ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.03.2015Справа №910/1680/15-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А.Т.П. - №3721»
до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат» по виготовленню цінних паперів»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Київенерго»
про стягнення 25 669,58 грн.
Суддя Якименко М.М.
Представники сторін:
від позивача: Панкеєва О.О. - довіреність б/н від 22.10.2014 року;
від відповідача: Лук'яненко Є.В. - довіреність б/н від 19.11.2015 року; Єлізарова Т.Є. - довіреність від 02.02.2015 року;
від третьої особи: Калашнікова І.В. - довіреність б/н від 24.09.2014 року;
Обставини справи :
Товариство з обмеженою відповідальністю «А.Т.П. - №3721» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат» по виготовленню цінних паперів» про стягнення 56 000,40 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на ТОВ «А.Т.П. - №3721» помилково здійснено подвійну оплату за послуги електропостачання на користь відповідача, які позивач вже оплатив ПАТ «Київенерго».
З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 25 669,58 грн. - збитків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.02.2015 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 10.03.2015 року.
06.03.2015 року через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні 10.03.2015 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
В судовому засіданні 10.03.2015 року представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.
В судовому засіданні 10.03.2015 року представник третьої особи надав усні пояснення.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 10.03.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, господарський суд міста Києва, -
21.08.1995 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «А.Т.П. - №3721» (далі по тексту - споживач, позивач) та Державним підприємством «Поліграфічний комбінат» по виготовленню цінних паперів» (далі по тексту - постачальник, відповідач, ДП «Поліграфічний комбінат» по виготовленню цінних паперів») укладено Договір №18/105 на відпуск та споживання електричної енергії (далі по тексту - Договір №18/105), за умовами якого (пункти 2, 5 Договору №18/105) відповідач зобов'язується відпускати позивачу для потреб виробництва електричну енергію, а позивач зобов'язується здійснювати оплату спожитої електричної енергії.
Згідно з п. 9 Договору №18/105, цей договір укладається строком з 21 серпня до 31 грудня 1995 року та вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодна зі сторін на заявить про відмову від цього договору або відмову в його перегляді.
Суду не надано жодного доказу припинення дії Договору №18/105.
На виконання своїх зобов'язань за Договором №18/105 Відповідач впродовж лютого та березня 2014 року забезпечив Позивача електричною енергією в кількості 31 572,04 кВт.год. на загальну суму 39 113,97 грн.
Факт споживання Позивачем електричної енергії за Договором №18/105 у лютому та березні 2014 року підтверджується наданими Позивачем показниками лічильника у лютому та березні 2014 року, що зафіксовано Сторонами у Відомостях про показники лічильника активної енергії надані ТОВ «А.Т.П. - №3721» у відповідності з Договором №18/105 від 21.08.1995 р. за лютий та березень 2014 року (копії зазначених документів містяться в матеріалах справи), підписаними представниками Позивача та Відповідача.
На підставі показників лічильника Позивача, Відповідачем виставлено Позивачу для оплати спожитої електричної енергії за Договором №18/105 рахунок №ПК-2 від 28.02.2014 на суму 22 812,14 грн., та рахунок №ПК-3 від 31.03.2014 на суму 16 301,83 грн. Позивачем оплачено Відповідачу витрати за споживання електричної енергії за лютий та березень 2014 року в розмірі 39 114,97 грн., що підтверджується банківськими виписками (копії зазначених документів містяться в матеріалах справи).
Слід зазначає, що під час оплати спожитої електричної енергії за лютий-березень 2014 року Позивач у призначеннях платежу зазначав, що це є відшкодування витрат на електричну енергію згідно з рахунком №ПК-2 від 28.02.2014 року та рахунком №ПК-3 від 31.03.2014 року.
Таким чином, Позивач повністю погоджувався з тим, що ним споживалась електрична енергія у лютому та березні 2014 року за Договором №18/105 та те, що він повинен відшкодувати Відповідачу вартість спожитої електричної енергії у лютому та березні 2014 року.
28.11.2008 року між Відповідачем та ПАТ «Київенерго» укладено договір №10825 (далі - Договір № 10825), відповідно до якого Відповідач отримує електричну енергію та розраховується з ПАТ «Київенерго» за спожиту електричну ним енергію, в тому числі і за спожиту електричну енергію Позивачем за Договором № 18/105.
