ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 березня 2015 року № 826/19869/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Перша київська державна нотаріальна контора
про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві про зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що відповідач безпідставно відмовив у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, зазначаючи при цьому, що із заявою звернулась неналежна особа. Позивач зауважує, що квартира дісталась їй у спадщину від чоловіка, який помер.
Окрім цього, позивач звертає увагу на те, що арешт, який накладався на квартиру, як на майно чоловіка, був знятий за рішенням суду ще у 1999 році. А тому, дії відповідача щодо відмови в реєстрації права власності на квартиру порушують законні інтереси позивача.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 не було подано правовстановлюючого документу на квартиру, у зв'язку із чим державним реєстратором прав на нерухоме майно Аврамченко Сніжаною Сергіївною обґрунтовано було прийнято рішення від 08 вересня 2014 року № 15647113 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Представник третьої особи - Першої київської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, заперечень та будь-яких письмових пояснень щодо змісту позовних вимог до суду не подав. Матеріали справи містять клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
08 вересня 2014 року ОСОБА_1 було подано до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві заяву (реєстраційний № 8062686) про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Аврамченко Сніжаною Сергіївною рішенням від 08 вересня 2014 року № 15647113 було відмовлено позивачу у державній реєстрації права власності.
Незгода з вказаним рішенням відповідача зумовила позивача звернутися з адміністративним позовом до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право власності на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 4 статті 3 Закону № 1952-IV).
Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок).
Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст (пункт 8 Порядку).
Моментом прийняття заяви, відповідно до пункту 9 Порядку, вважається дата та час її реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів.
Згідно із пунктом 15 Порядку під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:
1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);
2) повноважень заявника;
3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;
5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Відповідно до пункту 20 Порядку за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.
Як передбачено частиною першою статті 24 Закону № 1952-IV, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:
1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;
3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;
4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;
5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;
5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;
5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;
6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2014 року позивачем подано до відповідача заяву про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1.
До вказаної заяви позивачем було додано:
- лист Апеляційного суду м. Києва від 19.03.2014 року № 1-94/1999;
- витяг з вироку суду від 25.10.1999 року;
- копію протоколу Київського міського суду про накладення арешту на майно від 09.09.1996 року;
- інформаційну довідку Реєстраційної служби юстиції у м. Києві від 04.12.2013 року № 13932885;
- - копію свідоцтва про шлюб, серії № НОМЕР_1 виданого 09.07.1978 року Комсомольською радою Козятинського району Вінницької області;
- копію свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2, виданого 10.07.2012 року відділом реєстрації смерті у м. Києві;
- копію паспорту ОСОБА_1
За результатами розгляду вказаних документів, державним реєстратором прав на нерухоме майно Аврамченко Сніжаною Сергіївною прийнято рішення від 08 вересня 2014 року № 15647113,яким відмовлено позивачу у державній реєстрації права власності.
З вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови стало:
- наявність арешту на квартиру;
- звернення з вказаною заявою неналежною особою.
Дослідивши вказані вище документи, судом встановлено, що нерухоме майно, яке в своїй заяві просила позивач зареєструвати належало на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_5 та ОСОБА_1
09 вересня 1996 року c/у по ВВС УБOЗ ГУ МВC України в місті Києві складено протокол накладення арешту на майно ОСОБА_5, яким на описане майно накладено арешт і його передано на зберігання позивачу.
Як вбачається з опису майна ОСОБА_5 від 09 вересня 1996 року, арешт накладено, зокрема, і на квартиру № 89 загальною площею 62 м2, що складається з трьох кімнат, суміжно-роздільна, розташована по АДРЕСА_1 дім побудований у 1973 році, орієнтовна вартість 12000,00 грн.
Вироком Київського міського суду від 25 жовтня 1999 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину за частиною третьою статті 168 Кримінального кодексу України від 28.12.1960 і, застосувавши статтю 44 Кримінального кодексу України від 28.12.1960, призначено покарання - 4 (чотири) роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків в органах виконавчої влади та державного управління на 5 (п'ять) років.
Вказаним судовим рішенням знято арешт з майна, належного ОСОБА_5, в тому числі з квартири АДРЕСА_1, і повернуто його власнику.
Враховуючи викладене вище, суд погоджується з доводами позивача про відсутність існування на час звернення з заявою про державну реєстрацію права власності арешту квартири АДРЕСА_1.
Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, яке в подальшому стало підставою для звернення позивача до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1.
У той же час, при вирішенні вказаної справи суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі:
1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;
2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;
3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
5) рішень судів, що набрали законної сили;
6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
У той же час, відповідно до пп. 3 п. 37 Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат.
Як було зазначено вище, позивачем для проведення державної реєстрації було подано свідоцтво про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_3, втім не було подано належного документа, який підтверджував би виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, зокрема, свідоцтво про право на спадщину.
Вказаного документу не було подано позивачем і під час розгляду вказаної справи.
А тому, за вказаних вище обставин, суд погоджується з відповідачем, що в силу пункту 3 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа.
Таким чином, за відсутності подання позивачем належного документа, який підтверджував би виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, у відповідача не було правових підстав для проведення державної реєстрації права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1.
Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 11 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи за заявою позивача про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідачем прийнято рішення від 08 вересня 2014 року № 15647113 про відмову у проведенні державної реєстрації.
Інших не вирішених заяв про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, які були б подані позивачем, в провадженні Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві не перебуває.
У той же час, вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення від 08 вересня 2014 року № 15647113 про відмову у проведенні державної реєстрації права власності не заявлялося.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко