04.03.2015 Справа № 907/206/14
Розглянувши матеріали справи
За позовом Дочірнього підприємства „Санаторій „Квітка Полонини" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця", с. Солочин Свалявського району
до відповідача Солочинської сільської ради, с. Солочин Свалявського району
та ІІІ-х осіб на боці відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, с. Солочин Свалявського району
про визнання недійсним рішення Солочинської сільської ради №10 від 24.02.2005 року
Суддя Журавчак Л.С.
За участі представників сторін:
від позивача - Ігнатенко С.С., предст. за дов. від 21.05.14 №36;
від відповідача -
від третіх осіб - ОСОБА_6, предст. за дов. від 02.07.14 та від 18.07.14
Суть спору: визнання недійсним рішення Солочинської сільської ради №10 від 24.02.2005 року
В судовому засіданні за згодою сторін оголошувались перерви з 29.01.15 до 09.02.15 (11:00год.), до 19.02.15 (11:00год.), 04.03.15 (10:30год.) відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України
Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просить визнати недійсним рішення ради №10 від 24.02.2005 року, яким надано дозвіл ОСОБА_3 (від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_4) на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці. Зокрема, посилається на прийняття сільською радою оскаржуваного рішення без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить вимогам частин 1, 2 статті 58 Кодексу України про надра та пунктів 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 р. № 33 "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення". У письмових поясненнях по справі, поданих з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 09.12.2014 року по даній справі, доповнив наступне. Вважає, що в межах справи, з огляду на предмет та підстави позову, слід з"ясувати чи надавався відповідачем дозвіл здійснювати будівництво на земельній ділянці, належній на праві власності ОСОБА_4, яка знаходиться в межах площ залягання корисних копалин, а також вирішити питання необхідності отримання погоджень від територіальних геологічних підприємств та органів державного гірничого нагляду при наданні такого дозволу. Наголосив, що наявними у справі доказами підтверджується факт знаходження спірної земельної ділянки в межах площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення Голубинського родовища, а також в межах зон санітарної охорони свердловини №4-р (4-е) Голубинського родовища мінеральних вод, а тому Солочинська сільська рада при наданні дозволу ОСОБА_3 на будівництво будинку на такій земельній ділянці, фактично вирішила питання щодо надання дозволу фізичній особі на здійснення забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення.
В письмових поясненнях по справі від 28.01.2015 року позивач зазначив, що позов спрямований на захист законного інтересу позивача як особи, яка володіє спеціальним дозволом на користування надрами Голубинського родовища, щодо запобігання неконтрольованій забудові площ залягання корисних копалин, наслідком чого є його забруднення та непридатність для експлуатаціїї.
Відповідач в додаткових поясненнях у справі, наданих з врахуванням вказівок Вищого господарського суду України в постанові від 09.12.2014 року, наголосив, що всупереч вимогам Положення про порядок надання гірничих відводів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №59, матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_4 згоди з рішенням про надання позивачу гірничого відводу, як і не містять доказів про надання такої згоди і самою Солочинською сільською радою. Вважає, що позивачем не подано доказів відведення йому земельної ділянки для потреб, пов"язаних з користуванням надрами. Зазначив також, що виходячи з положень ст. 16 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною радою (народних депутатів) питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. Проте питання стосовно дотримання позивачем вказаної норми, а саме: отримання погодження відповідної ради та органів державної виконавчої влади щодо надання гірничого відводу, а також стосовно виділення в порядку, передбаченому чинним законодавством України, земельної ділянки для потреб, пов"язаних з користуванням надрами, позивачем до матеріалів справи не надано, а тому ним не доведено порушення його цивільних прав (перешкод в користуванні надрами), що підлягають захисту в порядку господарського судочинства.
Представник ІІІ-іх осіб на боці відповідача з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 09.12.2014 року подав додаткові пояснення від 20.01.15, якими підтримав всі раніше надані заперечення проти позову та зазначив наступне. ОСОБА_3, звертаючись до Солочинської сільської ради для отримання дозволу на будівництво, діяла від імені та в інтересах власника земельної ділянки, а саме: ОСОБА_4 Підкреслив також, що у заявлений позивачем спосіб захисту та з тих підстав, які викладені у позовній заяві, неможливо відновити його порушене право, що є підставою для відмови в позові.
Рішенням VII сесії І скликання Солочинської сільської ради від 25 липня 2000 року "Про виділення площі в ур. "Біласовиця" с. Солочин під забудову індивідуального житлового будівництва" із земель запасу сільської ради виділено 2,4 га землі в ур. "Біласовиця" с. Солочин під забудову житлового будівництва, в т. ч. і земельну ділянку гр.ОСОБА_7, на яку згодом на підставі Договору дарування від 05 грудня 2002 року за реєстром №6068 та рішення Солочинської сільської ради від 6 травня 2003 року оформлено право власності на ОСОБА_4, про що видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 липня 2003 року Серії ЗК №014128. Цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки вказано будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Рішенням Солочинської сільської ради № 10 від 24.02.2005 р. надано дозвіл гр. ОСОБА_3 (що діяла на той час від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_4.), мешканки АДРЕСА_1, на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці в АДРЕСА_2.
ДП "Санаторій "Квітка Полонини" ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося в суд з позовом про визнання недійсним вказаного рішення Солочинської сільської ради з посиланням на його прийняття без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що суперечить вимогам частин 1, 2 статті 58 Кодексу України про надра та пунктів 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 р. № 33 "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення", крім того, без отримання комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови в порушення частини 6 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій", а також з підстав порушення спірним рішенням сільради прав позивача.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.05.2014 р. позов задоволено повністю, визнано недійсним оспорюване у справі рішення ради, яке постановою від 18.08.2014 р. Львівський апеляційний господарський суд залишив без змін з тих же підстав.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2014 року скасовано вказані судові рішення, справу №907/206/14 направлено на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області, і зазначено про необхідність надання оцінки факту відсутності в матеріалах справи проекту землеустрою щодо визначення меж зон санітарної охорони водних об'єктів, розробленого у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 2024, якою затверджено правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів; необхідність з"ясування дати отримання ДП "Санаторій "Квітка Полонини" спеціального дозволу на користування надрам; яким чином оскаржуване позивачем рішення сільської ради від 24.02.2005 р. про надання ОСОБА_3 (від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_4) дозволу на будівництво нового житлового будинку на власній земельній ділянці, порушує права ДП "Санаторій "Квітка Полонини" та які саме права; питання стосовно перебування земельної ділянки ОСОБА_4. в межах гірничого відводу, і чи вирішено органом місцевого самоврядування, шляхом надання дозволу на будівництво фізичною особою на власній земельній ділянці, питання здійснення забудови площ залягання корисних залягання копалин загальнодержавного значення, а відтак і порушення сільською радою статті 58 України про надра та наявність у ДП "Санаторій "Квітка Полонини" підстав для звернення до суду за захистом свого порушеного права; питання стосовно процесуального статусу ОСОБА_3 у спірних правовідносинах та питання стосовно підвідомчості господарському суду спору у даній справі.
Прийнявши до свого провадження вказану справу, враховуючи обов'язковість для суду першої інстанції вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції, (ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України), судом було досліджено наявні у справі та витребувані від сторін нові докази.
Заслухавши представників учасників процесу та вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в позові з наступним обґрунтуванням.
Рішенням облвиконкому Закарпатської обласної ради № 27 від 22.01.1972 р. з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування та бактеріального забруднення встановлені межі округу і зон гірничо-санітарної охорони санаторію "Квітка полонини", зокрема І зони для свердловини №4-р - прямокутник, обмежений з північного сходу р. Піня площею 1,02га. Вказане рішення було затверджено Постановою Ради Міністрів Української РСР від 20.06.1973 р. № 282.
Згідно ст. 162 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Голубинське (Лужанське) родовище мінеральних вод, згідно з додатком № 2 до Постанови Кабінету Міністрів України № 465 від 07.03.2000 р., яким визначений перелік родовищ мінеральних підземних вод за категоріями, відноситься до І категорії, тобто, є родовищем унікальних мінеральних підземних вод. А постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 p. N 827 "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" - мінеральні підземні води (лікувальні, лікувально-столові, природні столові) віднесено до переліку корисних копалин загальнодержавного значення.
Статтею 93 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення від 24.02.2005 р.) встановлено, що з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 113 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення від 24.02.2005 р.) зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені. Правовий режим земель зон санітарної охорони визначається законодавством України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 2024 затверджено правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів, за приписами пункту 1 якого передбачено, що з метою забезпечення охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони (ЗСО).
Відповідно до пункту 3 цієї постанови, якою затверджено правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів, межі зони санітарної охорони водних об'єктів визначаються проектом землеустрою. Межі зони санітарної охорони водних об'єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.
Згідно зі статтями 13, 14 Кодексу України про надра, користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин, задоволення інших потреб.
Статтею 16 Кодексу України про надра встановлено, що ліцензування діяльності щодо користування надрами - це єдиний порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування ділянкою надр з відповідною метою. Спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.