У зв'язку із цим, грошові кошти в розмірі 39 114,97 грн., отримані Відповідачем від Позивача за спожиту ним електричну енергію у лютому та березні 2014 року, були повністю перераховані Відповідачем ПАТ «Київенерго» за оплату електричної енергії за Договором №10825, що підтверджується Актом прийняття-передавання товарної продукції за лютий-березень 2014 p. №10825012/3/1 та платіжними дорученнями: від 03.02.2014 року №1994, від 18.02.2014 року №2171, від 03.03.2014 року №2305 (копії містяться в матеріалах справи).
Спір у справі виник в зв'язку з тим, що на думку позивач «ТОВ «А.Т.П. - №3721» помилково здійснено подвійну оплату за послуги електропостачання на користь відповідача, які позивач вже оплатив ПАТ «Київенерго». А тому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 25 669,58 грн. - збитків
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд зазначає, що Позивач дійшов хибного висновку, що оскільки ним було укладено з Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (далі по тексту - ПАТ «Київенерго») напряму договір від 20.03.2014 року №73346 про постачання електричної енергії (далі по тексту - Договір №73346), то за лютий та березень 2014 року він повинен сплачувати за споживання електричної енергії ПАТ «Київенерго» по договору №73346, а не Відповідачу за Договором №18/105..
Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Згідно з п. 9.4. договору №73346 він набирає чинності з дня його підписання.
Будь-які застереження у Договорі №73346 щодо поширення його дії на відносини, які склались між Позивачем та ПАТ «Київенерго» до його укладення, зокрема на лютий та березень 2014 року, відсутні.
З огляду на те, що Позивачем та ПАТ «Київенерго» договір №73346 підписано 20.03.2014 року, а саме 20.03.2014 року є датою набрання ним чинності та датою, з якої Позивач та ПАТ «Київенерго» можуть здійснювати свої права і обов'язки за договором №73346.
Суд зазначає, що з квітня 2014 року Відповідач обліковує споживання електричної енергії Позивачем в якості субабонента і не включає в загальний обсяг спожитої електричної енергії Відповідачем.
Факт користування Позивачем електричною енергією у лютому та березні 2014 року не спростовується Позивачем, а відтак він підтверджує користування електричною енергією у цей період.
Суд звертає увагу, що до 20.03.2014 року договір №73346 між Позивачем та ПАТ «Київенерго» не було укладено, тому Позивач не міг споживати у цей період електричну енергію за неукладеним договором. Однак, у цей період діяв Договір №18/105, який не було розірвано між Відповідачем та Позивачем, також Позивачем не було надано Відповідачу жодного повідомлення, про те, що у лютому та березні 2014 року ПАТ «Київенерго» буде здійснювати напряму постачання електричної енергії Позивачу.
Отже, оскільки договір між ПАТ «Київенерго» та Позивачем від 20.03.2014 року №73346 не може регулювати відносини Сторін щодо споживання електричної енергії до 20.03.2014 року, тобто у період з лютого по березень 2014 року, за споживання електричної енергії у цей період Позивач правомірно сплатив Відповідачу відшкодування вартості спожитої електричної енергії за діючим Договором № 18/105.
Позивач в підтвердження своєї позиції щодо його обов'язку здійснити оплату спожитої електричної енергії за лютий та березень 2014 року ПАТ «Київенерго» додав до позовної заяви Акт про використану електричну енергію ТОВ «А.Т.П. - №3721» у квітні місяці 2014 року від 28.04.2014 (далі по тексту - Акт споживання від 28.04.2014 року), який підписано представниками Позивача та ПАТ «Київенерго».
Однак, Акт споживання від 28.04.2014 року не відображає споживання Позивачем електричної енергії у лютому та березні 2014 року, що підтверджується назвою Акту споживання від 28.04.2014 - «Акт про використану електричну енергію ТОВ «А.Т.П. - №3721» у квітні місяці 2014 року».
На підставі Акту споживання від 28.04.2014 року, ПАТ «Київенерго» виставлено Позивачу на оплату рахунок від 28.04.2014 року №73346020/4/1, у якому зазначено розрахунковий період «квітень 2014 року». У призначенні платежу в платіжних дорученнях від 25.04.2014 року №41 та від 07.05.2014 року №43, на підставі яких Позивач здійснював розрахунки з ПАТ «Київенерго», Позивачем зазначено: «за активну енергію квітень 2014».
