ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.03.2015Справа №910/1268/15-г
За позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»
До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Лутугинський комбінат хлібопродуктів»
(далі - третя особа-1);
2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Експорт» (далі - третя особа-2)
3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Продукт» (далі - третя особа-3)
Про стягнення 11 464 213,86 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Половинко Б.М. - представник за довіреністю № б/н від 23.12.2014 р.
від відповідача: Буртовий М.В. - представник за довіреністю № 828 від 06.01.2015 р.
від 3-ої особи-1: Улановський О.Ю. - представник за довіреністю № б/н від 03.03.2015 р.
від 3-ої особи-2: Улановський О.Ю. - представник за довіреністю № б/н від 03.03.2015 р.
від 3-ої особи-3: Улановський О.Ю. - представник за довіреністю № б/н від 03.03.2015 р.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення 11 464 213,86 грн. заборгованості (з яких: 11 183 616,93 грн. - основний борг, 46 971,19 грн. - пеня, 21 137,02 грн. - три відсотки річних, 212 488,72 грн. - інфляційні нарахування).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р. порушено провадження у справі № 910/1268/15-г, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лутугинський комбінат хлібопродуктів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Експорт»; розгляд справи призначено на 12.02.2015 р.; зобов'язано сторін надати суду певні документи.
12.02.2015 р. представник позивача через відділ діловодства Господарського суду м. Києва частково подав документи по справі.
12.02.2015 р. представник третьої особи-1 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав клопотання, в якому просив суд розглядати справу без участі повноважного представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лутугинський комбінат хлібопродуктів».
12.02.2015 р. представник третьої особи-2 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав клопотання, в якому просив суд розглядати справу без участі повноважного представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Експорт».
Представник відповідача в судовому засіданні 12.02.2015 р. подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав визначених у даному відзиві.
Крім того, відповідач подав клопотання на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, в якому просив суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Продукт», яке суд задовольнив.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.02.2015 р. залучено до участі у розгляді справи № 910/1268/15-г в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Продукт»; розгляд справи № 910/1268/15-г відкладено на 05.03.2015 р. та зобов'язано учасників судового процесу надати суду певні документи.
05.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.
05.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Експорт» надійшли письмові пояснення та документи на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2015 р., які залучено до матеріалів справи.
Суд, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву в судовому засіданні з 05.03.2015 р. до 16.03.2015 р. об 11:00 год. для дослідження доказів у справі.
Представник позивача в судовому засіданні 16.03.2015 р. підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні 16.03.2015 р. проти позову заперечив та надав суду додаткові письмові пояснення та документи.
Представник третіх осіб в судовому засіданні 16.03.2015 р. просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/1268/15-г.
У судовому засіданні 16.03.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
14.08.2014 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (надалі - Страховик), Товариством з обмеженою відповідальністю «Лутугинський комбінат хлібопродуктів» (надалі - Сторона, Страхувальник) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (надалі - Вигодонабувач) було укладено Договір добровільного страхування майна № GA.OTP.251.994034172.20243 (надалі - Договір страхування-1).
21.08.2014 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (надалі - Страховик), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Експорт» (надалі - Сторона, Страхувальник) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (надалі - Вигодонабувач) було укладено Договір добровільного страхування майна № GA.OTP.251.994034177.20243 (надалі - Договір страхування-2).
Умови зазначених договорів свідчать про те, що за своєю правовою природою вони є договорами страхування.
Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом Договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, зазначеним в Договорі (надалі - Застраховане майно) (п. 1.1. Договорів страхування).
Згідно умов Договору страхування-1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лутугинський комбінат хлібопродуктів» застрахувало у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» рухоме та нерухоме майно згідно додатку № 01 до Договору страхування-1 та сплатило належну до сплати страхову премію у відповідності до положень Договору страхування-1.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», в свою чергу, взяло на себе зобов'язання при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк», яке є вигодонабувачем за Договором страхування-1 у зв'язку з укладеними договором про надання банківських послуг № СR. 11-204/28-4 від 12.08.2011 р. між позивачем та третьою особою-2, та договором застави (іпотеки) № РL 11-372/28-4 від 12.08.2011 р. між позивачем та третьою особою-1.
