ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.03.2015Справа №910/25209/14
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», м.Київ, ЄДРПОУ 30019775
до відповідача: Дочірнього підприємства «КМ Техно», м.Київ, ЄДРПОУ 13681467
за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 20077720
за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Кабінету Міністрів України, м.Київ
за участю третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:: Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м.Київ, ЄДРПОУ 37471933
про визнання договору надання послуг та додаткової угоди до нього недійсними
головуючий суддя Любченко М.О.
суддя Паламар П.І.
суддя Балац С.В.
Представники сторін:
від позивача: Собко О.В. - по дов.
від відповідача: Михайлевська З.О. - по дов., Романченко Ю.Б. - по дов., Краснокутська Т.О. - по дов., Кошечко В.В. - по дов.
від третьої особи 1: не з'явився
від третьої особи 2: не з'явився
від третьої особи 3: не з'явився
Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.02.2015р. до 11.03.2015р. оголошувалась перерва.
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Дочірнього підприємства «КМ Техно», м.Київ про:
- визнання недійсним договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. надання послуг з додатками, укладеного між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», та Дочірнім підприємством «КМ Техно»;
- визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013р. до договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. надання послуг з додатками, укладеного між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», та Дочірнім підприємством «КМ Техно».
В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що під час укладання договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. було порушено вимоги чинного законодавства стосовно процедури закупівлі послуг за рахунок державних коштів, яка передбачена Законом України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» та Законом України «Про здійснення державних закупівель», що, на думку Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», свідчить про наявність підстав для визнання означеного правочину з додатками та додаткової угоди №1 від 25.01.2013р. до нього недійсними. Так, за твердженнями позивача, Дочірня компанія «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є замовником послуг у розумінні п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», а отже, процедура закупівлі послуг повинна була здійснюватись у відповідності до процедур, що визначені Законом України «Про здійснення державних закупівель».
Відповідач у відзиві №27-11/2014 від 27.11.2014р., поясненнях №12-12/2014 від 12.12.2014р. та №13.01/2014 від 13.01.2015р., №10-02/2015 від 10.02.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що оспорюваний правочин було укладено у відповідності до вимог чинного на момент його укладання законодавства України. До того ж, за твердженнями вказаного учасника судового процесу, договір №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. було виконано Дочірнім підприємством «КМ Техно» в повному обсязі на відміну від позивача, який має заборгованість з оплати наданих послуг.
Ухвалою від 03.12.2014р. господарського суду міста Києва залучено Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Кабінет Міністрів України та Міністерство енергетики та вугільної промисловості України до участі у справі в якості третіх осіб 1, 2, 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Третя особа 1 у судовому засіданні 17.12.2014р. наголосила на відсутності можливості надати пояснення по суті спору з огляду на те, що Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не є учасником спірних правовідносин.
У поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду м.Києва 15.01.2015р., вказаний учасник наголосив, що договір №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. могло бути укладено за наявності погодження Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Господарський суд зауважує, що у відповідності п.3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Наразі, обставини щодо необхідності отримання дозволу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на укладання договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. не є підставою позову Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», отже, вимоги позивача розглядаються судом у межах тих обставин, якими заявник обґрунтовує вимоги про визнання договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. недійсним.
При цьому, приписами ст.83 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість суду виходити за межі позовних вимог лише за наявності клопотання заінтересованої сторони. Проте, відповідне клопотання у матеріалах справи відсутнє.
До того ж, господарський суд зауважує, що Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у випадку наявності сумнівів щодо дійсності договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. не було позбавлене права та можливості заявити самостійні вимоги на предмет спору.
Третя особа 2 у судове засідання 11.03.2015р., як і в попередні засідання суду, не з'явилась, представників не направила, пояснень по суті спору не надала, правової позиції з приводу позовних вимог не висловила.
Проте, за висновками суду, Кабінет Міністрів України був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору з огляду на наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103032146272, №0103032148526, №0103032994907. Одночасно, з метою повідомлення вказаного учасника судового процесу про судове засідання 11.03.2015р. на адресу Кабінету Міністрів України було направлене повідомлення б/н від 11.02.2015р., яке було вручено адресату 16.02.2015р., що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень.
До того ж, суд зазначає, що інформація стосовно слухання господарським судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті суду в мережі Інтернет, тобто, третя особа 2 мала реальну можливість дізнатись про час та місце вирішення спору.
Третя особа 3 під час розгляду спору у судовому засіданні 14.01.2015р. проти задоволення позовних вимог заперечень не представив. У поясненнях №17/0031 від 14.01.2015р. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України зазначило, що укладання оспорюваного правочину потребувало використання процедур, що передбачені Законом України «Про здійснення державних закупівель».
У судове засідання 11.03.2015р. треті особи 1 та 3 не з'явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористались. Проте, наведені учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, з огляду на таке.
За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.
Отже, враховуючи, що присутність представників Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 11.02.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що треті особи 1 та 3 були обізнані про час та місце наступного слухання справи.
З приводу неявки третіх осіб 1, 2, 3 в судове засідання 11.03.2015р. господарський суд зазначає наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014п. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
До того ж, господарським судом прийнято до уваги, що треті особи 1 та 3 неодноразово висловлювали свою позицію по суті позовних вимог.
За висновками суду, незважаючи на те, що треті особи не з'явились у судове засідання 11.03.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2012р. між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (правонаступником якої відповідно до п.1.1 статуту є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування») (замовник) та Дочірнім підприємством «КМ Техно» (виконавець) було укладено договір №УГВ6757/19-12, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги по реалізації проекту по побудові комплексної автоматизованої системи управління на базі функціональних прикладних програм SAP, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати ці послуги.
Як встановлено судом, договір №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. скріплено печатками обох контрагентів та підписано представниками обох сторін, а саме з боку Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» правочин підписано заступником директора Сабіровим Е.М. на підставі довіреності №2-312д від 25.07.2012р., а з боку Дочірнього підприємства «КМ Техно» - Примак В.С., який на момент укладання правочину займав посаду виконавчого директора відповідача, що засвідчується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що закупівлю послуг за договором №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. було здійснено у відповідності до Порядку закупівель товарів, робіт та послуг Дочірнєю компанією «Укргазвидобування», який затверджено Наказом №426 від 15.10.2012р. Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вказувалось вище, предметом договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. є надання відповідачем на замовлення позивача послуг по реалізації проекту з побудови комплексної автоматизованої системи управління на базі функціональних прикладних програм SAP.
За умовами п.1.2 спірного правочину перелік, опис, етапність, строки надання та вартість послуг, які надаються за договором, визначаються у додатках.
У додатку №2 до спірного договору контрагенти погодили, що послуги надаються виконавцем в два етапи. До першого етапу належать такі фази: підготовча, аналіз та збір вимог, концептуальне проектування, реалізація, завершальна підготовка і продуктивна експлуатація і підтримка. Фазами, що входять до другого етапу проекту, сторонами визначено: аналіз та збір вимог, концептуальне проектування, реалізація, завершальна підготовка і продуктивна експлуатація і підтримка.
Загальна вартість послуг за договором №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. становить 62 161 034,28 грн. (п.2.1 договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р.).
У додатках №3 від 12.12.2012р. та №4 від 12.12.2012р. сторонами визначено, що вартість першого етапу надання послуг складає 41 839 641 грн., а другого - 20 321 393,28 грн., що відповідає умовами п.п.2.1.1, 2.1.2 договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р.
Пунктом 9.1 спірного правочину визначено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. про надання послуг недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, представниками сторін підписано текст договору та скріплено його печатками суб'єктів господарювання, а отже, спірний правочин було вчинено 12.12.2012р.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Аналогічну позицію наведено у п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», посилалось на те, що під час укладання договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. було порушено вимоги чинного законодавства стосовно процедури закупівлі послуг за рахунок державних коштів, що передбачена Законом України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» та Законом України «Про здійснення державних закупівель». Зокрема, заявником наголошено, що укладанню договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. повинна була передувати одна з процедур, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель», а саме: відкриті торги, двоступеневі торги, запит цінових пропозицій, попередня кваліфікація учасників, закупівля в одного учасника, електронний реверсивний аукціон. На думку заявника, вказані обставини свідчать про порушення вимог чинного законодавства України під час укладення договору, а отже і наявність підстав для визнання його недійсним. При цьому, заявник посилався на те, що Дочірня компанія «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є замовником послуг у розумінні п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», а отже, процедура закупівлі послуг повинна була здійснювати у відповідності до процедур, що визначені Законом України «Про здійснення державних закупівель».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З преамбули до Закону України «Про здійснення державних закупівель» (в редакції, чинній на момент укладання оспрюваного правочину) вбачається, що наведений нормативно-правовий акт встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Метою Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції, забезпечення раціонального та ефективного використання державних коштів.
У преамбулі до Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» (в редакції, чинній на момент укладання оспрюваного правочину) визначено, що наведений Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності.
За приписами ч.ч.1, 3 ст.2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» дія вказаного нормативно-правового акту поширюється на суб'єктів, які є замовниками відповідно до статті 1 цього Закону України та провадять діяльність у сферах, визначених ст.5 Закону України «Про природні монополії», та/або у таких сферах: забезпечення виробництва, транспортування та постачання теплової енергії; забезпечення виробництва, передачі та постачання електричної енергії; забезпечення виробництва, транспортування та постачання питної води; забезпечення функціонування централізованого водовідведення; надання послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування; забезпечення функціонування міського електричного транспорту та експлуатація його об'єктів для надання послуг з перевезення; надання послуг автостанцій, портів, аеропортів; надання послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден; надання послуг поштового зв'язку; геологічне вивчення (у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ) нафтогазоносних надр, родовищ вугілля та інших видів твердого палива; забезпечення функціонування та експлуатація телекомунікаційних мереж фіксованого зв'язку загального користування або надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг; забезпечення транспортування, зберігання, переробки нафти та нафтопродуктів сирих.
Дія цього Закону поширюється на закупівлі замовниками товарів, робіт і послуг для здійснення ними діяльності у сферах, визначених статтею 5 Закону України «Про природні монополії» або статтею 2 цього Закону, які: повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (в будівництві - дорівнює або перевищує 300 тисяч гривень), робіт - дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень; здійснюються за рахунок власних коштів за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 5 мільйонів гривень, а робіт - 10 мільйонів гривень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» замовниками у розумінні вказаного Закону України є: розпорядники державних коштів, які провадять діяльність у сферах, визначених статтею 5 Закону України «Про природні монополії», та/або у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону; суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сферах, визначених статтею 5 Закону України «Про природні монополії»; суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону, та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування чи іншим розпорядникам державних коштів належить частка у статутному капіталі суб'єкта господарювання у розмірі більш як 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб'єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу чи наглядової ради суб'єкта господарювання; суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку товарів.
Законом України «Про здійснення державних закупівель» у п.27 ч.1 ст.1 визначено, що розпорядник державних коштів - це державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією та іншими актами законодавства України, а також установи чи організації, утворені у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, а також підприємства та їх об'єднання.
Підприємством у розумінні вказаного нормативно-правового акту є підприємства, утворені в установленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об'єднання таких підприємств (господарських товариств).
Таким чином, з наведеного вбачається, що можливість застосування Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» до окремих правовідносин пов'язується з сукупністю таких умов: замовником є особи, що відповідають вимогам ст.1 вказаного Закону України; закупівля здійснюється замовниками саме для здійснення діяльності, яка визначена ст.2 вказаного нормативно-правового акта; закупівля здійснюється, в тому числі, за рахунок власних коштів за умови, що вартість предмета договору (послуг, товару) дорівнює або перевищує 5 млн. грн., а робіт 10 млн. грн.
Як встановлено судом, у п.1.3 статуту Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (у редакції, чинній на момент укладання договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р.) зазначено, що засновником Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
На підставі Указу №151/98 від 25.02.1998р. Президента України «Про реформування нафтогазового комплексу України» Постановою №747 від 25.05.1998р. Кабінету Міністрів України «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було утворено Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України». Вказаними нормативно-правовими актами передбачено, що 100% акцій компанії належать до державної власності.
Згідно з п.п.21, 22, 39 статуту Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджено Постановою №747 від 25.05.1998р. Кабінету Міністрів України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного правочину), засновником компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України. Акціонерами компанії є: держава в особі Мінпаливенерго - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію пакета акцій Компанії та в особі Фонду державного майна - після передачі йому пакета акцій компанії, визначеного для продажу згідно з рішенням про приватизацію; фізичні та юридичні особи, що набули право власності на акції компанії відповідно до законодавства.
Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази приватизації пакета акцій третьої особи 1 на момент укладання договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р., а отже його єдиним акціонером було Мінпаливенерго, а єдиним засновником - Кабінет Міністрів України.
Тобто, у розумінні ст.1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є розпорядником бюджетних коштів.
Предметом діяльності Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на момент укладання спірного правочину відповідно до п.2.2 статуту вказаного суб'єкта господарювання було, в тому числі, видобування природного газу, газового конденсату, нафти та інших корисних копалин, виконання геологорозвідувальних і бурових робіт, розробка та експлуатація родовищ газу, газового конденсату, нафти, нафтового бітуму і бішофіту з використанням передових методів розвідки і розробки родовищ, проектування, експертиза та затвердження проектів пошуково-розвідувальних робіт з буріння, дослідно-промислова експлуатація, розробки та облаштування родовищ газу та нафти, буріння свердловин, переробка природного газу, газового конденсату і нафти, тощо.
