Постанова від 13.03.2015 по справі 826/19270/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13 березня 2015 року № 826/19270/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доГенеральної прокуратури України

провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Генеральної прокуратури України в особі заступника начальника Головного управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні у суді О.Микитенка про:

- визнання протиправними дій Генеральної прокуратури України щодо ненадання відповіді по суті порушених питань у зверненні від 08.09.2014 року до Генеральної прокуратури України;

- зобов'язання Генеральної прокуратури України повторно розглянути звернення позивача від 08.09.2014 року і надати належну обґрунтовану відповідь по суті кожного з поставлених у зверненні питань.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що отримана на її звернення від 08.09.2014 року відповідь Генеральної прокуратури України є не повною і не по суті поставлених в ній питань.

Відповідно до статті 1832 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа призначена до розгляду в порядку скороченого провадження і відповідачу запропоновано подати через відділ документообігу суду заперечення на позов або заяву про визнання позову.

Відповідач, скориставшись своїм процесуальним правом, направив письмові заперечення проти позову, в яких уповноважений представник Генеральної прокуратури України стверджує про безпідставність тверджень позивача, яка не зазначає норми законодавства, які на її думку порушені відповідачем під час розгляду звернення. Відповідач також зазначає, що висловлені ОСОБА_1 у її зверненні доводи були предметом дослідження Деснянського районного суду міста Чернігова, Апеляційного суду Чернігівської області і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ під час розгляду кримінальної справи. У зв'язку з наведеним заявниці у встановлені законодавцем порядку і строки було повідомлено про відсутність підстав для реагування та роз'яснено право самостійного звернення до суду з питань перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами відповідно до ст.ст.460, 463 КПК України.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини, наведені в обґрунтування позову, а також заперечення представника відповідача по суті позовних вимог, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановила наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №564 від 08 липня 2011 року, виданим на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в Чернігівській області від 08 липня 2011 року №6, відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» має право на заняття адвокатською діяльністю.

10 грудня 2013 року між ОСОБА_3 і позивачем укладений договір про надання правової допомоги ОСОБА_4.

З урахуванням зазначеного, 08 вересня 2014 року позивач з посиланням на положення Закону України «Про адвокатуру» та КПК України звернулась до Генеральної прокуратури України з заявою, в якій наводила обставини розгляду кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 та вказувала на незаконність дій оперативних працівників і допущені прокурором, що приймав участь під час розгляду кримінальної справи судами, порушення, просила:

«- витребувати з Деснянського районного суду м. Чернігова кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 за ст.ст.307, 309 та 311 КК України;

- надати оцінку діям оперативних працівників під час затримання ОСОБА_4, його особистого обшуку та обшуку його житла, зокрема, чи повинні вони були скласти протоколи;

- чи відповідають дії прокурора Кравченко вимогам ст.36 Закону України «Про прокуратуру» та надати належну оцінку участі прокурора Кравченко, яка не вбачає порушень у діях оперативних працівників, з посиланням на законодавчу базу».

На зазначену заяву позивач отримала письмову відповідь від 09 жовтня 2014 року №09/23446-14 за підписом заступника начальника Головного управління - начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні у суді Микитенко О., в якій вказується на те, що викладені у заяві доводи щодо непричетності ОСОБА_4 до збуту наркотичного засобу перевірялись судами першої, апеляційної і касаційної інстанцій та свого підтвердження не знайшли; обставин, які б не були відомі суду під час перегляду справи заявником не наведено. У зв'язку з наведеним підстав для перегляду справи за нововиявленими обставинами відповідачем не встановлено.

Вважаючи зазначену відповідь відповідача неповною та не по суті, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимог з урахуванням викладених ним обставин, а також заперечень відповідача в межах компетенції адміністративного суду щодо даного предмету спору, суд враховує наступне.

В пункті 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (професійні права адвоката) закріплено право адвоката під час здійснення адвокатської діяльності вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Згідно із визначенням, наведеним у статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатський запит - це письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_4 була предметом розгляду Деснянського районного суду міста Чернігова, яким постановлено вирок, що залишений без змін ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

При цьому, у своєму зверненні, направленому на адресу відповідача ОСОБА_1 посилається на обставини, що мали під час затримання ОСОБА_4, його особистого обшуку та обшуку його житла, і яки просила Генеральну прокуратуру надати оцінку. До того ж вказує на протиправність дій прокурора під час розгляду кримінальної справи.

Оскаржуючи до суду дій Генеральної прокуратури України щодо ненадання відповіді по суті порушених питань у зверненні від 08.09.2014 року, ОСОБА_1 не вказує на норми законодавства, які були допущенні відповідачем при вчиненні таких дій.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У ч.1 ст.17 КАС України зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відтак, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з п.2 ч.3 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

У зв'язку з наведеним, адміністративний суд надає оцінку діям відповідача лише в частині щодо дотримання останнім під час вчиненні оскаржуваних дій положень Законів України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та «Про звернення громадян».

Згідно із визначенням, наведеним у частині першій статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатський запит - це письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

У відповідності до частини 3 статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Отже, за змістом викладеної норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відповідальність осіб, якими отримано адвокатський запит, наступає за відмову в наданні інформації на адвокатський запит та / або за несвоєчасне або неповне надання інформації та / або за надання інформації, що не відповідає дійсності.

Не зважаючи на те, що до своєї заяви до Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 додано копію договору про надання правової допомоги, витяг є державного реєстру і копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, дана заява за своїм змістом і прохальною частиною не підпадає під визначення адвокатського запиту, а по своїй суті є скаргою в розумінні Закону України «Про звернення громадян», хоча і містить посилання на обставини, що могли вплинути на судове рішення у кримінальній справі, що в силу положень ст.462, 463 Кримінально процесуального кодексу України є вимогами до змісту заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин.

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» гарантовано право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Положеннями статті 15 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Зміст відповіді Генеральної прокуратури України від 09 жовтня 2014 року №09/23446-14, строки і порядок її надання не дають суду підстави для висновку щодо порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян».

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання протиправними дій Генеральної прокуратури України щодо ненадання відповіді по суті порушених питань у зверненні від 08.09.2014 року задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Генеральної прокуратури України повторно розглянути звернення позивача від 08.09.2014 року і надати належну обґрунтовану відповідь по суті кожного з поставлених у зверненні питань, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, оскільки вказана вимога є похідною від попередньої, а відтак не призведе до захисту уявлених позивачем порушених прав у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірність свого рішення. В той же час позивач не переконав у наявності обставин в обґрунтування своїх вимог.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України стягненню з позивача не підлягають.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст.69-71, 94, 158-163, 167, 1832, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Н.А. Добрівська

Попередній документ
43224958
Наступний документ
43224961
Інформація про рішення:
№ рішення: 43224959
№ справи: 826/19270/14
Дата рішення: 13.03.2015
Дата публікації: 27.03.2015
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Окружний адміністративний суд міста Києва
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо: