Справа № 1319/4218/12 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.
Провадження № 22-ц/783/31/14 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
Категорія: 20
21 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Монастирецького Д.І.,
суддів: Гірник Т.А., Кабаля І.І.,
секретаря Олексіва О.А.,
з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення збитків, -
В березні 2012 року ОСОБА_2 на підставі ст. 230 ЦК України звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 14.03.2001 року він уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 1105. Як виявилось згодом, відповідач ОСОБА_6 на час укладення договору перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, відтак вказана квартира була об'єктом спільної сумісної власності подружжя. В 2008 році ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, і рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08.07.2010 року її позов було задоволено та визнано оспорюваний договір недійсним. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 15.05.2011 року рішення суду першої інстанції доповнено та стягнуто з ОСОБА_6 на його користь 13 832,00 грн., отриманих за договором купівлі-продажу. Вказаними рішеннями судів встановлено, що згода ОСОБА_7 на укладення її чоловіком договору купівлі-продажу квартири була відсутня, нотаріусом при посвідченні даного правочину не встановлювалась особа ОСОБА_7, що є порушенням чинного на той час законодавства. Внаслідок визнання договору недійсним йому заподіяна матеріальна шкода, оскільки вартість квартири, яку він сплатив відповідачу ОСОБА_6 у 2001 році не є тотожною вартості даної квартири станом на момент набрання законної сили рішенням суду про визнання договору недійсним. Згідно з висновком оцінювача дійсна ринкова вартість квартири станом на 2011 рік становила 331 700,00 грн. Таким чином, розмір завданих йому збитків оцінює в 317868,00 грн., що становить різницю між ринковою вартістю квартири на 2011 рік та покупною ціною у 2001 році. Крім того, за проведення оцінки ним сплачено 900,00 грн. З урахуванням наведеного, просив стягнути з відповідачів 318 768,00 грн. завданих збитків та судові витрати.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення збитків - відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2. Зазначає, що суд першої інстанції, мотивуючи відмову в задоволенні позову, вказав на відсутність у нього реальних збитків внаслідок визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та послався на встановлені рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08.07.2010 року обставини щодо настання реальних правових наслідків при укладенні договору купівлі-продажу квартир від 14.03.2001 року. Дані обставини стали підставою для суду застосувати односторонню реституцію при визнанні вищевказаного договору недійсним. Стверджує, що суд першої інстанції не взяв до уваги рішення Апеляційного суду Львівської області від 16.05.2011 року, яким змінено вищезазначене рішення, застосовано двосторонню реституцію, вказавши при цьому, що згідно договору купівлі-продажу спірної квартири від 14.03.2001 року відповідач ОСОБА_6 отримав по цьому договору 13 832 грн. Крім цього, зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки факту завдання відповідачами йому реальної шкоди, оскільки він придбав у свою власність житло, за яке заплатив 13 832 грн. Як вбачається з висновку ТзОВ «Гал-Світ» від 24.02.2012 року, вартість даної квартири станом на момент набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу становила 331 700 грн. Тобто для придбання аналогічного житла йому необхідно сплатити не 13 832 грн., які він сплачував у 2001 році, а 331 700 грн., що відповідає ринковій вартості такого житла у 2011 році. Він втратив житло через визнання договору купівлі-продажу недійсним, внаслідок неправомірних дій двох осіб - ОСОБА_6, який підписав вказаний договір без згоди своєї дружини та ОСОБА_8, яка працювала приватним нотаріусом, посвідчувала зазначений правочин та при цьому допустила грубі порушення Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити.
Відповідно до статей 3, 21, 24, Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
В судовому засіданні районного суду встановлені наступні юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2001 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого відповідач продав, а позивач купив квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 1105 (а.с. 7).
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08.07.2010 року задоволено позов ОСОБА_7 та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14.03.2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 8-10).
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16.05.2011 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08.07.2010 року доповнено та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 13 382,00 грн., отримані ним за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеним 14.03.2001 року (а.с. 11-12).
У своєму рішенні суд першої інстанції вважав безпідставним посилання позивача на ст. 230 ЦК України, як на підставу заявлених ним вимог про стягнення збитків, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Роз'ясненнями, наданими в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Будь-яких доказів того, що оспорюваний та визнаний судом недійсним правочин, що було укладено між позивачем та відповідачем ОСОБА_6, вчинено під впливом обману, позивачем суду не надано.
Крім того, з рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08.07.2010 року вбачається, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу квартири визнано судом недійсним на підставі ст. 215 ЦК України з огляду на невідповідності вказаного правочину Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.
Частиною 3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З урахуванням наведеного, районний суд дійшов висновку, що обставини щодо підстав визнання договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, відтак, доказуванню не підлягають.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
З матеріалів справи вбачається, що судами на виконання наведених приписів ст. 216 ЦК України застосовано правові наслідки недійсності договору купівлі-продажу квартири від 14.03.2001 року - реституцію.
Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, збитки, яких завдано особі, поділяються на дві групи. У реальні збитки включається фактична оцінка тих матеріальних втрат, які зазнала особа, а також ті додаткові витрати, яких зазнала чи повинна (може) зазнати особа для поновлення цивільного права для повернення до первісного стану, тобто стану, що передував порушенню.
Упущеною вигодою є ті втрати, яких зазнала особа внаслідок порушення цивільного права та інтересу, тобто ті доходи, які особа, яка зазнала посягання, могла б отримати у разі відсутності порушення цивільного права чи протиправного посягання.
При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у разі непосягання на її право, в такому випадку покладається на потерпілого.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08.07.2010 року встановлено той факт, що реальних правових наслідків, які обумовлені договором купівлі-продажу квартири, для його сторін не наступило. Доказів передачі коштів від продажу квартири ОСОБА_2 ОСОБА_6 не надано; ОСОБА_6 до останнього часу проживає у спірній квартирі, оплачує за житло та комунальні послуги; після повернення в Україну в квартирі прописалась ОСОБА_7; ОСОБА_2 в квартиру не вселявся, нею не користувався (а.с. 8-10).
Наведене свідчить по відсутність реальних збитків у позивача внаслідок визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Доказів достовірності (реальності) тих доходів, які позивач передбачав отримати за звичайних умов, тобто за умов наявності у нього права власності на спірну квартиру, останнім суду не надано.
За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність порушень прав та інтересів позивача, необґрунтованість заявлених ним вимог та необхідність відмови у їх задоволенні.
Колегія суддів погоджується з висновками районного суду, оскільки суд ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень.
Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні, судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Монастирецький Д.І.
Судді: Гірник Т.А.
Кабаль І.І.