ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.03.2015Справа №910/1818/15-г
За позовом Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська асоціація пенсіонерів»
До Державного підприємства «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг»
Про визнання недійсним договору
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники сторін:
від позивача Ходаківський М.Д. - представник за довіреністю;
від відповідача Яцюк Н.В. - представник за довіреністю.
В судовому засіданні 11.03.2015 на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання недійсним договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю б/н від 26.07.2006 з усіма додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/1818/15-г, призначено розгляд справи на 11.03.2015.
В судовому засіданні 11.03.2015 представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Позивач наголошував на тому, що обсяги послуг, які надаються відповідачем за договором та додатковими угодами (зокрема, послуги з центрального водопостачання та водовідведення, постачання теплової енергії), підлягають ліцензуванню згідно п.п. 17 та п.п 42 частини третьої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Оскільки у відповідача відсутня ліцензія щодо надання відповідного обсягу послуг, тому, на думку позивача, укладений між сторонами договір з усім додатками, за якими надаються відповідні послуги, є недійсним в силу приписів ст. 227 Цивільного кодексу України.
Представник відповідача в судовому засіданні 11.03.2015 проти заявленого позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити. У письмовому відзиві на позов в обґрунтування заперечень зазначив, що відповідач не здійснює господарську діяльність з центрального водопостачання та водовідведення, постачання теплової енергії, а умовами укладеного між сторонами договору з усіма додатками врегульовано правовідносини сторін з відшкодування позивачем витрат балансоутримувача (відповідача) на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, що не потребує отримання ліцензії.
Також, відповідачем через канцелярію Господарського суду міста Києва подано заяву про застосування до вимог позивача трирічного строку позовної давності згідно ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України, що в силу приписів ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові.
Розглянувши наявні в справі документи і матеріали, заслухавши присутніх представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
25.07.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнська асоціація пенсіонерів» (орендар) укладено Договір оренди № 3393 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 111,20 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Нижній Вал, 21, перший поверх, кімнати №№ 2, 3, 7 та 8, що знаходиться на балансі Державного підприємства «Крона», вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 30.04.2006 449248 грн. 00 коп.; майно передається в оренду з метою розміщення громадської організації.
Згідно з п. 5.8 Договору оренди, орендар зобов'язується укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
26.07.2006 між Державним підприємством «Крона» (балансоутримувач) та Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнська асоціація пенсіонерів» (орендар) укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувачем на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нижній Вал, 21, загальною площею 111,20 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим Договором.
Наказом Державного комітету лісового господарства України від 07.05.2007 № 162 перейменовано Державне підприємство «Крона» в Державне підприємство «Торговий дім «Крона».
Наказом Державного комітету лісового господарства України від 10.11.2008 № 284 перейменовано Державне підприємство «Торговий дім «Крона» в Державне підприємство «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг».
Відповідно до Статуту Державного підприємства «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг» останнє є новим найменуванням Державного підприємства «Торговий дім «Крона» згідно з наказом Державного комітету лісового господарства України від 10.11.2007 № 284 «Про перейменування Державного підприємства «Торговий дім «Крона» в Державне підприємство «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг» та внесення змін до Статуту підприємства».
Згідно з п. 2.1.1 Договору балансоутримувач будівлі зобов'язується забезпечити виконання всього комплексу робіт, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі і прибудинкової території, та створення необхідних житлових умов і здійснення господарської діяльності, у тому числі орендарю і його співробітникам згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями.
Відповідно до п.п. 2.1.2, 2.1.3 Договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити надання орендарю комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами; інформування орендаря про зміни витрат на утримання будівлі і тарифу на послуги.
Згідно з п. 5.1 Договору, його укладено на строк дії договору оренди приміщення.
Зміни або доповнення до цього Договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх надання на розгляд іншою стороною (п. 5.2 Договору).
Відповідно до п. 5.6 Договору, його чинність припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Пунктом 7 Договору сторони визначили, що додатки до нього є невід'ємною складовою його частиною.
Додатком № 6 від 26.07.2006 до Договору про відшкодування витрат балансоутримувачем на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 26.07.2006 сторони узгодили Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги баансоутримувача (без ПДВ), згідно якого технічне обслуговування було визначено в сумі 992,00 грн. на місяць, а експлуатаційні витрати - в сумі 418,00 грн. на місяць, що разом становить 1410 грн. 00 коп. на місяць.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Додатком № 7 від 01.01.2007 до Договору про відшкодування витрат балансоутримувачем на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 26.07.2006, у зв'язку із значним ростом розцінок і тарифів, сторони внесли зміни до експлуатаційних, комунальних та інших послуг балансоутримувача та встановили їх на рівні 1523 грн. 66 коп. за технічне обслуговування та 703 грн. 84 коп. за експлуатаційні витрати.
01.12.2008 Додатковою угодою № 177/ор про внесення змін до Договору про відшкодування витрат балансоутримувачем на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 26.07.2006, у зв'язку із значним ростом розцінок і тарифів, сторони внесли зміни до експлуатаційних, комунальних та інших послуг балансоутримувача та встановили їх на рівні 2232 грн. 22 коп. за технічне обслуговування та 1037 грн. 28 коп. за експлуатаційні витрати.
01.01.2009 Додатковою угодою № 4/дод про внесення змін до Договору про відшкодування витрат балансоутримувачем на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 26.07.2006, у зв'язку із значним ростом розцінок і тарифів, сторони внесли зміни до експлуатаційних, комунальних та інших послуг балансоутримувача та встановили їх на рівні 3817 грн. 10 коп. за технічне обслуговування та 1773 грн. 75 коп. за експлуатаційні витрати.
Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Вимогами ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 N 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
В свою чергу, позивач в обґрунтування позову, наголошував на тому, що обсяги послуг, які надаються відповідачем за договором та додатковими угодами (зокрема послуги з центрального водопостачання та водовідведення, постачання теплової енергії), підлягають ліцензуванню згідно п.п. 17 та п.п. 42 частини третьої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а відповідна ліцензія станом на момент укладення договору з додатками у відповідача була відсутня, у зв?язку з чим оспорюваний правочин з усіма додатками - є недійсним згідно ст. 227 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний недійсним.
На момент укладення між сторонами оспорюваного правочину - 26.07.2006 - діяв Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який встановлював, що ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст. 1).
Статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (в редакції, яка діяла станом 26.07.2006), ліцензуванню підлягала зокрема господарська діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (п. 21) та виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії (п. 73). На момент укладення додаткових угод до оспорюваного правочину, види господарської діяльності, які підлягали ліцензуванню в розумінні вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» - залишались незмінними, змінилась лише їх нумерація, яка на даний час становить відповідно пункти 17 та 42.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»:
- житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
- балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;
- виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
- виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.
- комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка була чинною на момент уладення оспорюваного правочину) визначено, що залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:
1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;
2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;
3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
Частиною 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину) визначено, що ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка була чинною на момент уладення оспорюваного правочину) визначено, що споживач має право:
1) одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг;
2) одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо;
3) на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг;
4) на усунення протягом строку, встановленого договором або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг;
5) на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством;
6) на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
7) отримувати від виконавця компенсацію в розмірі, визначеному договором, рішенням суду або законодавством, за перевищення нормативних термінів на проведення аварійно-відновлювальних робіт;
8) на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину), споживач має право на укладення договору з виконавцем відповідних послуг на профілактику, повірку, а також заміну або ремонт санітарно-технічних приладів, пристроїв, обладнання та засобів обліку, що вийшли з ладу.
Згідно з п 3. статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину), споживач зобов'язаний:
1) укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору;
2) своєчасно вживати заходів щодо усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з власної вини;
3) забезпечувати цілісність засобів обліку комунальних послуг та не втручатися в їх роботу;
4) за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини;
5) оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом;
6) дотримуватися правил пожежної і газової безпеки, санітарних норм;
7) допускати у приміщення, будинки і споруди представників виконавця/виробника в порядку, визначеному законом і договором, для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів та перевірки показників засобів обліку;
8) дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства щодо здійснення ремонту чи реконструкції приміщень або їх частин, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг;
9) своєчасно проводити підготовку жилого будинку, помешкання (в якому він проживає або яке належить йому на праві власності) та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період;
10) у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.
Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630. Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529. Типовий договір про надання послуг з вивезення побутових відходів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 року № 1070.
З огляду на викладене, судом встановлено, що як на момент укладення оспорюваного правочину, так і на момент укладення додаткових угод до нього, згідно вимог ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягала господарська діяльність саме з виробництва теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, що у розумінні визначень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає здійснення суб?єктом господарювання діяльності з виробництва (тобто безпосереднього створення та/або виробляння об?єкту споживання) відповідних послуг. В свою чергу, комунальними послугами у розумінні вимог наведеного Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є результат певної господарської діяльності з забезпечення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством, тобто організація надання певних послуг, спрямованих а забезпечення потреб особи, пов?язаних з перебуванням у приміщенні.
Тобто, житлово-комунальні послуги - це господарська діяльність, яка спрямована на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд, і ліцензування якої вимогами ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» - не було передбачено ні станом на момент оспорюваного правочину, ні на момент укладення додаткових угод до нього.
При цьому, суд зазначає про те, що ліцензуванню підлягає саме діяльність виробника відповідних послуг, яким відповідач не є в розумінні вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки він як балансоутримувач нерухомого майна, утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
В свою чергу, предметом оспорюваного позивачем правочину є відшкодування витрат балансоутримувачем на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нижній Вал, 21, загальною площею 111,20 кв.м, а також утримання прибудинкової території, і відповідач у розумінні вимог 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не є виробником послуг з центрального водопостачання та водовідведення, постачання теплової енергії. Відповідно, господарська діяльність відповідача, яка є предметом оспорюваного правочину (послуги, які надавалися в межах спірного договору) не підлягає ліцензуванню згідно статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Таким чином, суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані посилання позивача як на підставу недійсності оспорюваного правочину з усіма додатковими угодами до нього на їх суперечність приписам ст. 227 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
З урахуванням викладеного, враховуючи те, що оспорюваний правочин з усіма додатковими угодами були узгоджені між позивачем та відповідачем на правомірних правових підставах, вони не суперечили умовам господарської діяльності сторін та держави, не порушували їх прав, жодна з сторін не зазнала ніякої шкоди з вини контрагента, укладений між сторонами правочин з усіма додатковими угодами були направлені на виникнення правових наслідків, що не суперечили цілям діяльності сторін, зокрема і ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а тому суд дійшов висновку про відсутність законних підстав, обумовлених ст. 203, 215, 227 Цивільного кодексу України, для визнання недійсними
З огляду на викладене, позивачем, як на особу, на яку законом покладено обов?язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України обставин, які б свідчили про недійсність оспорюваних позивачем правочинів у зв?язку з чим суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про визнання недійсним договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю б/н від 26.07.2006 з усіма додатками.
Щодо строку позовної давності до вимог позивача згідно ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України, про застосування якого заявлено відповідачем у поданій до суду заяві про застосування строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У позові Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська асоціація пенсіонерів» до Державного підприємства «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг» про визнання недійсним договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю б/н від 26.07.2006 з усіма додатками відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 19.03.2015.
Суддя Ю.М. Смирнова