ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
09 лютого 2014 року 08:05 № 826/221/15
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Дмитрієвій В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Інвестиційний капітал Україна"
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання недійсною податкову консультацію
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційний капітал Україна» (надалі-позивач/ТОВ «КУА «ІКУ») з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі-відповідач/ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд:
1. Визнати недійсною надану ГУ Міндоходів у м. Києві індивідуальну податкову консультацію листом від 22.10.2014 р. № 1074/10/26-15-11-01-06.
2. Зобов'язати відповідача надати позивачу індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду у відповідь на звернення ТОВ «КУА «ІКУ» від 10.10.2014 р. №10-10-01.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 73 грн. 08 коп.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.01.2015 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.
В судове засідання з'явилися представники позивача, які позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять суд їх задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначають, що надана відповідачем податкова консультація є протиправною та такою, що суперечить чинному податковому законодавству.
В судове засідання з'явився представник відповідача, який проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить суд в їх задоволенні відмовити з підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає про відсутність підстав для визнання наданої податкової консультації недійсною, оскільки така консультація була надана вчасно та з дотриманням норм чинного законодавства.
Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до положень ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України), справа розглядається в письмовому провадженні на підставі наявних в матеріалах справи документів.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2014 р. ТОВ «КУА «ІКУ» звернулося до відповідача з листом №10-10-01 (надалі-Лист №10-10-01), в якому просила надати консультацію та роз'яснити чи стосуються зміни, внесені до пп.136.1.9 п.136.1 ст.136 Податкового кодексу України (надалі-ПК України), доходів інститутів спільного інвестування, отриманих у вигляді процентів, нарахованих за активами таких інститутів.
Розглянувши звернення позивача, 22.10.2014 р. ГУ Міндоходів у м. Києва було надіслано на адресу ТОВ «КУА «ІКУ» лист №10742/10/26-15-11-01-06 (надалі-Лист №10742/10/26-15-11-01-06), в якому відповідачем було роз'яснено, що враховуючи те, що пп.136.1.9 п.136.1 ст.136 ПК України встановлений порядок оподаткування активів інститутів спільного інвестування та активів фондів операцій з нерухомістю, то починаючи з 03.08.2014 р. до інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та визначаються відповідно до п.135.5 ст.135 ПК України, включаються доходи, отримані інститутами спільного інвестування та фондами операцій з нерухомістю у вигляді процентів, нарахованих за активами інститутів спільного інвестування та активами фондів операцій з нерухомістю.
Вважаючи надану Листом №10742/10/26-15-11-01-06 податкову консультацію протиправною та такою, що не відповідає вимогам ПК України, ТОВ «КУА «ІКУ» звернулося до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пп.14.1.172 п.14.1 ст.14 ПК України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Згідно п.52.1 ст.52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Пунктом 52.2 ст.52 ПК України, податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Відповідно до п.53.1 ст.53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
В той же час, п.53.3 ст.53 ПК України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Таким чином, з аналізу вищевикладених норм чинного законодавства вбачається, що уразі якщо податкова консультація суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, така податкова консультація може бути визнана недійсною.
Відповідно до п.135.1 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до п.135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п.135.3 цієї статті та у ст.136 цього Кодексу. Відповідно до пп.135.5.1 п.135.1 ст.135 ПК України інші доходи включають, зокрема доходи у вигляді процентів.
Водночас, ст.136 ПК України визначено доходи, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, тобто встановлює перелік видів доходів, отримання яких не збільшує об'єкт оподаткування.
Так, до 03.08.2014 р. пп.136.1.9 п.136.1 ст.136 ПК України був викладений у наступній редакції, зокрема: «суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону».
З урахуванням змін, внесених пп.4 п.1 р.І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України», які набрали чинності з 03.08.2014 р., пп.136.1.9 п.136.1 ст.136 ПК України було викладено у наступній редакції, а саме: «суми коштів спільного інвестування, а саме коштів, залучених від інвесторів інститутів спільного інвестування, доходи від проведення операцій з активами таких інститутів та доходи, нараховані за активами зазначених інститутів, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, доходи від проведення операцій з активами фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону, крім доходів, отриманих у вигляді процентів, нарахованих за такими активами».
Тобто, з 03.08.2014 р. була скасована пільга з оподаткування доходів у вигляді процентів, нарахованих за активами. Таким чином, буквальне значення тексту пп.136.1.9 п.136.1 ст.136 ПК України свідчить про те, що словосполучення «крім доходів, отриманих у вигляді процентів, нарахованих за такими активами», стосується лише активів фондів операцій з нерухомістю і не стосується інститутів спільного інвестування.
