Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"16" березня 2015 р. Справа № 911/272/15
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Крамміськбуд»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логан Груп»
про визнання договору недійсним
секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.
за участю представників:
від позивача: Ковальова А.Г., довір. б/н від 16.02.2015 р.
від відповідача: не з'явився
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Крамміськбуд» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логан Груп» (далі - відповідач) про визнання договору недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення 01.08.2014 р. з відповідачем договору субпідряду № 14/0108-1, згідно з яким відповідачем було виконано роботи у повному обсязі. Водночас, в обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що зазначений договір не направлений на настання обумовлених ним наслідків. При цьому позивач вказує, що до нього дійшла інформація про сумнівність реального здійснення господарської діяльності відповідачем, тому він не має наміру продовжувати відносини з відповідачем, оскільки це може вплинути на репутацію позивача та його права. Також позивач вказує на те, що договір не відповідає намірам позивача, у зв'язку з чим просить суд визнати недійсним договір субпідряду № 14/0108-1 від 01.08.2014 р.
Розгляд справи відкладався.
Представник позивача у судових засіданнях 02.03.2015 р. та 16.03.2015 р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач у судові засідання 02.03.2015 р. та 16.03.2015 р. представника не направив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належно. Відзиву на позов не надав.
Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 16.03.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
01.08.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Крамміськбуд» (генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логан Груп» (субпідрядник) було укладено договір субпідряду № 14/0108-1, відповідно до якого субпідрядник бере на себе зобов'язання виконати роботи з ремонту Об'єкта, а генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
За умовами договору «Об'єкт» означає об'єкт нерухомого майна з цільовим призначенням «Капітальний ремонт технологічних доріг Новоазовської ВЕС потужністю 50 МВт ШШ-VII черги на 12 МВт Вітополе № 1 та 2 Новоазовського району Донецької області», розташований за адресою: 87600, Донецька область, Новоазовський район, Україна» (пп. 1.1.1 п. 1.1 договору).
Згідно з пп. 1.2.2 п. 1.2 договору генеральний підрядник зобов'язується надати субпідряднику будівельний майданчик, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти завершений відремонтований об'єкт і повністю сплатити вартість виконаних робіт у порядку і в розмірах, передбачених цим договором.
У відповідності з пп. 3.1.1 п. 3.1 договору кошторисна документація погоджується сторонами під час укладення цього договору.
Вартість робіт, відповідно до п. 4.1 договору, складає 3803167,20 грн.
Пунктом 4.5 договору передбачено, що оплата проводиться генпідрядником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок субпідрядника у національній валюті України.
Як визначено в п. 4.7 договору, генпідрядник проводить оплату за виконані роботи на протязі 30 календарних днів після підписання актів виконаних робіт.
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 13.5 договору).
Як встановлено судом, на виконання умов вказаного договору сторонами узгоджено договірну ціну, а також складені довідки форми № КБ-3 про вартість виконаних робіт та акти форми № КБ-2В приймання виконаних будівельних робіт, відповідно до яких позивачем були прийняті від відповідача роботи на загальну суму 3803167,20 грн.
Вважаючи, що відповідний правочин не направлений на настання обумовлених ним наслідків, а також що договір не відповідає намірам позивача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання вищевказаного договору недійсним.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, договір є дво- чи багатостороннім правочином.
Правочин має відповідати загальним вимогам, які є необхідними для чинності правочину.
Так, в силу ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а частиною 5 цієї норми визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недотримання зазначених вимог, за змістом ст. 215 ЦК України, є підставою недійсності правочину.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вважаючи відповідний договір недійсним, позивач посилається на те, що він не спрямований на настання обумовлених ним наслідків. При цьому, позивач вказує, що до нього дійшла інформація щодо сумнівності реального здійснення господарської діяльності відповідачем, тому він не має наміру продовжувати відносини з відповідачем, оскільки це може вплинути на репутацію позивача та його права. Також позивач вказує на те, що договір не відповідає намірам позивача.
Однак, як встановлено судом на підставі наданих позивачем документів, на виконання умов вказаного договору відповідачем були виконані, а позивачем частково оплачені роботи, що спростовує твердження позивача про те, що вказаний правочин не направлений на настання обумовлених ним наслідків.
Отже, сторонами, як свідчать подані письмові докази, вчинялись дії на виконання зобов'язань за відповідним договором, у т.ч. - виконання робіт та їх оплата, факти здійснення яких не спростовано доказами.
Твердження позивача про те, що до нього дійшла інформація щодо сумнівності реального здійснення господарської діяльності відповідачем, тому він не має наміру продовжувати відносини з відповідачем, оскільки це може вплинути на репутацію позивача, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені доказами.
Так, відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивачем належними і допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 32-34 ГПК України не доведено у даному випадку обставин на підтвердження сумнівності реального здійснення господарської діяльності відповідачем.
Також, позивачем не зазначено, яке суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес порушено у зв'язку з укладенням відповідного договору, який він оспорює.
За таких обставин, враховуючи недоведеність заявлених вимог, відсутність порушення певних прав або охоронюваних законом інтересів позивача, суд відмовляє у задоволенні заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Крамміськбуд» вимог.
Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Повне рішення підписане 23.03.2015 р.
Суддя В.М. Бабкіна