З аналізу видів статутної діяльності Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» вбачається, що вказана особа на момент укладання з відповідачем договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. здійснювала діяльність, зокрема, у сфері геологічного вивчення (у тому числі, дослідно-промислова розробка родовищ) нафтогазоносних надр, родовищ вугілля та інших видів твердого палива та забезпечення транспортування, зберігання, переробки нафти та нафтопродуктів сирих.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що Дочірня компанія «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» була замовником послуг у розумінні п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» .
У судовому засіданні 03.12.2014р. представником позивача наголошено, що закупівля послуг за договором №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. здійснювалась Дочірнєю компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» за рахунок власних коштів. Доказів використання при виконанні спірного договору бюджетних коштів матеріали справи не містять.
За змістом ч.3 ст.2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» дія вказаного нормативно-правового акту поширюється на закупівлі замовниками товарів, робіт і послуг для здійснення ними діяльності у сферах, визначених статтею 5 Закону України «Про природні монополії» або статтею 2 цього Закону.
Суд одразу зазначає, що застосування до спірних правовідносин приписів 5 Закону України «Про природні монополії» є необґрунтованим, оскільки цей нормативно правовий акт визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні, про що зазначено у преамбулі до вказаного нормативно правового акту, а доказів того, що Дочірня компанія «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» станом 12.12.2012р. була суб'єктом природньої монополії матеріали справи не місять.
Виходячи зі змісту ч.3 ст.2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», наявність у позивача статусу замовника у відповідності до положень Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» не свідчить про безумовне застосування при укладанні Дочірнєю компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» договорів на закупівлю товарів, робіт та послуг процедур, передбачених вказаним нормативно-правовим актом та Законом України «Про здійснення державних закупівель», оскільки при визначенні порядку укладання відповідного правочину необхідно, в першу чергу, виходити зі сфери діяльності, в якій наведені послуги будуть використовуватись та з якою метою. Вказані висновки суду підтверджуються наявним в матеріалах справи реєстром договорів, укладених Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» в період 2012р. по 2014р. Зокрема, з наведеного реєстру вбачається, що без застосування процедур, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель», здійснювалась закупівля інструментів, машин та устаткування для добувної промисловості (договір №УГВ7011/11-13 від 08.01.2013р., укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ»), машин та устаткування для гірничих робіт, багаторозмірних ключів (договір №УГВ9371/11-14 від 12.09.2014р., укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрвнешпромівест»), тощо.
За висновками суду, при вирішенні питання стосовно необхідності проведення закупівлі за визначеними вказаним нормативно-правовим актом процедурами, необхідно враховувати, що закупівля товарів, робіт та послуг повинна безсумнівно здійснюватись саме для здійснення діяльності у сферах, перелічених у ст.2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності». Тобто, придбані товари, роботи та послуги повинні використовуватись саме у вказаних сферах діяльності і їх відсутність фактично повинна обумовлювати неможливість суб'єкта господарювання здійснювати певний вид господарської діяльності.
Проте, за висновками суду, закупівля послуг, що була вчинена Дочірнєю компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на підставі договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р., не може належати до тих закупівель, що вчинені саме для здійснення перелічених у ст.2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» видів діяльності. При цьому, господарський суд виходить з наступного.
Судом зазначалось, що до статутної діяльності Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на момент укладання спірного правочину належало, в тому числі, видобування природного газу, газового конденсату, нафти та інших корисних копалин, виконання геологорозвідувальних і бурових робіт, розробка та експлуатація родовищ газу, газового конденсату, нафти, нафтового бітуму і бішофіту з використанням передових методів розвідки і розробки родовищ, проектування, експертиза та затвердження проектів пошуково-розвідувальних робіт з буріння, дослідно-промислова експлуатація, розробки та облаштування родовищ газу та нафти, об'єктів соціально-культурного призначення, буріння свердловин, переробка природного газу, газового конденсату і нафти, здійснення дільності з виробництва електричної енергії, тощо.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну геологічну службу України» геологічне вивчення надр - це спеціальні роботи і дослідження, спрямовані на одержання інформації про надра з метою задоволення потреб суспільства. Геологічним вивченняим нафтогазоносності надр - є комплекс робіт (геологічне знімання, геофізичні, геохімічні, аерокосмогеологічні дослідження, прямі пошуки, буріння і випробування свердловин, дослідно-промислова розробка, науково-дослідні і тематичні роботи, їх аналіз та узагальнення), що проводяться з метою вивчення геологічної будови і нафтогазоносності надр на певній території (ст.1 Закону України «Про нафту і газ»).
З аналізу норм чинного законодавства України вбачається, що переробка нафти та нафтопродуктів - це складний багатоступеневий технологічний процес, в результаті якого отримують широкий асортимент товарних продуктів, що відрізняються структурою, фізико-хімічними властивостями, складом і сферами використання.
Як було встановлено вище, предметом договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. контрагенти визначили саме надання послуг по реалізації проекту з побудови комплексної автоматизованої системи управління на базі функціональних прикладних програм SAP.
Проект передбачав впровадження комплексної системи автоматизації на наступних об'єктах: апарат управління Державної компані «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», філій Державної компані «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»: газопромислове управління «Шебелинкагазвидобування», управління з переробки газу та газового конденсату, бурове управління «Укрбургаз», управління будівельно-монтажних робіт «Полтавагазвидобування»згідно функціональний рамок функціонування (п.1-1.2 додатку №1 від 12.12.2012р. до договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р.).
Функціональними направленнями та об'єктами автоматизації проекту у ст.1-3 додатку №1 від 12.12.2012р. контрагентами визначено централізоване ведення нормативно-довідкової інформації, технічне обслуговування обладнання, виробництво та реалізацію готової продукції, капітальне будівництво, бюджетне планування, контроль виконання бюджетів, податковий та бухгалтерський облік згідно вимог українського законодавства, управління витратами, доходами та прибутковістю, бізнес-аналітику у розрізі вищезазначених напрямів.
При цьому, у вказаній статті сторонами конкретизовано, що, наприклад, до об'єкту виробництво включено видобуток, тобто, автоматизація процесів річного та місячного планування, фактичного обліку результатів, а також переробку, яка передбачає автоматизацію процесів річного та місячного планування й фактичного обліку результатів.
Отже, з наведеного вбачається, що предметом договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. є лише послуги по встановленню (не закупівлі) відповідної системи управління, які за своєю правовою природою вчинялись не для здійснення Дочірнєю компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» одного з видів діяльності, які означені у ст.2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», а з метою автоматизації процесу управління. З умов договору слідує, що останній фактично було укладено для встановлення програми управління, здійснення автоматизації документообігу, організації та оптимізації управління філіями позивача.
За висновками суду, послуги по встановленню програми SAP безпосередньо не пов'язані зі здійсненням позивачем діяльності у сферах, визначених у ст.2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», оскільки технологічних процес, наприклад, переробки нафти, не ставиться у залежність із встановленням та використанням програми SAP. Вказані обставини також підтверджуються поясненнями позивача про те, що Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» продовжує проводити діяльність з переробки нафти без застосування програми, що має бути встановлена внаслідок належного виконання відповідачем умов спірного правочину.
До того ж, суд зазначає, послуги за договором №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. визначаються відповідно до класифікації видів економічної діяльності КВЕД-2010 як консультування з питань інформатизації (КВЕД 62.02), інша інформаційна діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем (КВЕД 62.09).
За таких обставин, враховуючи наведені вище умови застосування Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», з огляду на те, що фактично послуги, закупівля яких здійснювалась на підставі договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р., не були замовлені саме для здійснення діяльності у сферах, визначених ст.2 вказаного вище нормативно-правового акту, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», якими передбачена необхідність укладання правочинів у відповідності до процедур, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель».
Таким чином, твердження позивача стосовно того, що договір №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. було укладене без застосування процедур, які передбачено у ст.12 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що суперечить приписам Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», є необґрунтованими та не свідчать про наявність підстав для визнання вказаного договору недійсним.
За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. з додатками, суд дійшов висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про визнання договору недійсним, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013р. до договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. підлягають залишенню без задоволення як похідні.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», м.Київ до Дочірнього підприємства «КМ Техно», м.Київ про:
- визнання недійсним договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. надання послуг з додатками, укладеного між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», та Дочірнім підприємством «КМ Техно»;
- визнання недійсною додаткової угоди №1 від 25.01.2013р. до договору №УГВ6757/19-12 від 12.12.2012р. надання послуг з додатками, укладеного між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», та Дочірнім підприємством «КМ Техно».
У судовому засіданні 11.03.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено та підписано 16.03.2015р.
Головуючий суддя М.О. Любченко
Суддя П.І.Паламар
Суддя С.В. Балац