ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
12 березня 2015 року № 826/2247/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київ хліб» «Хлібокомбінат №12» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФСУ у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства «Київ хліб» «Хлібокомбінат №12» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФСУ у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0012382201 від 09.09.2014 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 323 618, 00 грн., в тому числі за основним платежем 882 412, 00 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 441 206, 00 грн.;
- судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з грубим порушенням норм податкового законодавства, без належних фактичних та правових підстав, а отже підлягає скасуванню у судовому порядку. У судовому засіданні підтримав позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.
05.03.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ПАТ «Київхліб» «БКК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 18.08.2014рр.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.08.2014 року № 1341/22-01-56-59-24374107.
В ході перевірки встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 895 549, 00 грн., у тому числі: за травень 2012 р. на суму 2075 грн., за липень 2012 р. на суму 1183 грн., за серпень 2012р. на суму 5139 грн., за жовтень 2012 року на суму 390 453 грн., за січень 2013 року на суму 4740 грн., за березень 2013 року на суму 491 959 грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення - № 0012382201 від 09.09.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 343 324 грн., в тому числі за основним платежем 895 549 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 447 775 грн.
Як свідчать фактичні обставини справи, за наслідками адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення - рішення, Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві № 287/10/26-15-10-08 від 14.11.2014р. та рішенням Державної фіскальної служби України № 278/6/99-99-10-01-25 від 13.01.2015 року первинна та повторна скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення - рішення без змін.
Враховуючи вищевикладене, вважаючи податкове повідомлення - рішення №0012382201 від 09.09.2014 року протиправним, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Як вбачається зі змісту вбачається висновок відповідача про нереальність господарських операцій щодо придбання товару ДП ПАТ «Київхліб» «Булочно-кондитерський комбінат» у контрагента-постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Північтрансагро».
При цьому, такі твердження відповідача ґрунтуються на відомостях, викладених у акті ДПІ у м. Чернігові від 30.04.2013р. № 1085/15/37632712 щодо декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Агропромислова Група» за вересень-жовтень 2012р. та акті від 21.02.2014р. № 535/22/37632712 з питань достовірності декларування в податковій звітності з ПДВ за березень 2013 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «СФГ ім. Гречко».
Так, на підставі вказаних документів відповідачем встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач уклав з ТОВ «Північтрансагро» договір поставки № ПТА 12-0706/БКК від 07.06.2012 року. За цим договором Постачальник (ТОВ «Північтрансагро») зобов'язується поставити і передати у власність Покупцеві (ДП ПАТ «Київхліб» булочно-кондитерський комбінат»), а Покупець - прийняти і оплатити зернові та олійні культури, що іменуються надалі «Товар» в асортименті та кількості визначених у специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору.
Водночас, зі змісту договору поставки № ПТА 12-0706/БКК від 07.06.2012 року вбачається, що сторони погодили, що ціна, умови, пункт та строк поставки товару також визначаються в специфікаціях.
Фактичні обставини справи свідчать, що на виконання умов договору поставки №ПТА 12-0706/БКК від 07.06.2012 року, підписано наступні Специфікації:
- від 25 липня 2012 року, за якою поставці підлягали соєві боби, генетично не модифіковані, для технічних потреб, українського походження, врожаю 2011-2012 року у кількості 1200 (+/-10%) тонн в строк до 31 жовтня 2012 року;
- від 28 лютого 2013 року, за якою поставці підлягали соєві боби, генетично не модифіковані, для технічних потреб, українського походження, врожаю 2012 року у кількості 700 (+/- 10%) тонн в строк до 10 квітня 2013 року.
В межах розгляду справи підтверджено, що умови поставки були викладені у відповідності до Міжнародних правил щодо значення торговельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року) - СРТ (перевезення иачено до ...) - в залізничних вагонах на залізничній станції Одеса-порт-експорт, Одеської залізниці, на території ПрАТ «Укрелеваторпром», на території Одеського морського торгівельного порту та/або в автомобільному транспорті на території ПрАТ «Укрелеваторпром» на території Одеського морського торгівельного порту, оскільки отриманий Позивачем товар був призначений для подальшого експорту.
Так, за договором поставки з ТОВ «Північтрансагро» на користь позивача було поставлено 1879,74 т. сої на загальну суму 9 079 191,67 грн., в тому числі ПДВ 1 513 198,60 грн.
Разом з тим, підтверджено, що на виконання договору поставки товару, ТОВ «Північтрансагро» виписано позивачу наступні первинні документи: видаткові накладні №№130 від 03.10.2012р., 32 від 15.03.2013р.; податкові накладні №№11 від 03.10.2013р., 4 від 15.03.2013р.
Відповідно до п. 5.8. договору поставки № ПТА 12-0706/БКК від 07.06.2012р. право власності на товар і всі ризики по його втраті або пошкодженню переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі по кожній партії товару.
Про факт передачі товару Покупцю свідчать акти приймання-передачі товару №0310/6 від 03.10.2012 та № 1513/1 від 15.03.2013 року до договору поставки № ПТА12-0706/БКК від 07.06.2012 року.
Оплата була здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.
З метою оперативного отримання та подальшого розпорядження товаром між позивачем та ТОВ «Північтрансагро» додатково було укладено Договори доручення №ПТА11-3008/БКК від 01.08.2011 року та №ПТА13-0301/БКК від 03 січня 2013 року, відповідно до умов яких Довіритель (ДП ПАТ «Київхліб» «Булочно-кондитерський комбінат») зобов'язує Повіреного (ТОВ «Північтрансагро») в особі його повноважних представників, перелік яких затверджується сторонами в додатку № 1 до цього договору, здійснити від імені та за рахунок Довірителя певні юридичні дії.
При цьому, предмет доручення складають наступні юридичні та фактичні дії: - приймання товару від постачальника за укладеними Довірителем договорами поставки зерна; - визначення кількісних та якісних показників зерна, що приймається, та оформлювати їх результати шляхом підписання актів приймання-передачі або інших прибуткових документів від імені Довірителя; - укладання договорів складського зберігання зерна, перевезення зерна, або договорів транспортного експедирування зерна з метою доставки його у вказане Довірителем місце; - передавання зерна на комісію за укладеним Довірителем, як комітентом, договором комісії та оформлення результатів шляхом підписання актів приймання-передачі на комісію; - вчинення всіх інших законних дій, пов'язаних з належним виконанням обов'язків Повіреного за цим Договором.
Видаткові накладні та акти приймання-передачі товару були підписані Доломаном С.О., який в силу вищевикладених обставин був повноважним представником та мав право на підписання відповідних первинних документів.
Також матеріали справи свідчать, що позивач уклав договір комісії № К12-2505/БКК від 25 травня 2012 року з ТОВ «Агропромислова група» (надалі - Договір комісії № К12-2505/БКК).
Згідно п. 1.1. Договору комісії № К12-2505/БКК Комісіонер (ТОВ «Агропромислова група») зобов'язується за дорученням Комітента (ДП ПАТ «Київхліб» «Булочно-кондитерський комбінат») за винагороду укласти від свого імені та за рахунок Комітента у строки та в порядку, встановленому цим договором, зовнішньоекономічні контракти, з продажу товарів, наданих Комітентом за номенклатурою, наведеною в Специфікаціях до даного Договору, за ціною не нижче вказаною в цих Специфікаціях.
Згідно із п.п. 1.4., 3.1, 4.1.3, 4.1.5 договору комісії, ТОВ «Агропромислова група» повинно було забезпечити за свій рахунок збереження переданого йому Комітентом товару; виконати комісійне доручення на найбільш вигідних для Комітента умовах; надати Комітенту у передбачені договором строки звіт про виконання комісійного завдання; здійснити продаж виручки в іноземній валюті, що надійшла від покупця-нерезидента та перерахувати Комітенту належні суми в національній грошовій одиниці України.
Відповідно до специфікації від 25.07.2012р. до договору комісії від 25.05.2012 р. №К12-2505/БКК позивач мав передати на комісію ТОВ «Агропромислова група» для подальшого експорту 1200 (+/- 10%) т. соєвих бобів в строк до 31.10.2012 року.
Згідно специфікації від 01.03.2013 року до договору комісії від 25.05.2012 р. № К12-2505/БКК позивач мав передати на комісію ТОВ «Агропромислова група» для подальшого експорту 700 (+/- 10 %) т. соєвих бобів в строк до 10.04.2013 року.
Товар мав бути переданий на умовах СРТ (перевезення сплачено до...) - на території терміналу ПрАТ «Укрелеваторпром» Одеського морського торгівельного порту.
Передача у розпорядження ТОВ «Агропромислова група» обумовленого у специфікаціях обсягу товару відбувалась на підставі актів приймання-передачі товару на комісію від 03.10.2012р. №01/10 та від 15.03.2013 р. № 15/03/1.
Загальна кількість товару, переданого для подальшого експорту за договором комісії від 25.05.2012 р. № К12-2505/БКК становить 1 879, 74 тон.
Таким чином, саме ТОВ «Агропромислова група» виступала вантажоодержувачем у відносинах з перевізниками та вантажовідправниками в інтересах ДП ПАТ «Київхліб» «Булочно-кондитерський комбінат» відповідно до приписів ст.1016 ЦК України.
