12.03.2015 р. Справа№ 914/196/15
за позовом: Приватного підприємства "Виробнича фірма "АСТ", м. Львів
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Галичина", Львівська область, м. Радехів Львівської області
про: стягнення 113 668, 05 грн.,
Суддя Король М.Р.
За участю представників:
від позивача: Коваль Н.Г. - представник (довіреність від 02.01.15р.);
від відповідача: не з'явився;
В судовому засіданні 12.03.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору:позов заявлено Приватним підприємством "Виробнича фірма "АСТ" (м.Львів) до Приватного акціонерного товариства "Галичина" (м.Радехів, Львівська область) про стягнення 113 668, 05 грн.
Ухвалою суду від 26.01.15 року порушено провадження у справі. Розгляд судової справи призначено на 12.02.15р. Вимоги до сторін висвітлено в зазначеній ухвалі, в тому числі визнано обов'язковою участь повноважних представників сторін в судове засідання.
Позивач участь повноважного представника в судове засідання забезпечив, вимоги ухвали суду виконав, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, для долучення до матеріалів справи подав копію витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з відомостями щодо позивача та відповідача (вх. №5024/15 від 09.02.2015 року).
Відповідач участь повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, з клопотаннями та заявами до суду не звертався.
Розгляд справи відкладено на 26.02.2015 року.
В судове засідання 26.02.2015 року сторони участь повноважних представників не забезпечили.
Відповідач через відділ обліку та документального забезпечення суду подав відзив на позовну заяву (вх. №7817/15 від 24.02.2015 року), в якому просить застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності щодо нарахування та стягнення пені та відмовити позивачу в стягненні неустойки (пені) та витрат на оплату послуг адвоката.
Судом відкладено розгляд справи на 12.03.2015 року.
В судове засідання 12.03.2015 року позивач участь повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримав.
Відповідач участь повноважного представника в судове засідання не забезпечив, з клопотаннями чи заявами не звертався.
Розглянувши матеріали справи, заслухавшияснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
01.08.2012 між Приватним підприємством "Виробнича фірма "АСТ" (постачальником згідно договору, позивачем у справі) та Приватним акціонерним товариством "Галичина" укладено Договір №03/08-2012, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію, кількість та асортимент якої визначається у видаткових накладних, а покупець зобов'язався оплатити продукцію, на умовах, визначених цим договором.
Ціна продукції що поставляється визначається постачальником у рахунках та видаткових накладних на замовлену партію товару. Загальна сума договору становить 1000000,00 грн. (п.п.2.1.2.2 договору).
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну, вартість якого в розмірі 459 532 грн. відповідачем не погашено.
Рішення господарського суду від 24.06.2014 року, яке набрало законної сили 08.10.2014 року, у справі № 914/1573/14 грн. позовні вимоги задоволено, вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Галичина" на користь Приватного підприємства Виробнича Фірма "АСТ" 459 532, 00грн. основного боргу, пеню у сумі 22 108,81грн., 3% річних від прострочених платежів у сумі 4 076,64грн. та інфляційні втрати у сумі 35 606,08грн., а також - судовий збір у сумі 10 426,47грн. та витрати на оплату послуг адвоката у сумі 5 000,00 грн.
Оскільки рішення господарського суду не виконано, позивач звернувся з позовом про стягнення 7 610,56 грн. річних, 62 861,53 грн. пені та 43 195,96 грн. інфляційних втрат.
Відповідач проти позову заперечує в частині стягнення пені та у відзиві на позовну заяву (вх.№ 7817/15 від 24.02.2015 року) просить суд застосувати позовну давність щодо нарахованої пені.
Докази оплати боргу в матеріалах справи відсутні.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема, є договори та інші правочини.
01.08.2012 року сторони уклали договір купівлі-продажу №03/08-2012, який став підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між ними.
