ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.03.2015Справа №910/3076/15-г
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», м.Київ, ЄДРПОУ 30019801
до відповідача: Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 36265925
про стягнення 81 289,56 грн.
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
від позивача: Дороніна О.М. - по дов.
від відповідача: Шегера І.П. - по дов.
Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.03.2015р. оголошувалась перерва до 11.03.2015р.
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 48 180 грн., пені в розмірі 12 535,38 грн., штрафу в сумі 3372,60 грн., 3% річних в розмірі 4819,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 12 382,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» умов договору №252-К/265/11 К від 15.09.2011р. купівлі-продажу в частині здійснення оплати товару в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач у відзиві б/н від 04.03.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на ненадання продавцем рахунку-фактури на оплату товару. Одночасно, у відзиві б/н від 04.03.2015р. та клопотанні б/н від 04.03.2015р. Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заявлено про застосування строків позовної давності.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 11.03.2015р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст.712 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2011р. між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз» (правонаступником прав та обов'язків якого відповідно до п.1.2 статуту є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз») (продавець) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (в особі начальника Регіонального виробничого управління «Київавтогаз», що діяв на підставі довіреності від 26.05.2011р.) (покупець) було укладено договір №252-К/265/11-К, згідно з п.1.1 якого продавець зобов'язався продати, а покупець прийняти та оплатити електродвигун та генератор змінного струму.
У п.2.1 договору №252-К/265/11-К від 15.09.2011р. зазначено, що назва, кількість та асортимент продукції визначається контрагентами у специфікації.
У додатку №1 до спірного правочину (специфікація) сторонами погоджено, що на умовах договору продавець продає, а покупець приймає у власність трансформатор ТМЗ 1000 10/0,4 у кількості 1 шт. та електродвигун ВИ075.80.8 - 1 шт.
Загальна сума договору становить 48 180 грн. (п.3.2 договору №252-К/265/11-К від 15.09.2011р.).
За умовами п.9.1 укладеного між сторонами правочину договір набирає чинності з моменту підписання і діє 31.12.2011р.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №252-К/265/11-К від 15.09.2011р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як вказувалось вище, у специфікації до договору контрагенти визначили, що покупець придбає у власність трансформатор ТМЗ 1000 10/0,4 та електродвигун ВИ075.80.8.
За умовами п.4.1 договору №252-К/265/11-К від 15.09.2011р. продавець здійснює поставку продукції покупцю за власний рахунок за адресою: м.Київ, вул.Григоровича-Барського, 2.
Факт поставки підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції. Датою поставки товару вважається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем (п.п.4.2, 4.4 договору №252-К/265/11-К від 15.09.2011р.).
Як свідчать матеріали справи, 27.09.2011р. на виконання умов спірного правочину прозивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, а саме трансформатор ТМЗ 1000 10/0,4 та електродвигун ВИ075.80.8 загальною вартістю 48 180 грн., про що складено видаткову накладну №23р/9/252-К від 27.09.2011р.
Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:
У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Ухвалою від 14.02.2015р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від заявника в межах договору №252-К/265/11-К від 15.09.2011р. товару на суму 48 180 грн.
Проте, жодних заперечень з приводу отримання продукції Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не представлено.
У судових засіданнях 04.03.2015р. та 11.03.2015р. представником відповідача наголошено про відсутність у Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» сумнівів стосовно отримання товару за вказаною видатковою накладною від покупця.
Отже, господарський суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.
Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлена позивачем видаткова накладна є належним доказом передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну 48 180 грн. в межах договору №252-К/265/11-К від 15.09.2011р. здійснено належним чином.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За умовами п.3.1 договору №252-К/265/11-К від 15.09.2011р. ціна продукції зазначається у специфікації.
Специфікацією погоджено, що загальна вартість продукції за договором становить 48 180 грн.