Так, ТОВ «Агропромислова група» як вантажоодержувач фактично отримало товар та відповідні примірники товарно-транспортних накладних і забезпечило їх наступне зберігання.
Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 визначено, що приймання вантажу - подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення;
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до п. 1.2. Договору комісії № К12-2505/БКК Комісіонер самостійно від свого імені укладає зовнішньоекономічні контракти на поставку товару, договору на брокерське обслуговування і декларування товару.
Поряд з цим, судом встановлено, що виконуючи повноваження комісіонера, ТОВ «Агропромислова група» уклало: контракт № SВ- 2507/12 від 25.07.2012 р. на загальну вартість 622 800, 00 доларів США+/- 10%; - контракт № SВ- 0403/13-G від 04.03.2013 р. на загальну вартість 345 800,00 доларів США+/- 10%.
Матеріалами справи підтверджено, що 11 вересня 2012 року Аграрною біржею було зареєстровано зовнішньоекономічний біржовий контракт про експорт № 297/25-ЗЕ між ТОВ «Агропромислова група» та Grain Trading Co. LTD, що підтверджується посвідченням про реєстрацію № 297/25.
12 березня 2013 року Аграрною біржею було зареєстровано зовнішньоекономічний біржовий контракт про експорт № 44/2 5-ЗЕ між ТОВ «Агропромислова група» та Grain Trading LIMITED, що підтверджується посвідченням про реєстрацію № 44/25.
Фактичні обставини свідчать, що ТОВ «Агропромислова група» здійснило відвантаження та митне оформлення соєвих бобів за такими митними деклараціями:
- у кількості 1247, 240 т. за митною декларацією № 500060703/2012/004639, яка містить відмітку (штемпель) митного органу: «Задекларовані в цій ВМД товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі 09.10.2012 року». Фірма «Grain Trading Co. LTD» оплатила товар у валюті на загальну суму 647 317.56 доларів США;
- у кількості 750 т. за митною декларацією № 500060703/2013/002084, яка містить відмітку (штемпель) митного органу: «Задекларовані в цій ВМД товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі 06.04.2013 року». Фірма Grain Trading LIMITED, оплатила товар у валюті на загальну суму 370 500, 00 доларів США.
За результатами виконаних операцій ТОВ «Агропромислова группа» надало на адресу позивача звіти комісіонера від 31.10.2012 р. та від 22.04.2013 р. з доданими копіями документів, що підтверджують виконання завдання щодо отриманих соєвих бобів, митне оформлення товару, витрати, що понесло ТОВ «Агропромислова група» в ході виконання комісійного завдання.
В подальшому, у зв'язку із відсутністю заперечень зазначені звіти були затверджені позивачем. Операції щодо надання комісійних послуг оформлені між ТОВ «Агропромислова група» та позивачем:
- актом №ОУ-0000062 від 31.10.2012 року та податковою накладною № 35 від 31.10.2012 року;
- актом №ОУ-0000028 від 22.04.2013 року та податковою накладною № 15 від 22.04.2013 року.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Проте зі змісту акту перевірки від 26.08.2014 р., вбачається, що відповідач не встановив ані фактів неналежного оформлення первинних документів, ані дефектів податкових накладних, що виписувалися контрагентом позивача.
Так, доводи про порушення податкового законодавства позивачем ґрунтуються виключно на судженнях посадових осіб контролюючого органу про підозру в проведенні постачальником позивача транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконуються свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.
З огляду на вказані доводи, відповідач ставить під сумнів можливість здійснення ТОВ «Північтрансанро» господарських операцій, що спрямовані на реальне настання юридичних наслідків, а укладений із цим контрагентом договір поставки, в цілому, заперечуються як такий, що відповідає вимогам законодавства.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно із ст. 204 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства свідчить, що такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Разом з тим, відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним правочином визнається правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Згідно з ч.2 цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним виключно судом.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.
Крім того, посилання відповідача на ч. 1 статті 203, статтю 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки суду узгоджуються з приписами ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до увагу принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.
Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на нереальність операції позивача унаслідок їх вчинення з контрагентами, що мають ознаку фіктивності, з огляду про наступне.
Ознаки фіктивності діяльності суб'єкта господарювання відповідно до приписів ст. 551 Господарського кодексу України є матеріально-правою підставою звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними. Зазначеній нормі відповідає повноваження контролюючого органу, закріплене під п. 20.1.12 п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.
Отже, визнання фіктивною діяльності суб'єкта господарювання є виключною компетенцією судів. Органи державної податкової служби не наділені повноваженнями встановлювати фіктивність тих чи інших суб'єктів господарювання.
Доказів припинення підприємницької діяльності ТОВ «Північтрансагро» або інших контрагентів на підставі рішення суду, що вступило у законну силу, відповідач не надав.
Частиною 8 ст. 257 Митного кодексу України визначено, що митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів, в тому числі відомості: - відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, - також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору; - відомості про товари (найменування, звичайний товарний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар; кількість у кілограмах та інших одиницях виміру.
Поряд з цим суд не погоджується з доводами відповідача про неправомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Північтрансагро», з огляду про наступне.
Зі змісту акту перевірки від 26.08.2014 р. вбачається, що обставини та умови здійснення операцій між позивачем та його контрагентом-постачальником, а також подальше використання таких операцій (рух активів) взагалі не були об'єктом дослідження.
При цьому, фактом нереальності господарської операції, на переконання відповідача є наявність актів перевірки ТОВ «Північтрансагро», які були складені іншим контролюючим органом, а саме: акти ДШ у м. Чернігові від 30.04. 2013р. № 1085/15/37632712 щодо декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Агропромислова Група» за вересень-жовтень 2012р. та від 21.02.2014р. № 535/22/37632712 з питань достовірності декларування в податковій звітності з ПДВ за березень 2013 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «СФГ ім. Гречко».
Вказані акти містять судження про неможливість придбання-реалізації товару постачальниками ТОВ «Північтрансагро» - ТОВ «Агропромислова група», СТ «УТФ», ТОВ «СФГ ім.ГРЕЧКО» та безпідставність формування податкових зобов'язань, задекларованих ТОВ «Північтрансагро» в деклараціях з податку на додану вартість за період жовтень 2012р. та березень 2013р.
Суд звертає увагу на те, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст.17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, (діяльність) яких перевірялась, тому його висновки не можуть бути предметом спору.
В той час, як при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої формовані дані податкового обліку. Платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів.
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства «Інтерсплав» проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства «Булвес» проти Болгарії (2009 рік).
Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Позивачем в ході судового розгляду справи, подано документи, які підтверджують фактичні поставки товару позивачу, а також документи, які підтверджують подальшу реалізацію отриманого товару.
Відповідно до п. 14.1.18 ст. 14 та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пп.189.4. ст. 189 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються /отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.
Пунктом 198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 201.4. ст. 201 та п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Пунктом 187.1. Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Судом встановлено, що ТОВ «Північтрансагро» виписало на адресу позивача податкові накладні у повній відповідності із наведеною вище вимогою законодавства України.
Пункт 201.1. ст. 201 Податкового кодексу передбачає обов'язкові реквізити для податкової накладної, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що податкові накладні за жовтень 2012 року та за березень 2013 року, що були виписані контрагентом на адресу позивача повністю відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу.
Як вбачається з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу: не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що під час перевірки позивачем на підтвердження суми податкового кредиту подавались податкові накладні, оформлені у відповідності з вимогами законодавства, проте не були враховані контролюючим органом при оформленні акту перевірки.
Відповідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Крім того, встановлено, на момент здійснення операції з поставки соєвих бобів, зазначений контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Крім цього ТОВ «Північтрансагро» мало свідоцтво платника ПДВ № 100336369.
Відомості про визнання фіктивним цього суб'єкта господарювання в судовому порядку або внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відносно припинення діяльності контрагентів Позивача на сьогоднішній день відсутні, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 року №755-ІV передбачено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Так, суд звертає увагу на те, що акти контролюючих органів в частині відображених обставин та висновків за своїм правовим значенням не є підставою для визнання нікчемним правочину, встановлення нереальності операції або фіктивності контрагента.
Враховуючи вищевикладене, оскільки факт реального придбання соєвих бобів та їх подальшого використання підтверджена укладеними договорами поставки, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а також зовнішньоекономічними контрактами та митними деклараціями; наявність у позивача податкових накладних, що відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України; у взаємовідносинах позивача та ТОВ «Північтрансагро» наявна господарська мета, тобто існує прямий зв'язок між фактом придбання сої відповідно до договорів поставки та подальшим його використанням в господарській діяльності з метою отримання прибутку; принцип персональної відповідальності, задекларований у Конституції України, податкове повідомлення рішення № 0012382201 від 09.09.2014 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.
Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0012382201 від 09.09.2014 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 323 618, 00 грн., в тому числі за основним платежем 882 412, 00 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 441 206, 00 грн.
Присудити з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київ хліб» «Хлібокомбінат №12» понесені судові витрати в розмірі 487, 20 грн.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур