ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 лютого 2015 року № 826/20976/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шулежка В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), за участю третьої особи - ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Канівець Любові Миколаївни від 17.12.2014 р. № 18086594 про відмову у реєстрації права власності та зобов'язання відповідача зареєструвати право приватної власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання від 04.12.2006 p., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, і рішення Подільського районного суду Києва від 26.05.2009 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмовляючи у державній реєстрації права власності за позивачем на 1/2 вищевказаної квартири, державний реєстратор прав на нерухоме майно не зробив правильної оцінки наданим позивачем документам, які, на його думку, дійсно підтверджують право власності на 1/2 квартири, що свідчить про протиправність і необґрунтованість відмови у державній реєстрації права власності, яка призводить до порушення законних прав та інтересів позивача.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив суду, що у зв'язку із тим, що позивачем до заяви про державну реєстрацію права власності на 1/2 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не було долучено всіх документів, які є підставою виникнення за ОСОБА_1 права власності, державний реєстратор, діючи в межах чинного законодавства прийняв законне рішення, що є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.
Третя особа в судове засідання не прибула, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, заяви про розгляд справи за її відсутності не подавала, письмових пояснень щодо викладених позовних вимог також не надала.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних доказів у матеріалах справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, до Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві звернувся ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 03.11.2014 року, із заявою від 11.12.2014 року №9368619 про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень за ОСОБА_1 на 1/2 квартири АДРЕСА_1.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Канівець Л.М. винесено рішення № 18086594 від 17.12.2014 року про відмову позивачу у державній реєстрації прав власності на вказане майно.
Підставою для відмови у державній реєстрації прав зазначено, що «документи, подані для проведення державної реєстрації прав, не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, рішенням суду від 27.05.2011 року Подільського районного суду м. Києва усуваються перешкоди у користуванні квартирою (право власності не визнається)».
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор, зокрема:
- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);
відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
- приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
- здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, частиною 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» закріплено те, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;
2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;
3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
5) рішень судів, що набрали законної сили;
6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Окрім того, порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
Так, Реєстраційна служба проводить реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна відповідно до вказаного Закону, а також Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р.№ 868 (далі - Порядок № 868).
Пунктом 1 Порядку № 868 передбачено, що цей порядок визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна
Відповідно до п. 15 Порядку № 868 встановлює, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями зокрема щодо: обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); повноважень заявника; відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Згідно пунктів 36, 37 вказаного Порядку, для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
В ході розгляду справи судом встановлено, що підставою звернення ОСОБА_1 із заявою про державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру є договір довічного утримання № 2-4251 від 04.12.2006 p., укладений між позивачем і ОСОБА_4 за умовами якого позивач є набувачем майна.
Разом з тим, заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24.11.2008 року зазначений договір скасовано за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання договорів довічного утримання та визнання права власності на квартиру.
Однак, за результатами подання представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 заяви про перегляд вказаного заочного рішення, ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 12.03.2009 року №2-388/08 р. заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 24.11.2008 року скасовано і справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Так, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26.05.2009 року у справі №2-1875/2009 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання договорів довічного утримання та визнання права власності на квартиру - задоволено частково, розірвано договір довічного утримання, укладений 04.12.2006 року між ОСОБА_6 до ОСОБА_1, повернувши сторони в первісний стан, тим самим визнавши за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Тобто, вказаним рішенням було фактично визнано право власності на іншу 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за позивачем, яке виникло на підставі договору довічного утримання № 2-4251 від 04.12.2006 p., укладеного між позивачем і ОСОБА_4
Ухвалою Апеляційного суму міста Києва від 03.09.2009 року у справі №22-6872/2009, рішення Подільського районного суду міста Києва від 26.05.2009 року залишено без змін.
Таким чином, з огляду на викладене, на момент звернення до Реєстраційної служби із заявою про реєстрацію права власності на 1/2 кватири АДРЕСА_1 у м. Києві, відповідне право ОСОБА_1 підтверджувалось, окрім договору довічного утримання, ще й судовими рішеннями.
Водночас, як вбачається із копії облікової справи, наданої відповідачем, позивачем до заяви №17914170 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надано наступні документи:
договір довічного утримання та його копія, № 2-4251 від 04.12.2006 р., посвідчений державним нотаріусом 14-ї Київської державної нотаріальної контори Жук М.П.;
рішення Подільського районного суду міста Києва та його копія, № 2-1578/11 від 27.05.2011 р.;
рішення Подільського районного суду міста Києва та його копія, № 2-1875/2009 від 26.05.2009 р.;
постанову Окружного адміністративного суду м. Києва та її копія № 826/10218/14 від 24.10.2014 р.;
довідку та її копію № 835 від 11.04.2014 р., видана КП «Вітряні гори»;
копія паспорта та ідентифікаційного номера, ME 998164, виданого 08.05.2010 р., Подільським РУГУ МВС України у м. Києві;
копію паспорта та ідентифікаційного номера, МК072836, виданого 08.05.1996 р., ЦВМ Дзержинського РВХМУУМВС України у Харківській області;
копію довіреності, № 1141, виданої 03.11.2014 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10
Згідно з п. 28 Порядку № 868, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» містить виключний перелік підстав, згідно яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав:
заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав;
із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;
подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заявлене право вже зареєстровано.
З аналізу викладених норм вбачається, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень має встановити, в першу чергу, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема щодо наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Наведені положення законодавства дають підстави вважати, що позивачу для реалізації свого права щодо державної реєстрації права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 необхідно подати до заяви про державну реєстрацію прав, судові рішення, якими підтверджується виникнення/перехід права власності, які набрали законної сили та інші документи, визначені Порядком. Зокрема, на які посилається у своїй позовній заяві - це ухвала Подільського районного суду міста Києва від 12.03.2009 року №2-388/08 р., рішення Подільського районного суду міста Києва від 26.05.2009 р. № 2-1875/2009.
В той час, позивач подав до заяви, крім іншого, рішення Подільського районного суду м. Києва 27.05.2011 року у справі №2-1578/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою та вселення.
При цьому, зазначеним рішенням, зокрема, зобов'язано ОСОБА_6 та ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 у м. Києві, як співвласниці цієї квартири, на праві спільної сумісної власності, проте не визнається право власності за позивачем.
Між тим, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що документом, який пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав є, зокрема, ухвала Подільського районного суду міста Києва від 12.03.2009 року та рішення Подільського районного суду міста Києва від 26.05.2009 року.
Таким чином, державний реєстратор, перевіряючи на відповідність заявлених прав і поданих позивачем документів вимогам законодавства, наявність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, діяв у межах наданих йому повноважень, вказавши, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, відтак рішення про відмову у державній реєстрації прав від 17.12.2014 р. № 18086594 є обґрунтованим та скасуванню не підлягає.
Разом з тим, суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пунктах 4, 5-2 - 5-6 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача зареєструвати право приватної власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання від 04.12.2006 p., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, і рішення Подільського районного суду Києва від 26.05.2009 р. суд зазначає наступне.
Згідно статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Статтею 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачена відповідальність державного реєстратора за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р., під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Зважаючи, що суд є правозастосовуючим органом, а чинним законодавством встановлена процедура прийняття відповідних рішень державними реєстраторами, суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискрецію суб'єкта владних повноважень, необґрунтованість та безпідставність позовних вимог в цій частині, а відтак відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем доведено правомірність відмови у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а позивачем не надано достатньо доказів на обґрунтування позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя В.П. Шулежко