Справа №200/10262/14-ц
Провадження №2/2002881/2014
02 грудня 2014 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Кудрявцевій Т.О.,
при секретарі - Ханберовій Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності у спільному майні подружжя, -
Позивач звернулась до суду з позовом про визнання права власності у спільному майні подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 21 лютого 1976 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану відділу коменданта Гарнізону Радянських військ в Германії зроблено актовий запис за № 10. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було набуто майно, а саме 8/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровано на відповідача. На даний час в судовому порядку вирішується питання про розірвання між ними шлюбу, згоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто, тому позивач звернулась з позовом до суду. Позивач просить визнати за нею право власності у спільному майні подружжя на 4/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку А-1, площею 127,5 кв.м., житлового будинку Б-2, площею 268,8 кв.м., сараю Д, Е О, Л, В, Ж, З, И, Ф, погрібу К, навісу Н, уборної М, огорожі №1-2, мощіння І,ІІ, а саме на квартиру НОМЕР_2 яка складається з наступних приміщень: №1 - житлова кімната, площею 8,5 кв.м.; №4 - кухня, площею 5,1 кв.м.; №5 - кладова, площею 3,4 кв.м.; №6 - коридор, площею 1,7 кв.м.; №7 - кухня, площею 6,8 кв.м.; №8- санвузол, площею 3,3 кв.м.; №9 - житлова кімната, площею 12,3 кв.м., всього житловою площею 33,8 кв.м., загальною площею 58,1 кв.м.
Позивач у судове засідання не з"явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи у її відсутність. Відповідно до вказаної заяви, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки до суду не повідомив, тому суд відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України з урахуванням згоди позивача вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім»ю України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно до ст. 28 Кодексу про шлюб та сім»ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
У відповідності до ст. 29 Кодексу про шлюб та сім»ю України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Згідно з ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, придбана за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Об»єкти права спільної сумісної власності подружжя визначені статтею 61 Сімейного кодексу України.
У відповідності до ч.1 ст.61 Сімейного Кодексу України об»єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно до ч.1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно до ч.2, 3 цієї статті майно може належати особам на праві спільної часткової власності або на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ч.4 - спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ч.1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників пбо законом.
У відповідності до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно до ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як зазначено в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що саме по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діє.
Відповідно до п. 23 роз"яснень, зазначених у вказаній постанови, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.57 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Як встановлено в судовому засіданні, 21.02.1976 року був укладений шлюб між позивачем та ОСОБА_2, зареєстрований в книзі реєстрації актів цивільного стану відділу коменданта Гарнізону Радянських військ в Германії, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 21 лютого 1976 року Серії НОМЕР_1 актовий запис № 10.
В період перебування сторін у шлюбі, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 21.02.1983 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, подружжям ОСОБА_1 були придбані 8/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці, розміром 1400 кв.м., відповідно до договору домоволодіння в цілому складається з жилого будинку А-1, жилою площею 75,5 кв.м., жилого будинку Б-2, жилою площею 215,8 кв.м., сараїв И,Ф,Д, Е,Л,В,Г,Ж,З, погріба К, убиральні М, огороджень №1,2, мостіння І,ІІ.
Після укладання вказаного договору купівлі-продажу право власності на придбану вищевказану частину домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_2
Шлюбні відносини між сторонами припинені, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09.07.2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.
Встановлено, що між сторонами існує спір щодо права власності кожного з них на вищевказані 8/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1
З огляду на вищенаведене, враховуючи те? що вказане нерухоме майно - 8/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 було придбано подружжям ОСОБА_1 в період перебування у зареєстрованими шлюбі, тому це майно є спільним сумісним майном подружжя, і кожен з подружжя має право на його 1/2 частину, тому позовні вимоги позивача про визнання за нею права власності на 4/100 частин вказаного домоволодіння підлягають задоволенню. Будь-яких доказів в спростування даних вимог позивача відповідачем суду не надано.
Разом з цим, в позовній заяві позивач просить визнати за нею право власності у спільному майні подружжя на 4/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку А-1, площею 127,5 кв.м., житлового будинку Б-2, площею 268,8 кв.м., сараю Д, Е О, Л, В, Ж, З, И, Ф, погрібу К, навісу Н, уборної М, огорожі №1-2, мощіння І,ІІ, а саме на квартиру НОМЕР_2 яка складається з наступних приміщень: №1 - житлова кімната, площею 8,5 кв.м.; №4 - кухня, площею 5,1 кв.м.; №5 - кладова, площею 3,4 кв.м.; №6 - коридор, площею 1,7 кв.м.; №7 - кухня, площею 6,8 кв.м.; №8- санвузол, площею 3,3 кв.м.; №9 - житлова кімната, площею 12,3 кв.м., всього житловою площею 33,8 кв.м., загальною площею 58,1 кв.м., посилаючись на те, що після придбання вказаної частини домоволодіння їх сім"я проживала саме в цій квартирі.
Суд вважає, що позовні вимоги позивачки про визнання за нею права власності саме на квартиру НОМЕР_2 яка складається із зазначених нею приміщень, задоволенню не підлягають, оскільки предметом розгляду даної справи є поділ спільного сумісного майна подружжя, яким є 8/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1. Будь-яких доказів того, що у передбаченому законом порядку були виділені в натурі 8/100 частин вказаного домоволодіння, суду не надано? як не надано доказів того, що 4/100 часток домоволодіння, на які просить визнати за собою позивач, є квартирою НОМЕР_2 а тому ці вимоги є передчасними.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у сумі 906 грн. 22 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Розділити майно, що є об»єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме 8/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 4/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 4/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по справі - сплачений судовий збір у розмірі 906 грн. 22 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Т.О. Кудрявцева