ст. 6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Водночас, в пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивач просить «зобов'язати Державну пенітенціарну службу України виконувати Закон України «Про звернення громадян», проте позивачем не конкретизовано обставини, з якими він пов'язує виникнення у нього підстав для звернення до суду із даною вимогою (навести дані щодо подій, з якими позивач пов'язує твердження щодо порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян», вказавши дату і зміст своїх звернень, на які не отримані відповіді або на які надано необґрунтовані, та/або неповні, та/або невчасні, та/або надані не уповноваженою особою).
Зі змісту позовної заяви неможливо встановити в чому саме полягає неправомірність рішень, дій або бездіяльності відповідача, не наведено норм законодавства, які порушені останнім. Наведена обставина позбавляє можливості вирішити питання щодо змістовність позовних вимог і наявність доказів на підтвердження вимог, а також дотримання позивачем вимог КАС України при обранні способу захисту порушеного права з огляду на предметну, територіальну і інстанційну підсудність спору і дотримання строку звернення до суду з такими вимогами.
Окрім того, позивач у пункті 1 прохальної частини позову ОСОБА_1 просить визнати рішення про направлення позивача до Коростенської виправної колонії №71 Житомирської області по спеціальній рознарядці, таким, що не відповідає ч.2 ст.93 Кримінального виконавчого кодексу України.
У зв'язку з наведеним суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.
В обґрунтування наведеної вимоги позивач посилається на положення Кримінального виконавчого кодексу України.
Тим часом, у ч.1 ст.17 КАС України зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відтак, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з п.2 ч.3 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне зобов'язати позивача доповнити зміст позовної заяви юридичними фактами на яких він ґрунтує свої вимоги до відповідача в цій частині з урахуванням предметної підсудності спору саме адміністративному суду із зазначенням правової підстави позову, тобто вказати законодавчі акти норми яких порушено відповідачем, сформувати позовні вимоги до відповідача з урахуванням наведеного у даній ухвалі, вказати які саме рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі порушують охоронювані законом права та інтереси позивача у публічно-правових відносинах, а також надати (в разі наявності) докази прийняття відповідачем рішень, вчинення ним дій або допущення бездіяльності, які можуть бути предметом розгляду в адміністративній справі.
Відповідно до ч.1 ст.108 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.106 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом направлення до суду уточненої позовної заяви у відповідній до складу учасників кількості.
Керуючись ст.ст.106, 107, ч.1 ст.108, ст.160, ст.165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
2. Встановити позивачу семиденний строк з дня отримання даної ухвали.
3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до п.1 ч.3 ст.108 КАС України.
4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена у порядку, встановленому в ст.254 та ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя: Н.А. Добрівська