Згідно з частиною 6 статті 16 згаданого Кодексу спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на момент прийняття радою оспорюваного рішення від 24.02.2005р.) надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Статтею 18 цього Кодексу передбачено, що гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється. При наданні гірничих відводів вирішуються питання щодо правильності поділу родовищ корисних копалин на окремі гірничі відводи з метою запобігання залишенню поза гірничими відводами менш цінних ділянок родовищ та не придатних для самостійної розробки, дотримання вимог безпеки під час проведення гірничих і підривних робіт при розробці родовищ корисних копалин та при використанні надр для інших цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, відвернення небезпеки для людей, майна та навколишнього природного середовища.
Згідно з частиною 5 статті 18 Кодексу України про надра порядок надання гірничих відводів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 59 затверджено Положення про порядок надання гірничих відводів, пунктами 2, 3 якого передбачено, що вказане Положення обов'язкове для всіх міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, всіх громадян (у тому числі іноземних), які здійснюють видобування корисних копалин, а також використовують надра для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Крім того, за приписами пункту 10 вказаного Положення про порядок надання гірничих відводів, гірничі відводи під територією, де розміщені будівлі, споруди, населені пункти, джерела водопостачання, водоймища, об'єкти природно-заповідного фонду, пам'ятки історії, культури та мистецтва, об'єкти спеціального й іншого призначення, надаються за згодою відповідних Рад народних депутатів та органів державної виконавчої влади.
Земельні ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, якщо інше не передбачено актами законодавства, виділяються після надання гірничого відводу в порядку, передбаченому чинним земельним законодавством (пункт 11 Положення).
В процесі розгляду справи встановлено, що 19.08.1999 року Державна служба геології та надр України видала ДП "Санаторій "Квітка Полонини" спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним номером 1970 з зазначенням нормативу об"єму води, який позивач має право видобувати протягом однієї доби - 150 куб. м/на добу. Однак у 2013 році було переоцінено запаси Голубинського родовища та відповідно зменшено норматив об"єму води, який позивач має право видобувати протягом доби до 80 куб. м. На підставі наказу Державної служби геології та надр України №235 від 16.05.2013р. у Ліцензію (спеціальний дозвіл) на користування надрами №1970 від 19.08.1999 було внесено відповідні зміни та видано новий бланк спеціального дозволу на користування надрами (без зміни його номеру та дати видачі). В спеціальному дозволі на користування надрами зазначено, що його невід'ємною частиною є Угода про умови користування ділянкою надр від 11.10.2013 №1970. Копії вказаних документів, в тому числі і зазначеної угоди, надані позивачем суду при новому розгляді справи.
Особливими умовами цього спеціального дозволу на користування надрами (пункт 4) вказано позивачу на необхідність розроблення, затвердження та винесення в натуру зон санітарної охорони І, ІІ та ІІІ поясів та технологічної схеми експлуатації.
Таким чином, на момент видачі позивачу спеціального дозволу на користування надрами №1970 від 19.08.1999р. діяла постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №2024, відповідно до якої межі зони санітарної охорони водних об"єктів визначаються проектом землеустрою.
В матеріалах справи наявне рішення Солочинської сільської ради від 15 квітня 2005 р., яке свідчить про те, що позивач звертався до ради з клопотанням про погодження проекту зон санітарної охорони водозабору свердловини 4-е Голубинського родовища мінеральних вод ДП "Санаторій "Квітка Полонини", однак рада порекомендувала дотримуватися меж санітарних зон, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 20.06.1973р., посилаючись на необхідність представлення всіма ліцензіатами Голубинського родовища взаємопогоджених зон санітарної охорони і їхніх меж.
Згідно з дорученням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 06.01.2012р. №02-5/2 (а. с. 52 т. 1) Свалявській районній державній адміністрації спільно з Солочинською сільською радою було запропоновано замовити в І кв. 2012 р. розроблення проекту землеустрою щодо встановлення меж ІІ-ІІІ зон санітарної охорони свердловини Голубинського родовища із винесенням меж таких зон у натуру з тим, щоб в І півріччі 2012 року забезпечити погодження такого проекту.
На виконання вказаного доручення на підставі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Солочинська сільська рада прийняла рішення від 12 липня 2012 року, яким надала дозвіл виконкому ради на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення меж ІІ-ІІІ зон санітарної охорони свердловин Голубинського родовища мінеральних вод із винесенням меж таких зон в натуру.