Таким чином, усі первинні та розрахункові документи, які були оформлені між Позивачем та ПАТ «Київенерго» на підставі Акту споживання від 28.04.2014 року, та якими Позивач обґрунтовує свою позицію, свідчать про проведення ним розрахунків з ПАТ «Київенерго» саме за квітень 2014 року. З огляду на це, такі документи не можуть бути підтвердженням оплати Позивачем ПАТ «Київенерго» за спожиту електричну енергію у період з лютого по березень 2014 року за договором № 73346.
У Акті споживання від 28.04.2014 року, підписаному Позивачем та ПАТ «Київенерго», зазначено показники лічильника 440 кВтг, які були є зафіксовані представниками Позивача та ПАТ «Київенерго» станом на 11.02.2014 року, що є на півтора місяці раніше дати укладення договору 73346. Ці ж показники зафіксовані в Акті №321 технічної перевірки обліку електричної енергії до 1000В від 11.02.2014 року.
Використання Позивачем під час розрахунків з ПАТ «Київенерго» за квітень 2014 року показників лічильника, знятих станом на 11.02.2014 року, свідчить про відсутність правових підстав для проведених Позивачем розрахунків з ПАТ «Київенерго» за договором від 20.03.2014 №73346 у квітні 2014 року та є підтвердженням неправомірності включення Позивачем в обсяг спожитої ним електричної енергії за квітень 2014 року об'єму спожитої електричної енергії у лютому та березні 2014 року, тобто до виникненні договірних відносин між Позивачем та ПАТ «Київенерго».
Позивачем в якості доказу визнання Відповідачем своєї заборгованості перед Позивачем в розмірі 25 669,58 грн. було додано до позовної заяви Акт взаємних розрахунків між ТОВ «А.Т.П. № 3721» та ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» станом на 05.05.2014 року (далі - Акт взаємних розрахунків від 05.05.2014 року).
Акт взаємний розрахунків від 05.05.2014 року зі сторони Позивача підписано директором ТОВ «А.Т.П. - № 3721» Постельниковим М.В., зі сторони Відповідача - головним енергетиком Дмітрієвим В.М..
Суд зазначає, що даний Акт взаємних розрахунків від 05.05.2014 року не може вважатися актом звірки взаєморозрахунків з огляду наступне. Акт звірки взаєморозрахунків має базуватися на даних бухгалтерського обліку, підписуватися особами, яким надано право першого та другого підпису документів юридичної особи та скріплюватися печаткою підприємства. За даними бухгалтерського обліку Відповідача, заборгованість Відповідача перед Позивачем відсутня. Вказаний Акт взаємних розрахунків від 05.05.2014 року було підготовлено Позивачем та подано на підпис головному енергетику Відповідача. Натомість в головного енергетик відсутнє право першого або другого підпису документів Відповідача. Таким чином, оскільки Акт звірки взаєморозрахунку від 05.05.2014 року не базується на даних бухгалтерського обліку, не підписаний уповноваженою на підписання актів звірки взаєморозрахунків особою та не містить печатки Відповідача, він не може вважатися актом звірки взаєморозрахунків. З огляду на вищезазначене, в Позивача відсутні правові підстави посилатися на Акт взаємних розрахунків від 05.05.2014 року як на документ, що підтверджує взаємні розрахунки між сторонами Договору №18/105, і, відповідно, як на підставу для виплати Відповідачем на користь Позивача грошових коштів.
Позивачем у позовній заві заявлено вимогу про стягнення з відповідача 25 669,58 грн. грошових коштів отриманих відповідачем унаслідок завданих збитків.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 1, 2 ст. 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (ч. 1 ст. 225 ГК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство, як правило, виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України).
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. При цьому такий зв'язок між порушенням та збитками має бути прямим та безпосереднім.
З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено наявності прямого та безпосереднього причинного зв'язку між діями відповідача та сумою збитків у розмірі 25 669,58 грн.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, суд, -
1. В задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Якименко М.М.
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 17.03.2015 року.