Справа № 456/3192/13 Головуючий у 1 інстанції: Микитчин І.М.
Провадження № 22-ц/783/2238/15 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.
Категорія:46
10 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Штефаніци Ю.Г.
суддів: Бойко С.М., Берези В.І.
за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,
позивача ОСОБА_2 та представника-адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, -
встановила:
В червні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4про визнання її такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1. В подальшому, з урахуванням змін та доповнень до позову від 14.05.2014 р. та від 20.11.14 р., остаточно просила визнати такими, що втратили право на це житло, окрім відповідачки також і її неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 н. та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Обґрунтовуючи свій позов зазначила, що її рідна сестра ОСОБА_4 хоча і зареєстрована у вказаній вище квартирі разом з неповнолітніми дітьми, однак з 2000 року в цій квартирі фактично не проживає та забрала із неї всі свої речі. Діти проживають із своїм батьком ОСОБА_7 в АДРЕСА_2. Позиваючись на відсутність відповідачки та її дітей у спірній квартирі понад шість місяців просить застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст.71,72 ЖК України.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2014 рокуу задоволенні вищевказаного позову відмовлено.
Це рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2 В апеляційній скарзі посилається на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного і всебічного з'ясування обставин справи, без належної оцінки всіх доказів. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов (а.с. 105-107).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 на обґрунтування апеляційної скарги та заперечення на скаргу адвоката ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам.
Як вбачається із змісту ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
У відповідності до положень ст.ст.3, 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.
Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.
Скориставшись своїм правом, ОСОБА_2, вважаючи свої права порушеними, просила захистити їх, визнавши відповідача та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право на користування житловим приміщенням на підставі ст.ст.71,72 ЖК України.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив із того, що позивачем не доведено факту непроживання відповідача ОСОБА_4 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_6 без поважних причин у квартирі АДРЕСА_1 понад строк, визначений ст.71 ЖК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як він дійшов до них з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 є рідними сестрами, з народження проживали та зареєстровані у АДРЕСА_1. Будинок належить міськвиконкому. В цій же квартирі зареєстровані неповнолітні діти відповідача: з 05.08.2002 р. - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та з 04.12.2003р. - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Всі вказані особи зареєстровані як члени сім'ї наймача квартири ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 р..(а.с.9,10). Вказані обставини сторони визнають.
Окрім того, судом встановлено, що за життя ОСОБА_8 у відповідача склались неприязні з ним стосунки на побутовому ґрунті, у зв'язку з чим позивачка змушена була винаймати інше житло.
Факти неправомірної поведінки ОСОБА_8 по відношенню до своєї дочки ОСОБА_4 і застосування до неї насильства на ґрунті суперечок щодо користування спірним житлом підтверджуються повідомленнями Стрийського МВ ГУМВС України від 29.06.2012 року та 20.07.2012 року (а.с.51,52).
Судом встановлено також і те, що відповідачка продовж тривалого часу періодично виїжджає на заробітки за кордон на сезонні роботи. Ні вона ні її діти не забезпечені постійним житлом.
Відповідач ОСОБА_4 стверджує що внаслідок неприязних стосунків з батьком та із сестрою не могла постійно проживати у спірній квартирі. До того ж за її відсутності в квартирі поміняли замок від вхідних дверей, а тому вона була позбавлена вільного доступу в цю квартиру.
ПозивачОСОБА_2, даючи пояснення колегії суддів, підтвердила ту обставину, що в 2009 році батько змінив замок в дверях, а тому відповідачка не мала вільного доступу до квартири. Поряд з цим визнала, що відповідач періодично поверталася проживати у спірну квартиру разом із дітьми та, за відсутності меблів, діти змушені були спати на підлозі.
В матеріалах справи також відсутні будь-які дані, які б стверджували про те, щ основний квартиронаймач ОСОБА_8 за життя ставив у встановлений законом спосіб питання про визнання ОСОБА_4 та її дітей такими, що втратили право на користування спірною квартирою.
Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із ст.ст.71, 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад 6 місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням унаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно роз'яснень, даних у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.
На думку судової колегії, оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308,ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2014 рокузалишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Штефаніца Ю.Г.
Судді: Бойко С.М.
Береза В.І.