20 березня 2015 року 810/388/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Волкова А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, а саме:
від 02.10.2014 № 0001731730, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на 71820,00 грн., з яких: 47880,00 грн. - за основним платежем; 23940,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);
від 02.10.2014 № 0001741730, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на 61771,32 грн., з яких: 51476,10 грн. - за основним платежем; 10295,22 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).
В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними повідомленнями-рішеннями контролюючим органом покладено висновки про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни виконаних робіт, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Контролюючий орган стверджував, що в дійсності господарські операції мали фіктивний характер, а договори та інші фінансово-господарські документи складено учасниками господарських операцій з метою неправомірного отримання податкової вигоди.
Крім того, податковий орган стверджував, що позивач припустився помилки при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року - не відобразив у рядку 25.1 "Сума ПДВ, що сплачується до державному бюджету)" відповідний показник податку.
Таким чином, відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правильно визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а висновки податкового органу вважає безпідставними. Позивач стверджував, що господарські операції мали реальний характер - роботи контрагентом виконані в повному обсязі й оплачені позивачем, ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності. Також позивач зазначив, що при складанні податкової звітності з податку на додану вартість за березень 2013 року припустився помилки, яку виявив самостійно і виправив шляхом подання уточнюючого розрахунку в наступному звітному (податковому) періоді. Як з'ясувалось, показники уточнюючого розрахунку з невідомих причин не були відображені відповідачем в інформаційній системі податкової служби, тому посадові особи відповідача не взяли до уваги факт подання уточнюючого розрахунку і дійшли помилкових висновків про заниження позивачем податку на додану вартість. Таким чином, позивач стверджував, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є протиправними і просив суд їх скасувати.
Представник позивача після надання суду пояснень звернувся до суду з клопотанням про здійснення подальшого розгляду справи за його відсутності у порядку письмового провадження.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки представника суд не повідомив.
За таких обставин суд, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з протокольною ухвалою від 02.03.2015 постановив про розгляд справи за відсутності представників сторін у порядку письмового провадження.
Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. Таким чином, справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 має статус фізичної особи - підприємця, зареєстрований 16.04.2004 Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Ірпінській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додані вартість.
Основними видами діяльності позивача є: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; будівництво житлових і нежитлових будівель; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними обладнанням; вантажний автомобільний транспорт; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
У вересні 2014 року посадовими особами Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 (акт перевірки від 10.09.2014 № 833/173/НОМЕР_3).
За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:
пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 47880,00 грн.;
пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 51476,10 грн.
Висновки податкового органу пов'язуються з оцінкою господарських операцій позивача з приводу придбання робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркет 2012". Податковий орган стверджував, що позивач неправомірно сформував податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених вказаному контрагенту у складі виконаних робіт, і це призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість. На думку податкового органу, господарські операції мали фіктивний характер, а договір та інші фінансово-господарські документи складено учасниками цієї господарської операції з метою неправомірного отримання податкової вигоди.
Такі висновки зроблено посадовими особами податкового органу на підставі даних, одержаних від іншого контролюючого органу - ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, який у своєму акті про неможливість проведення перевірки контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркет 2012" стверджував про відсутність у цього платника податків адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань перед позивачем. Крім того, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві стверджувало, що контрагент відсутній за своїм місцезнаходженням і встановити фактичне місцезнаходження підприємства цього платника податків неможливо.
Посадові особи контролюючого органу також посилалися на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.05.2014 у цивільній справі № 373/909/14-ц за позовом ОСОБА_2 (засновника ТОВ Продмаркет 2012) до ОСОБА_3, в якій суд вирішив припинити діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркет 2012", адже позивач виявився таким, що позбавлений можливості керувати і контролювати засновану ним юридичну особу.
За результатами перевірки Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято два податкових повідомлення-рішення, а саме:
від 02.10.2014 № 0001731730, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на 71820,00 грн., з яких: 47880,00 грн. - за основним платежем; 23940,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);
від 02.10.2014 № 0001741730, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на 61771,32 грн., з яких: 51476,10 грн. - за основним платежем; 10295,22 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).
Позивач оскаржив вказані повідомлення рішення в порядку адміністративного оскарження до податкових органів вищого рівня, однак за результатами розгляду скарг податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд у порядку підготовки справи до судового розгляду витребував від позивача первинні фінансово-господарські документи, що підтверджують факт виконання робіт, оплату їх вартості та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни. Крім того, судом зроблено спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців, що містить дані про Товариство з обмеженою відповідальністю "Продмаркет 2012".
На підставі зібраних по справі доказів суд встановив наступне.
У березні 2013 року між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продмаркет 2012" (виконавець) укладено договір про виконання робіт від 23.09.2013 № 23/03, згідно з яким виконавець зобов'язувався виконати роботи з ліквідації наслідків снігопаду, а замовник зобов'язувався прийняти вказані роботи та оплатити.
Загальна вартість робіт за вказаним договором становила суму 287280,00 грн., у тому числі ПДВ - 47880,00 грн.
На підтвердження факту виконання робіт за вказаним договором позивач надав суду акт від 31.09.2013 № 23/03 приймання-передачі виконаних робіт, що містить інформацію про перелік робіт, їх обсяг і вартість на загальну 287280,00 грн., у тому числі ПДВ - 47880,00 грн. Також позивач надав суду копію журналу реєстрації транспортних засобів на об'єкті смт. Глеваха "Склади", що містить дані про вид транспорту, час прибуття та виїзду, прізвища водіїв.
Оплата робіт за вказаним договором здійснювалась позивачем у безготівковій формі. В оплату за виконані роботи позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркет 2012" кошти у загальній сумі 287280,00 грн., у тому числі ПДВ - 47880,00 грн., факт перерахування коштів підтверджується копіями банківських виписок.
На підтвердження права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ "Продмаркет 2012" податкову накладну на загальну суму 287280,00 грн., у тому числі ПДВ - 47880,00 грн. Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту, відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних.
З приводу юридичної особи контрагента позивача судом на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Продмаркет 2012" є юридичною особою, що зареєстрована 14.10.2011 (номер запису в ЄДР - 10092877793); засновник і керівник юридичної особи - ОСОБА_2; місцезнаходження - Київська область, м. Васильків, вул.. Грушевського, буд. 15 (записи про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням у реєстрі відсутні). З витягу також убачається, що 22.05.2015 ТОВ «Продмаркет 2012» припинено за рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.05.2014 у цивільній справі № 373/909/14-ц.
У даній справі судом встановлено, що рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.05.2014 у цивільній справі № 373/909/14-ц за позовом ОСОБА_2 (засновника ТОВ "Продмаркет 2012") до ОСОБА_3, в якій суд вирішив припинити діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркет 2012" та зобов'язав державного реєстратора вказаню юридичну особу з тих підстав, що позивач був позбавлений можливості керувати і контролювати засновану ним юридичну особу.
Однак, у подальшому рішенням Апеляційного суду Київської області від 19.06.2014 суд апеляційної інстанції скасував рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.05.2014 та постановив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 було відмовлено.
Проте, не зважаючи на скасування рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.05.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Продмаркет 2012" все ж було ліквідовано та припинено.
Жодних доказів чи відомостей, які б надавали підстави ставити під сумнів первинні фінансово-господарські документи позивача, податковий орган суду не надав.
Крім того, судом встановлено, що на визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість вплинула й інша обставина.
Так, у квітні 2013 року позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2013 року (від 18.04.2013 № 9021837479), в якій задекларував у рядку 25 "Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього періоду" показник податку в сумі 55335,00 грн. Однак, рядок 25.1 "Сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету" відсутня позивач не заповнив, таким чином припустився методологічної помилки.
У подальшому, позивач самостійно виявив помилку в декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року.
З метою виправлення помилки позивач 24.04.2014 року подав до Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року (вх. № 1300007657 від 24.04.2013), в якому змінив показник рідку 25.1 "Сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету", задекларував цей показник у сумі 55335,00 грн. та нарахував собі штраф у розмірі трьох відсотків від цієї суми - 1660,00 грн., як це передбачено пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України.
Як з'ясувалось, податковий орган не забезпечив відображення в Інформаційній базі даних ДФС України "Податковий блок" в особовій картці платника податкових зобов'язань відповідача, визначених на підставі уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року (вх. № 1300007657 від 24.04.2013), тому посадові особи контролюючого органу під час перевірки не взяли до уваги факт подання уточнюючого розрахунку і дійшли висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що в основу податкових повідомлень-рішень, що оскаржуються в даній справі, відповідачем покладено твердження про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум, сплачених ТОВ "Продмаркет 2012" за господарськими операціями, які не мають реального характеру (є фіктивними). Крім того, відповідач стверджував, що заниження податкового зобов'язань сталося внаслідок методологічної помилки, якої припустився позивач при заповненні рядку 25.1 "Сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету" податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року.
Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності або спростування тверджень податкового органу про фіктивність господарських операцій, а також тверджень про те, що методологічна помилка при заповненні декларації призвела до заниження податкових зобов'язань, які покладено в основу прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом під час судового розгляду встановлено, що факти виконання робіт та оплата їх вартості за господарською операцією, яку контролюючий орган вважає фіктивною, підтверджуються документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському обліку та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковою накладною.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16.05.2014, на яке спирався відповідач, було скасованим судом апеляційної інстанції, а твердження ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про те, що цей контрагент відсутній за своїм місцезнаходженням і встановити фактичне місцезнаходження підприємства цього платника податків неможливо, жодними доказами не підтверджується.
Суд у зв'язку з цим наголошує, що наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.
Суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
Таким чином, висновок податкового органу про фіктивність господарських операцій, що здійснювались між позивачем і ТОВ "Продмаркет 2012", є бездоказовими.
З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт виконання робіт та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковою накладною.
Твердження податкового органу про фіктивність господарських операцій у судовому засіданні були спростовані, а надані позивачем докази є достатніми для висновку суду щодо їх реальності.
Тому, податкове повідомлення-рішення від 02.10.2014 № 0001731730 в цій частині підлягає скасуванню як безпідставне.
Щодо визначення податкових зобов'язань у зв'язку з помилкою, якої припустився позивач при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті, зокрема, надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.
У справі, що розглядалась, суд встановив, що позивач самостійно виявив методологічну помилку у декларації за березень 2013 року, яку виправив, подавши уточнюючий розрахунок, нарахував та сплатив 3% штрафу від суми нарахування. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач діяв правомірно.
Водночас, відповідач не прийняв до уваги факт подання позивачем уточнюючого розрахунку (як з'ясувалось, з невстановлених причин відповідні відомості не були відображені в інформаційній базі даних "Податковий блок" та особовій картці платника і це не залежить від волі платника податків), тому податкове повідомлення-рішення в цій частині є незаконним і підлягає скасуванню.
За наведених обставин позов є таким, що підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню з державного бюджету на користь позивача.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, а саме:
від 02.10.2014 № 0001731730, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на 71820,00 грн., з яких: 47880,00 грн. - за основним платежем; 23940,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);
від 02.10.2014 № 0001741730, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на 61771,32 грн., з яких: 51476,10 грн. - за основним платежем; 10295,22 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 267 (двісті шістдесят сім) гривень 19 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Волков А.С.