24.06.2014 року господарським судом прийнято рішення № 914/1573/14, яким позовні вимоги задоволено та вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Галичина" 459 532, 00грн. заборгованості, яка виникла на підставі договору № 03/08-2012, 22108,81грн., пені за прострочення виконання зобов'язання, 3% річних від прострочених платежів у сумі 4 076,64грн. та 35 606,08грн. інфляційних втрат, а також - судовий збір у сумі 10 426,47грн. та витрати на оплату послуг адвоката у сумі 5000,00грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішення господарського суду Львівської області у справі № 914/1573/14 набрало законної сили 08.10.2014 року.
В зв'язку з невиконанням відповідачем рішення у справі № 914/1573/14, позивачем нараховано три відсотки річних за період з 13.06.2014 року по 31.12.2014 року в розмірі 7610,56 грн., інфляційних втрат за період з червня 2014 року по листопад 2014 року в розмірі 43195,96 грн. та 62861,53 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 13.06.2014 року по 31.12.2014 року.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Відтак чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження для його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків
Як зазначено у п. 7.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Із врахуванням викладеного позивачем правомірно нараховано 3% в сумі 7 610,56 грн. -3% річних та 43 195,96 грн. інфляційних втрат.
Щодо нарахованої позивачем пені, то відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК із вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання.
Відповідно до п. 2.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
У п. 8.1 договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату пені за поставлену продукцію, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що сторонами не змінено шестимісячний період часу, за який нараховується пеня.
Відтак, позивач має право на нарахування пені в межах шестимісячного терміну з моменту виникнення обов'язку оплати по кожній накладній з врахуванням суми пені, яка підлягає до стягнення згідно рішення господарського суду від 24.06.2014 року у справі № 914/1573/14.
Враховуючи те, що відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені, позов в цій частині не підлягає до задоволення частково. До стягнення не підлягає пеня, нарахована в межах шестимісячного терміну, за несвоєчасну оплату товару, отриманого згідно накладних, обов'язок оплати по яких виник після 22.01.2014 р., оскільки позивач звернувся до суду з позовною заявою 22.01.2015 р. Пеня, за несвоєчасну оплату товару згідно накладних АС - 0002891, АС - 0002984, АС- 0003042, нарахована після спливу позовної давності.
Судом проведено розрахунок пені в межах шестимісячного строку з врахуванням суми пені, яка підлягає до стягнення згідно рішення господарського суду від 24.06.2014 року у справі № 914/1573/14. До стягнення підлягає пеня в розмірі 18 472,98 грн.
Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в частині стягнення 43195,96 грн. інфляційних втрат, 7610,56 грн. - 3% річних та пені в сумі 18 472,98 грн.
В прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути із відповідача понесені ним витрати на надання правової допомоги в розмірі 5000,00 грн.
В підтвердження отримання правової допомоги позивачем представлено копію договору про надання правової допомоги № 001/15 від 02.01.2015 року, акт виконаних робіт № 001/15 від 16.01.2015 року, свідоцтво на право на заняття адвокатською діяльністю № 1813 від 02.12.2010 року на ім'я Коваля Назарія Григоровича, платіжне доручення про оплату адвокатських послуг в розмірі 5000,00 грн. № 12 від 20.01..2015 року та акт виконаних робіт №001/15.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У наведеній постанові зазначено, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Також вказується, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Із урахуванням наведеного та поданих позивачем доказів, суд вважає вимогу позивача про відшкодування йому витрат, понесених ним на послуги адвоката, обґрунтованою та такою, що підлягає до часткового задоволення в сумі 3047,45 грн., враховуючи часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судовий збір покладається на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, керуючись 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Галичина" (80200, Львівська область, м. Радехів, вул. Б.Хмельницького, 120; ідент.код 25553579) на користь Приватного підприємства Виробнича Фірма "АСТ" (79022, м.Львів, вул. Кавказька, 56; ідент.код 13822324) 7610,56 грн. -3% річних, 43195,96 грн. інфляційних нарахувань, 18 472,98 грн. пені, 1385,6 грн. судового збору та 3047,45 грн. витрат на оплату послуг адвоката
3. В решті позову відмовити.
Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
Повне рішення складено 17.03.2015 р.
Суддя Король М.Р.