ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 березня 2015 року № 2а-11854/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., суддів: Кузьменка В.А., Шулежка В.П., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовом ОСОБА_1
до 1. Державної фіскальної служби України,
2. Національного університету державної податкової служби України
про стягнення недоплаченої частини грошового відшкодування та відшкодування моральної шкоди
Позивач ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (правонаступник Державна фіскальна служба України, надалі - Відповідач 1), Національного університету Державної податкової служби України про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 недораховану одноразову грошову допомогу за отримане під час проходження служби ушкодження здоров'я в розмірі 40 189,68 гривень та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем 1 протиправно не виплачено на користь позивача недонараховану одноразову грошову допомогу за отримане під час проходження служби ушкодження здоров'я в розмірі 40189,68грн.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача 1 проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву.
Представник відповідача 2 у судове засідання 17.02.2015 р. не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 17.02.2015р. судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу в органах податкової міліції та 30.12.2005р. Наказом №507-К звільнений у відставку за віком на підставі підпункту "а" пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Згідно довідки МСЕК серії "КИ-1" № 013743 від 04.09.2006р. позивачеві з 31.08.2006р. встановлено ІІ групу інвалідності в зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
На підставі встановленого захворювання, позивачем 15.11.2006р. до НАСК "Оранта" подано заяву щодо виплати страхової суми.
Листом НАСК "Оранта" від 29.12.2006р. №04-6142 запропоновано позивачеві для оформлення документів на виплату страхової суми звернутись до ДПА України, оскільки документи на виплату страхової суми оформлені не у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1991р. №59 "Про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки".
11.12.2006р. позивач надіслав до ДПА України заяву про виплату страхової суми, однак, листом ДПА України №41/Ш/01-0515 від 10.01.2007р. йому було відмовлено в оформленні документів щодо виплати страхової суми у зв'язку з тим, що в наданій довідці МСЕК не зазначено, що захворювання позивача пов'язане з виконанням службових обов'язків в органах податкової служби.
Листом НАСК "Оранта" №08-05-07/20228 від 10.10.2007р. документи ОСОБА_1 повернула до ДПА України без розгляду з огляду на закінчення терміну дії ліцензії Компанії на проведення обов'язкового державного особистого страхування.
Питання, пов'язані із розглядом документів щодо виплати ОСОБА_1 страхової суми за отримане під час проходження служби ушкодження здоров'я, були предметом судового розгляду, наслідком якого є постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011р. у справі №2-1974/10, залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2011р., якою визнано незаконною відмову ДПА України у прийомі та оформленні документів щодо виплати позивачу страхової суми за отримане під час проходження служби ушкодження здоров'я.
Під час розгляду вищезазначеної справи суд встановив, що ДПА України прийняла від ОСОБА_1 заяву та документи на отримання страхової суми в розмірі 214344,96 грн., 28.08.2008р. направила вказаний пакет документів для розгляду до ЗАТ "СК "Брокбізнес" відповідно до укладеного між зазначеним товариством та ДПА України договору від 20.06.2008р. про закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування (страхування службових осіб і посадових осіб податкової міліції та страхування посадових осіб органів ДПС України), а товариство, в свою чергу, перерахувало ДПА України кошти в сумі 174155,28грн. для їх постійної виплати ОСОБА_1, що й було зроблено останньою.
Крім того, суд зазначив й про те, що у разі виникнення неузгодженостей щодо розміру виплаченої страхової суми, ОСОБА_1 не позбавлений права на звернення до суду з відповідним позовом, враховуючи, що вимоги про стягнення різниці в сумах у межах справи №2-1974/10 ним не заявлялись.
З метою з'ясування обставин невиплати решти суми страхового відшкодування, а саме - 40189,68 грн. (оскільки, на думку позивача, з врахуванням даних довідки №38 від 17.11.2006р. про розмір його грошового забезпечення на день звільнення (4465,52грн.) належні йому чотирьохрічне грошове забезпечення й відповідно сума страхової виплати повинні становити 214344,96грн. (4465,52грн. х 48 міс.)), ОСОБА_1 звернувся до ДПА України із заявою про розгляд документів на виплату страхової суми, що були ним надіслані ще 11.12.2006р., та просив завершити виплату страхової суми й одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, що повинні були бути нараховані до 01.01.2007р.
Листом ДПА України від 01.03.2012р. №8460/Ш/04-0814 позивачеві було запропоновано знову подати заяву встановленого зразка та повний пакет документів, передбачених п.5 Порядку виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, й за останнім місцем проходження служби.
Однак, звернувшись із зазначеного питання до Національного університету Державної податкової служби України, позивач отримав відмову, оформлену листом від 20.04.2012р. №1149/01-24 з посиланням на те, що у Національного університету ДПС України не має правових підстав для виплати грошових сум, оскільки страхова сума йому виплачена в грудні 2008 року.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
В частині стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 недорахованої одноразової грошової допомоги за отримане під час проходження служби ушкодження здоров'я в розмірі 40 189,68 гривень, суд зазначає наступне.
За змістом статті 26 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію».
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію», працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму десятирічного страхового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів. Частиною 6 зазначеної статті Закону, визначено, що у разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов'язків, а також інвалідності, що наступила у період проходження служби або не пізніше як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога у розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового утримання і призначається пенсія по інвалідності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач після встановлення йому інвалідності в 2006 році звернувся до ДПА України із заявою про виплату страхової суми, при цьому долучив до заяви весь пакет необхідних документів.