Рішенням 46-ї сесії 4-го скликання Солочинської сільської ради від 10 квітня 2014 року "Про погодження " Проекту зон санітарної охорони по свердловинах №№7-ГП, №9-Р, №4-Р Голубинського родовища мінеральних вод в межах с. Солочин Свалявського району Закарпатської області" погоджено з посиланням на висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 28.03.2014р. №05.03.02-04/2137 вказаний проект, яким встановлено радіус першої зони санітарної охорони свердловини 4-Р (4-Е) -15 м, радіус другої - 37 м, а також уповноважено голову сільської ради подати проект на розгляд сесії обласної ради. Доказів про розгляд проекту Закарпатською обласною радою суду не подано. Зазначене свідчить про те, що сторони вживали заходів до погодження зон санітарної охорони водного об"єкту (свердловини 4-Р (4-Е), однак такі зони на момент як надання позивачу дозволу №1970 від 19.08.1999 року, так і прийняття оскаржуваного рішення, не були встановлені за проектом землеустрою з винесенням меж в натуру відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України №2024 від 18.12.1998 р.).
При новому розгляді справи позивач на вимогу суду подав копію договору оренди земельної ділянки від 31.08.2009р., укладеного з Солочинською сільською радою, що підтверджує факт отримання ним у користування земельної ділянки площею 0,1573га для потреб, пов"язаних з користуванням надрами, а саме: для організації першої зони санітарної охорони свердловини №4-р.
Право на користування позивачем надрами Голубинського родовища лікувально-столових вод свердловини №4-р (4-е) засвідчено виданим йому Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду гірничим відводом №1430 від 04 лютого 2008 року (ст. ст. 17, 19 Кодексу України про надра ), в якому вказана площа його проекції на копії топографічного плану (11,7га).
Оскаржуване позивачем рішення прийнято Солочинською сільською радою 24 лютого 2005 року, тобто до отримання позивачем акту про надання гірничого відводу від 04.02.2008 р. №1430.
В матеріалах справи наявний лист ДП "Закарпатгеодезцентру" від 25.04.14 №35, в якому він на запит ОСОБА_4 повідомляє про неможливість визначити, чи перебуває земельна ділянка, яка знаходиться в її власності, в межах гірничого відводу свердловини 4-е Голубинського родовища мінеральних вод чи не перебуває, оскільки план цього відводу виконаний в умовній системі та не зв"язаний з Державною системою координат.
Таким чином, на момент прийняття Солочинською сільською радою рішення від 24.02.2005 р. у позивача був відсутній акт про надання гірничого відводу; відповідно до особливих умов спеціального дозволу від 19.08.1999 року не було розроблено, затверджено та винесено в натуру зони санітарної охорони І, ІІ та ІІІ поясів. Саме через відсутність розробленого та затвердженого відповідно до чинного законодавства Проекту зон санітарної охорони Голубинського родовища мінеральних вод Закарпатська геологорозвідувальна експедиція не погоджувала фізичним особам земельні ділянки, розташовані в районі родовища для будівництва житлових будинків (лист від 11.07.2012р. №5/298 ).
Відповідно до статті 58 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на момент прийняття сільською радою оскаржуваного рішення від 24.02.2005 р.) забороняється проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів без попереднього геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. При цьому повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин. Порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забудова площ залягання корисних копалин місцевого значення, а також розміщення на ділянках їх залягання підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються за погодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів.
Згідно з частинами 1, 5 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент прийняття сільською радою оспорюваного рішення від 24.02.2005 р.) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.
Таким чином, приймаючи спірне рішення, Солочинська сільська рада не порушила вимог частин 1, 2 статті 58 Кодексу України про надра та пунктів 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 р. № 33 "Про затвердження Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення" через відсутність доказів перебування земельної ділянки гр. ОСОБА_4. в межах залягання корисних копалин. Не порушено відповідачем і вимоги ч. 6 ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій", оскільки дозвіл на будівництво наданий ним після погодження відділом містобудування та архітектури Свалявської РДА, про що зроблено відмітку як на заяві ОСОБА_3 від 16.02.05, так і вказано в тексті самого рішення ради від 24.02.05.
Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що оспорюване ним рішення прийняте з порушенням чинного законодавства, як і не доказав порушення вказаним рішенням його прав чи охоронюваних законом інтересів, в зв"язку з чим в задоволенні позову належить відмовити повністю.
Стосовно підвідомчості даного спору, то така підтверджується положеннями п. 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року (Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам).
При касаційному перегляді рішення по даній справі судом також зобов"язано місцевий суд при новому розгляді дати оцінку процесуальному статусу ОСОБА_3. Так, з моменту залучення останньої до участі у справі як ІІІ-ї особи на боці відповідача ухвалою суду від 17.03.2014 року, вона виступала законним представником своєї неповнолітньої дитини - ОСОБА_4, яка є власником спірної земельної ділянки. У зв"язку з досягненням ОСОБА_4 18-ти річного віку, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.07.2014 року її було залучено як ІІІ-ю особу на боці відповідача. Таким чином, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на даний час є самостійними учасниками господарського процесу.
Керуючись наведеним та ст. 58 Кодексу України про надра, ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 20.03.15
Суддя Л.С. Журавчак