24 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення невиплаченої надбавки до пенсії,
У січні 2012 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії ГУ ПФУ протиправними та зобов'язати його перерахувати і виплатити пенсію позивачу відповідно до частини третьої статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-ІV; далі - Закон № 2262-ХІІ, Закон № 3591-IV відповідно) з 29 вересня 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Вважає, що відповідно до зазначених положень він має право на пенсію з розміру усіх видів грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, а не з розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням, який ГУ ПФУ встановило з посиланням на положення пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - постанова № 393), пункт 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45.
Галицький районний суд міста Львова постановою від 6 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2014 року, позов задовольнив: визнав протиправними дії ГУ ПФУ та зобов'язав його перерахувати і виплатити позивачу пенсію з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством відповідно до вимог частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Суди встановили, що Міністр оборони України наказом від 27 вересня 2011 року № 1065 звільнив позивача з військової служби з посади начальника відділу постачання пально-мастильних матеріалів Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України.
29 вересня 2011 року ОСОБА_10 було призначено пенсію згідно з Законом № 2262-ХІІ та розраховано її розмір відповідно до пункту 7 постанови № 393 з таких видів грошового забезпечення: 1600 грн - посадовий оклад, 135 грн - оклад за військовим званням, 694 грн - надбавка за вислугу років (40 %), 2452 грн 85 коп. - середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, у тому числі: 15 % - надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, 90 % - надбавка за виконання особливо важливих завдань, 40 % - премія.
Незгоду із посиланням ГУ ПФУ на частину третю статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону України від 28 грудня 2007 № 107-ІV «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) і на пункт 7 постанови № 393 суди мотивували тим, що на час виникнення у позивача права на пенсію зміни до названої статті втратили чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а норма постанови № 393 не містить вимоги про обов'язкове врахування додаткових видів грошового забезпечення, виплачених упродовж 24 місяців перед звільненням.
ГУ ПФУ звернулось із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2014 року з підстави неоднакового застосування цим судом частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у подібних правовідносинах. Просить скасувати зазначену ухвалу суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
Як на приклад неоднакового правозастосування заявник послався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 вересня і 11 жовтня 2012 року (справи №№ К/9991/48978/12, К/9991/50367/12 (К/9991/50396/12 відповідно), в яких, на думку заявника, по-іншому застосована названа норма закону.
Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
У рішеннях, наданих ГУ ПФУ на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України послався на те, що постанова № 393 не суперечить положенням статті 43 Закону № 3591-IV, оскільки лише роз'яснює, як саме обраховуються середньомісячна сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії за останньою штатною посадою перед звільненням. Частиною третьою статті 43 Закону № 3591-IV не передбачено, що розмір грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням має визначатися за останній місяць чи будь-який інший термін. Тому пунктом 7 постанови № 393 конкретизовано, як саме визначається розмір грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 29 розділу II Закону № 107-VI (тобто, на 27 вересня 2011 року - дату звільнення позивача зі служби), діяла редакція частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV, відповідно до якої пенсійне забезпечення військовослужбовців має здійснюватися виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням. За таких обставин обчислення ОСОБА_10 пенсії з грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за 24 останні календарні місяці перед звільненням не відповідало вимогам законодавства України, чинного на час призначення йому пенсії.
Висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України з розгляду справ цієї категорії.
Аналогічна позиція вже була неодноразово висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 6 березня та 13 листопада 2012 року, 22 січня та 12 лютого 2013 року, 14 січня 2014 року (справи №№ 21-2во12, 21-359а12, 21-421а12, 21-445а12, 21-463а13 відповідно).
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
У задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: О.Ф. Волков
М.І. Гриців
О.А. Коротких
О.В. Кривенда
В.Л. Маринченко
О.Б. Прокопенко
І.Л. Самсін
О.О. Терлецький