79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" березня 2015 р. Справа № 907/1017/14
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Михалюк О.В.
суддів Плотніцький Б.Д.
Мельник Г.І.
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Хемкостав УА»
на рішення господарського суду Закарпатської області від 04.12.2014р.
у справі № 907/1017/14
за позовом Публічного акціонерного товариства «Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій», м.Мукачево
до товариства з обмеженою відповідальністю «Хемкостав УА», с.Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 127174,33 грн. заборгованості за договором поставки,
з участю представників :
від скаржника - не з"явився
від позивача - Ружич Д.В.
В ході судового засідання позивачу права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.
Скаржник подав суду клопотання (вхідний номер 01-14/102/15 від 16.03.2015р.), в якому просить розгляд апеляційної скарги відкласти у зв'язку із неможливістю забезпечити участь повноважного представника в судовому засіданні. Оцінюючи подане скаржником клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК). З огляду на викладене та зважаючи на те, що відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст. 77 ГПК України, є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, колегія суддів в задоволенні клопотання скаржника відмовляє та вважає за можливе, враховуючи повідомлення всіх сторін про дане судове засідання, розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 04.12.2014р. у справі № 907/1017/14 (суддя Ушак І.Г.) задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства «Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хемкостав УА» на користь позивача 93994,68 грн. основного боргу, 14946,56 грн. втрати від інфляції, 2632,85 грн. - 3% річних, 6476,45 грн. пені та 2361,01 грн. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Хемкостав УА» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, в порушення статті 43 ГПК України господарський суд не вжив заходів, спрямованих на всебічне, повне і об»єктивне встановлення всіх обставин справи, оскільки в матеріалах справи відсутні та позивачем не наведені доводи та не подані докази необгрунтованої відмови відповідача від виконання зобов»язань за договором. Крім того, на думку скаржника, укладений між сторонами договір припинив свою дію 31.12.2013р., а специфікації до договору сторони не узгодили та не підписали. Як зазначає скаржник, заборгованість по договору на час прийняття судом рішення у нього відсутня, за фактично поставлений в 2013 році товар він повністю розрахувався з позивачем.
Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Між Публічним акціонерним товариством «Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хемкостав УА» 04 вересня 2013 року укладено договір поставки № 30, відповідно до якого постачальник зобов»язується поставити товар покупцю в кількості та по ціні, вказаній в специфікації, що є невід»ємною частиною договору і залишається незмінною до кінця дії договору, а покупець зобов»язується прийняти та оплатити його на умовах договору.
Відповідно п.4.1 Договору оплата за поставлений товар здійснюється шляхом безготівкової оплати на розрахунковий рахунок постачальника або розрахунок готиівкою. Сума до оплати визначається в накладній по ціні, зазначеній в специфікації до цього договору.
На виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар згідно видаткових накладних на суму 222225,41 грн., що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.
Однак, відповідач покладені на нього зобов'язання оплати придбаного товару за Договором повністю не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 93994,68 грн., яка визнається відповідачем. Визнання заборгованості підтверджується відповідачем у відповіді на претензію від 13.03.2014р.
Відповідно до п.6.6 Договору за необгрунтовану відмову від розрахунку за товар покупець сплачує пеню в розмірі 0,05% від суми відмови за кожен день прострочення до моменту повного виконання покупцем свого зобов»язання по оплаті.
За неналежне виконання умов Договору позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 15600,24 грн., 3% річних в сумі 2632,85 грн., втрати від інфляції в сумі 14946,56 грн.
Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) в сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджено факт поставки товару, що, зокрема, вбачається з видаткових накладних, підписаних сторонами без жодних застережень, проте факт проведення відповідачем повної оплати вартості поставлених позивачем товарів підтверджений не був.
З врахуванням наведеного, суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення 93 944,68 грн. основної заборгованості за Договором є підставною та підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що відповідачем було допущене порушення умови договору щодо оплати коштів за отриманий товар, а саме - прострочення термінів оплати.
Згідно із ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно 6.6 Договору за необгрунтовану відмову від розрахунку за товар покупець сплачує пеню у розмірі 0,05% від суми відмови за кожен день прострочення до моменту повного виконання покупцем свого зобов»язання по оплаті.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нарахована пеня в розмірі 15600,24 грн., проте, згідно проведеного судом розрахунку, з яким погоджується колегія суддів, до стягнення підлягає пеня в розмірі 6476,45 грн., яка не перевищує подвійної облікової ставки НБУ і заявлена в межах строку позовної давності.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних у розмірі 2632,85 грн. та втрати від інфляцій в сумі 14946,56 грн. нараховані правомірно і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд перошої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні господарського суду Закарпатської області від 04.12.2014р. у даній справі.
З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 04.12.2014 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Закарпатської області від 04.12.2014 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-
Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хемкостав УА» залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 04.12.2014р. у справі № 907/1017/14 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Матеріали справи повернути господарському суду Закарпатської області.
6. Повний текст постанови складено « 17» березня 2015р.
Головуючий суддя Михалюк О.В.
суддя Плотніцький Б.Д.
суддя Мельник Г.І.