Сторонами узгоджено, що продавець після поставки товару та підписання сторонами видаткової накладної виписує рахунок-фактуру, в якому зазначається ціна поставленої продукції згідно зі специфікацією. Продавець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п.п.3.4, 3.5 договору №252-К/265/11 К від 15.09.2011р.).
Наразі, за висновками суду, твердження відповідача стосовно ненадання заявником рахунку-фактури на оплату поставленого товару не нівелює обов'язку покупця оплатити отримай товар.
За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг поставленої продукції.
Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч.1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.
Наразі, платіжні реквізити продавця зазначені розділі 10 договору №252-К/265/11 К від 15.09.2011р. та видатковій накладній №23р/9/252-К від 27.09.2011р., а вартість товару узгоджена контрагентами у специфікації та видатковій накладній.
До того ж, господарський суд вказує, що відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зі змісту ст.631 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.
Отже, обов'язки контрагентів повинні бути виконані саме в межах строку дії договору, який відповідно до п.9.1 договору №252-К/265/11 К від 15.09.2011р. закінчися ще 31.12.2011р.
За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено на підставі договору №252-К/265/11 К від 15.09.2011р. на загальну суму 48 180 грн., настав.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» товар, отриманий на підставі договору №252-К/265/11 К від 15.09.2011р., оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 48 180 грн.
Як зазначалось вище, у відзиві б/н від 04.03.2015р. та клопотанні б/н від 04.03.2015р. Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заявлено про застосування строків позовної давності.
Проте, за висновками суду, строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу не сплив з наступних підстав.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Судом вище було встановлено, що в порушення умов договору №252-К/265/11 К від 15.09.2011р. Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» товар на загальну суму 48 180 грн. оплачено не було, в результаті чого у останньої утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 48 180 грн.
Враховуючи визначені договором №252-К/265/11 К від 15.09.2011р. строки оплати поставленого товару, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почав свій перебіг 04.10.2011р.
Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.
Зокрема, у ч.1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
При цьому, частиною 3 ст.264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
Пунктом 4.4.1. Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Як свідчать матеріали справи, 14.10.2013р. (тобто в межах трирічного строку позовної давності) сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013р.
Судом було зазначено, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків. З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом було досліджено повноваження осіб, якими з боку обох сторін підписано акт від 14.10.2013р. звіряння взаєморозрахунків, та встановлено наступне.
Згідно з ч.7 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Відповідно до Наказу №336 від 29.12.2004р. Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» головний бухгалтер забезпечує ведення бухгалтерського обліку, організовує роботу бухгалтерської служби, контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, здійснює заходи щодо надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах.
Наказом №148/234/383 від 10.11.1998р. Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України «Про інвентаризацію заборгованості за станом на 1 листопада 1998 року» затверджено форму акту звіряння розрахунків, зокрема визначено, що акт підписується представниками підприємств.
Тобто, з наведеного вбачається, що чинним на момент складання акту 14.10.2013р. звіряння взаєморозрахунків законодавством, не було передбачено обов'язкового підписання акту звіряння саме керівниками суб'єктів господарських правовідносин, а з огляду на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Наказу №336 від 29.12.2004р. Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов'язків такі повноваження фактично має головний бухгалтер (особа, що виконує його обов'язки). Правову позицію стосовно необов'язковості підписання актів звіряння взаєморозрахунків саме керівниками товариств наведено Верховним Судом України у постанові від 24.04.2007р. по справі № 26/271 та Вищим господарським судом України у постановах від 15.09.2009р., від 27.02.2012р. по справах №8/39, №20/5009/5311/11.
Як свідчать матеріали справи, акт від 14.10.2013р. з боку позивача було підписано заступником головного бухгалтера Вовк Жанною Миколаївною. Наразі, повноваження вказаної особи підтверджуються наказом №133-к від 01.04.2013р. «Про переведення» та посадовою інструкцією заступника головного бухгалтера, яку затверджено 01.04.2013р. головою правління Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз».
Відповідно до вказаної посадової інструкції саме заступник головного бухгалтера забезпечує ведення бухгалтерського обліку товариства, дотримуючись єдиних методологічних засад, та здійснює контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського та податкового обліку господарських операції в апараті товариства. При цьому, розділом 7 посадової інструкції визначено, що заступник головного бухгалтера несе персональну відповідальність за належне виконання своїх обов'язків.
Повноваження вказаної особи на підписання акту позивачем під час розгляду справи не оспорювались. В судовому засіданні 11.03.2015р. на запитання суду щодо того, чи був акт звірки з боку Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» підписано уповноваженою особою, представником позивача зазначено про наявність у Вовк Ж.М. достатніх повноважень на вчинення таких дій.
З боку покупця акт звірки було підписано головним бухгалтером Регіонального виробничого управління «Київатогаз» Погребною М.А., яку призначено на посаду наказом №217к від 30.11.2010р. Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
З представленого відповідачем до матеріалів справи положення про Регіональне виробниче управління «Київавтогаз» вбачається, що вказаний суб'єкт є відокремленим підрозділом Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який не є юридичною особою, виконує частину функцій головного підприємства та здійснює, в тому числі, бухгалтерській облік.
Наразі, як вказувалось вище, спірний правочин було укладено Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (в особі начальника Регіонального виробничого управління «Київавтогаз», що діяв на підставі довіреності від 26.05.2011р.) та за поясненнями, відповідача з цих підстав саме вказаним регіональним управлінням здійснювався бухгалтерський облік господарських операцій (зобов'язань), вчинених за договором №252-К/265/11 К від 15.09.2011р.
Повноваження бухгалтера Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» Погребної М.А. на підписання акту звіряння взаєморозрахунків з боку відповідача представником Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» підтверджені у судовому засіданні 11.03.2015р.
Отже, з огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що акт від 14.10.2013р. звіряння взаєморозрахунків з боку обох сторін було підписано повноважними представниками.
За поясненнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, в означеному вище акті визначався зведений розмір заборгованості Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» станом на 30.09.2014р., до якого входить, в тому числі, основна заборгованість в сумі 48 180 грн., що виникла на підставі договору №252-К/265/11 К від 15.09.2011р.
Наразі, господарський суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт господарської операції. Проте, за висновками суду, акт звірки фактично є дією у розумінні ст.264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу і як наслідок переривання строку позовної давності. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.04.2007р. Верховного Суду України по справі №26/271, від 06.02.2013р., від 16.01.2014р. та від 20.08.2014р. Вищого господарського суду України по справах №25/067-11, №901/1682/13, №910/18104/13.
До того ж, судом встановлено, що дії по визнанню боргу було вчинено відповідачем до моменту спливу трирічного строку позовної давності з моменту визначеного вище початку його перебігу.
За таких обставин, з огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що підписання сторонами акту від 14.10.2013р. звірки взаєморозрахунків вказує на визнання Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» своєї заборгованості в розмірі 48 180 грн. за договором №252-К/265/11 К від 15.09.2011р., що свідчить про переривання 14.10.2013р. перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення означеної заборгованості.
Як зазначалось вище, після переривання перебіг позовної давності починається заново, отже, у даному випадку строк позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу почав свій перебіг заново 14.10.2013р. та на момент звернення до суду (10.02.2015р., що підтверджується печаткою відділення поштового зв'язку на конверті) не сплив.
Таким чином, приймаючи до уваги на визначені вище висновки суду, господарський суд зазначає, що позовні вимоги Публічного акціонерне товариство «Укртрансгаз» до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення основного боргу в сумі 48 180 грн. підлягають задоволенню.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в розмірі 4819,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 12 382,26 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наразі, за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №252-К/265/11 К від 15.09.2011р. в частині внесення плати за поставлений товар було нараховано за період з 03.10.2011р. по 31.01.2015р. 3% річних на суму 4819,32 грн. та інфляційні втрати в сумі 12 382,26 грн.
Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
За висновками суду, з урахуванням умов договору стосовно строків внесення плати, позивач був обізнаний про порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань вже 04.10.2011р., отже саме в цей день у останнього виникло право на нарахування 3% річних, інфляційних втрат.
Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за розглядуваним позовом розпочався 04.10.2011р. та закінчився 06.10.2014р. (з урахуванням, того що 04.10.2014р. та 05.10.2014р. були вихідними днями).
При цьому, суд зазначає, що у п.4.4.1 2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Наразі, господарський суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст.625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п.1.14 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Отже, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 17.07.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/4129/14.
Таким чином, господарський суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення нарахувань, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, після спливу строку позовної давності (06.10.2014р.) є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Після проведення власного розрахунку в межах строку позовної давності та з урахуванням помилки заявника, яку допущено, при визначенні початкової дати нарахування, господарський суд дійшов висновку, що з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» може бути стягнуто 3% річних в сумі 4348,08 грн. та інфляційні втрати в сумі 8129,68 грн.
Щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення пені в розмірі 12 535,38 грн. та штрафу в сумі 3372,60 грн. господарський суд зазначає наступне.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).
Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
З п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.
Наразі, умовами договору №252-К/265/11 К від 15.09.2011р. не передбачено відповідальності покупця за порушення строків оплати товару.
Суд також зазначає, що інших доказів забезпечення виконання зобов'язань з оплати товару за вказаним договором пенею та штрафом у формі, що передбачена чинним цивільним законодавством, сторонами до матеріалів справи не представлено.
Нарахування позивачем штрафу та пені на підставі ст.231 Господарського кодексу України суд вважає безпідставним з огляду на наступне.
За приписами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У п.2.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014р. по справі №3-14гс14.
Проте, як вказувалось вище, позовні вимоги обґрунтовані саме порушенням відповідачем свого зобов'язання з оплати товару за договором №252-К/265/11 К від 15.09.2011р. (грошові зобов'язання).
Пунктом 1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що грошовим зобов'язанням - є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Тобто, у даному випадку штрафні санкції заявником нараховано саме за порушення грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість визначення розміру штрафу та пені на підставі ст.231 Господарського кодексу України.
Таким чином, оскільки контрагентами не було визначено відповідальність відповідача у формі пені та штрафу у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (порядок її сплати та розмір), господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі 12 535,38 грн. та штрафу в сумі 3372,60 грн. Аналогічні висновки наведено у постановах від 16.06.2014р. та від 01.07.2014р. Вищого господарського суду України по справах №904/10238/13 та №905/9180/13.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір в розмірі 49,50 грн., який внесено позивачем на підставі платіжного доручення №1225 від 03.02.2015р., підлягає поверненню Публічному акціонерному товариству «Укртрансгаз» з Державного бюджету України у відповідності до приписів п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір»
Судовий збір в сумі 1827 грн. згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Частково задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», м.Київ до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 48 180 грн., пені в розмірі 12 535,38 грн., штрафу в сумі 3372,60 грн., 3% річних в розмірі 4819,32 грн. та інфляційних втрат в сумі 12 382,26 грн.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м.Київ, Святошинський район, вул.Григоровича-Барського, буд.2, ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м.Київ, Печерський район, Кловський Узвіз, буд.9/1, ЄДРПОУ 30019801) основний борг в сумі 48 180 грн., 3% річних в розмірі 4348,08 грн., інфляційні втрати в сумі 8129,68 грн. та судовий збір в розмірі 1363,30 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повернути Публічному акціонерному товариству «Укртрансгаз» (01021, м.Київ, Печерський район, Кловський Узвіз, буд.9/1, ЄДРПОУ 30019801) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 49,50 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №1225 від 03.02.2015р.
У судовому засіданні 11.03.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 16.03.2015р.
Суддя М.О. Любченко