Аналогічна позиція викладена у висновку експертного дослідження №056/429 від 19.08.2014 р., висновку науково-правової експертизи на замовлення Української асоціації інвестиційного бізнесу щодо тлумачення норм податкового законодавства відносно коштів спільного інвестування №126/101-е від 08.09.2014 р. та листі Комітету з питань податкової та митної політики Верховної Ради України №04-30/10-704 від 12.11.2014 р., які були надані позивачем до матеріалів справи в якості додаткових доказів.
Так, відповідно до ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч.1 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на положеннями ч.1 ст.71 КАС України відповідно до якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного суд критично ставиться до доводів відповідача на рахунок того, що вищезазначені експертні висновку не можуть братися до уваги в якості належних доказів. Більше того, суд вважає вищезазначені докази належними та допустимими, такими що доводять законність правової позиції позивача та, відповідно, помилковість тлумачення правової норми відповідачем.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що надаючи податкову консультацію Листом №10742/10/26-15-11-01-06, відповідач необґрунтовано надав роз'яснення, яке змінює зміст норми, оскільки, як випливає із змісту пп.136.1.9 п.136.1 ст.136 ПК України, законодавець, вносячи зміни, не мав на увазі, що до складу доходів інститутів спільного інвестування, які підлягають оподаткуванню, повинні включатися проценти, нараховані за активами таких інститутів. Натомість, законодавець мав на увазі, що лише до складу доходів фондів операцій із нерухомістю, які підлягають оподаткуванню, включаються проценти, нараховані за активами таких фондів.
Зокрема, як вбачається зі змісту Листа №10742/10/26-15-11-01-06 підставою для такого висновку стало те, що пп.136.1.9 п.136.1 ст.136 ПК України встановлений порядок оподаткування активів інститутів спільного інвестування та активів фондів операцій з нерухомістю, а тому з цього випливає висновок, що до доходів, які підлягають оподаткуванню, включаються отримані інститутами спільного інвестування та фондами операцій з нерухомістю проценти, нараховані за активами інститутів спільного інвестування та активами фондів операцій з нерухомістю.
Однак, такий висновок не можна вважати обґрунтованим, оскільки він суперечить тексту прийнятої норми.
Те, що в пп.136.1.9 п.136.1 ст.136 ПК України змістовно об'єднані перелік видів доходів фондів операцій з нерухомістю та інститутів спільного інвестування (пайових та корпоративних інвестиційних фондів), які не включаються до оподатковуваного доходу, пов'язано лише із тим, що ці організації діють в одній сфері економіки - сфері інвестиційного бізнесу, і не пов'язано з тим, що ці організації є однорідними чи законодавством передбачено їх однорідне правове регулювання.
Враховуючи вищевикладене, відповідач не може змінювати порядок оподаткування доходів в податковій консультації, оскільки будь-які елементи податку та зміни до них можуть передбачатися тільки законом. Надання консультації всупереч норм закону порушує принцип правової визначеності, як складової принципу верховенства права.
Таким чином, наведене свідчить про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсною наданої ГУ Міндоходів у м. Києві індивідуальної податкової консультації Листом №10742/10/26-15-11-01-06.
В той же час, в задоволенні позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача надати ТОВ «КУА «ІКУ» індивідуальну податкову консультацію у відповідь на його звернення від 10.10.2014 р. №10-10-01, суд вважає за необхідне відмовити, позаяк надання податкових індивідуальних консультацій належить до виключної компетенції податкового органу.
Більше того, суд вважає за необхідне звернути увагу на зміст Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, від так завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Таким чином, вимога позивача щодо про зобов'язання відповідача надати ТОВ «КУА «ІКУ» індивідуальну податкову консультацію у відповідь на його звернення від 10.10.2014 р. №10-10-01, та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Водночас, відповідно до ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, тому належним способом захисту, порушених прав позивача суд вважає визнання недійсною надану ГУ Міндоходів у м. Києві Листом №1074/10/26-15-11-01-06 індивідуальну податкову консультацію та зобов'язання повторно розглянути звернення ТОВ «КУА «ІКУ» №10-10-01 від 10.10.2014 р. відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуваннями висновків суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ч.1, ч.4, ч.5 та ч.6 ст.72 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України судовий збір позивачу відшкодовується частково.
Керуючись положеннями ст.ст. 2, 11, 69, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційний капітал Україна» до Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити частково.
2. Визнати недійсною надану Головним управлінням ДФС у м. Києві Листом №1074/10/26-15-11-01-06 від 22.10.2014 р. індивідуальну податкову консультацію.
3. Зобов'язати Головне управління ДФС у м. Києві повторно розглянути звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційний капітал Україна» №10-10-01 від 10.10.2014 р. відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуваннями висновків суду.
4. В решіт позовних вимог - відмовити.
5. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційний капітал Україна» понесені судові витрати в розмірі 36 (тридцять шість) грн. 50 коп. із видатків Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.185 - ст.187 КАС України відповідно.
Суддя Б.В. Санін