Листом від 10.11.2006 року ДПА України позивачу було запропоновано надати документи, зокрема: заяву на виплату страхової суми, нотаріально завірені копії довідки до акту огляду МСЕК, довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого, тощо, які позивач направив на адресу позивача 11 грудня 2006 року.
ДПА України 10.01.2007 року повідомила позивача про відмову в оформленні документів щодо виплати страхової суми у зв'язку з тим, що в довідці МСЕК зазначено, що захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і не зазначено, що захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків в органах державної податкової служби.
Відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про міліцію» від 25.12.1990 року, стаття 23 набрала чинності після затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1991 року №59 Положення про порядок і умови державного обов'язкового страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України (далі - Положення), яким визначено порядок і умови проведення страхових виплат, передбачених законом у разі настання подій, вичерпний перелік яких наведено в законі, встановлено критерії визначення розміру відшкодування в залежності від ступеня втрати працездатності в межах граничної суми, встановленої цією нормою закону. Визначено особу страховика - Національну акціонерну страхову компанію «Оранта» (до 2005 року на підставі безпосередньо положень цієї постанови, а з 2005 року - згідно з результатами проведених тендерів) за рахунок цільових бюджетних коштів, які йому перераховувалися МВС України.
За змістом пунктів 1, 3, 4, 5 Положення Міністерство внутрішніх справ України перераховує страхові платежі з державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України на спеціальний рахунок Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», яка при настанні страхових подій, передбачених п. 2 цього Положення, проводить виплату страхових сум. Спори, які виникають з приводу виплати страхових сум, вирішуються в судовому порядку, сторонами в якому є застрахований (його спадкоємці) і страхових - Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і деяких інших осіб» від 3 листопада 2006 року № 328-V ст. 23 Закону України «Про міліцію» було викладено в новій редакції, яка набула чинності з 1 січня 2007 року.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги (яка набрала чинності 12.05.2007 р.), а також визнано такою, що втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки» від 29 червня 1991 року № 59.
Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (надалі по тексту Порядок №707), з 1 січня 2007 року нарахування та виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції здійснюється Міністерством внутрішніх справ України.
У відповідності до пункту 1 Порядку №707, одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) працівника міліції під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. Грошова допомога виплачується членам сім'ї загиблого (померлого), а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям у розмірі десятирічного грошового забезпечення; 2) установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією; 3) поранення (контузії, травми або каліцтва), що сталося: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, - у розмірі річного грошового забезпечення; у період проходження служби, - у відсотках до розміру річного грошового забезпечення, встановленого відповідно до ступеня втрати працездатності, що визначається медико-соціальною експертною комісією. У разі виникнення у працівника міліції або членів його сім'ї права на отримання грошової допомоги в розмірі, більшому за раніше виплачену суму, виплата проводиться за вирахуванням такої суми. За наявності у працівника міліції або членів його сім'ї права на отримання одночасно грошової допомоги та установлених іншими нормативно-правовими актами компенсаційної виплати або одноразової грошової допомоги виплата проводиться з однієї підстави за вибором особи.
На час подання заяви Позивачем у 2006 році, виплата здійснювалася у відповідності з Порядком та умовами обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 1994 року № 349, що не заперечується самим позивачем.
На даний час позивач зазначає, що йому повинні здійснити перерахунок у відповідності до Порядку №707 Суд не погоджується з даними твердженнями, оскільки згідно з пп. 3 п. 1 Порядку №707, передбачено, що на отримання одночасно грошової допомоги та установлених іншими нормативно-правовими актами компенсаційної виплати або одноразової грошової допомоги виплата проводиться з однієї підстави за вибором особи. Позивачу було здійснено виплату грошової допомоги, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 1994 року № 349.
З аналізу матеріалів справи та норм законів, суд приходить до висновку, що в даному випадку слід керуватися Порядком та умовами обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 1994 року № 349, відповідно до п. 5 вказаного Порядку у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків - страховик виплачує страхові суми у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, оскільки, як встановлено судом позивач звернувся з заявою до Національного університету Державної податкової служби України 15.11.2006 р., а до ДПА України 11.12.2006 р. Згідно з п. 11 вищезазначеного Порядку, для вирішення питання про виплату страхової суми у випадках, передбачених п. 5 цього Порядку та умов застрахований або його спадкоємець оформляють у відповідному органі державної податкової служби та подають страховику заяву за встановленою формою, а також пред'являють документ, що засвідчує особу.
Крім того, суд звертає увагу, що Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 р. по справі №2а-1974/10 встановлено, що виплата повинна проводитися, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 1994 року № 349 та позивачем отримано кошти у розмірі 174 155,28 грн., що здійснено у відповідності до даної постанови.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині щодо стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 недораховану одноразову грошову допомогу за отримане під час проходження служби ушкодження здоров'я в розмірі 40 189,68 гривень є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди. Зокрема, не надано доказів, що підтверджують факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.
Крім того, позивач не зазначив, з яких міркувань він виходив, визнаючи розмір моральної шкоди, також не вказав, якими доказами підтверджується його вимога щодо стягнення моральної шкоди, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.11 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині щодо стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Зважаючи на вищенаведене, виходячи з наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.О.Іщук
Судді: В.А. Кузьменко
В.П. Шулежко