Згідно умов Договору страхування-2 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Експорт» передало на страхування Приватному акціонерному товариству «страхова компанія «ПЗУ Україна» майно - сільськогосподарську продукцію згідно з додатком № 01 до Договору страхування-2 та сплатило належну до сплати страхову премію у відповідності до положень Договору страхування-2.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», в свою чергу, взяло на себе зобов'язання при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк», яке є вигодонабувачем за Договором страхування-2 у зв'язку з укладеними договором про надання банківських послуг № СR 11-204/28-4 від 12.08.2011 р. між позивачем та третьою особою-2, та договором застави (іпотеки) № РL 11- 430/28-4 від 25.08.2011 р. між позивачем та третьою особою-2.
Майно, застраховане згідно з Договором страхування-1 та Договором страхування-2, знаходилось за адресою: 92000, Луганська область, м. Лутугине, вул. Залізнична, 2, що є адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лутугинський комбінат хлібопродуктів».
Згідно з п.5.2.4. Договорів страхування, страховим випадком за Договорами є крадіжка, під якою слід розуміти «таємне викрадення застрахованого майна без відома страхувальника, в тому числі, але не обмежуючись: шляхом проникнення у приміщення у будь-який незаконний спосіб з використанням або без використання технічних засобів, підроблених ключів та ін. Також за умовами цих Договорів страхування страховик відшкодовує збиток, заподіяний страховим інтересам в результаті грабежу, розбою».
Відповідно до п. 14.5. Договорів страхування, страхове відшкодування, що має бути сплачене за Договорами страхування, сплачується Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» (Вигодонабувачу), якщо інше не було письмово погоджено Страховиком, Страхувальником та Вигодонабувачем.
Підпунктом «д» п. 17.1. Договорів страхування передбачено проведення Страховиком розслідування та проведення оцінки збитку та величини витрат за власною ініціативою і за свої кошти.
Згідно з пп. «а» п.17.3 Договорів страхування, Страхувальники мають право отримати страхове відшкодування лише за наявності письмової згоди на це Вигодонабувача. Без надання такої згоди, особою, що має право на отримання страхового відшкодування є саме ПАТ «ОТП Банк». Відповідно до довідки, заборгованість за вищевказаним кредитним договором складає 17 985 056,22 доларів США, що за курсом Національного Банку України на день видачі довідки становить 283 516 426,25 гривень, а право на отримання страхового відшкодування має ПАТ «ОТП Банк» (Вигодонабувач).
У відповідності до п. 18 Договорів страхування, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є єдиним вигодонабувачем за Договорами страхування та має право вчиняти будь-які дії для отримання страхового відшкодування.
Згідно з п.19.1. Договорів страхування, за невиконання чи неналежне виконання умов Договорів страхування, Страховик та Страхувальник несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п.19.2. Договорів страхування, за несвоєчасну сплату страхового відшкодування Страховик несе відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,01 % відповідної суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення платежу.
З пояснень позивача вбачається, що в ніч з « 4» на « 05» вересня 2014 року невстановленими особами було здійснене протиправне заволодіння та вивезено у невідомому напрямку майно третьої особи-1 та третьої особи-2, в тому числі застраховане відповідно до Договору страхування-1 та Договору страхування-2 майно.
Вартість втраченого внаслідок події застрахованого майна відповідно до Додатку № 01 до Договору страхування-1 складає 1 508 616,93 грн. Вартість втраченого внаслідок події застрахованого майна відповідно до Додатку № 01 до Договору страхування-2 складає 9 675 000,00 грн. Загальна вартість втраченого майна - 11 183 616,93 грн.
Позивачем, третьою особою-1 та третьою особою-2 належним чином виконано умови Договорів страхування. Зокрема, негайно повідомлено Страховика шляхом телефонного дзвінка на гарячу лінію, у встановлені Договорами страхування строки повідомлено про подію органи МВС та відповідача, подано заяву про виплату страхового відшкодування з описом втраченого майна, надано підтверджуючі документи, запитані відповідачем тощо.
Не зважаючи на вищевикладене, 03.11.2014 р. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було надано листи № 7350-31 та № 7349-31 про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. «а» п.6.1. Договорів страхування.
Підпунктом «а» п. 6.1. Договорів страхування встановлено, що Страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок всякого роду військових дій або військових заходів та їхніх наслідків, дій мін, торпед, бомб та інших знарядь війни; піратських дій, а також внаслідок терористичних дій, громадянської війни, громадських заворушень і страйків, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення Застрахованого майна за вимогою військової або цивільної влади.
В обґрунтування відмови було надано повідомлення Служби Безпеки України від 10.10.2014 р. № 16/4927 про те, що на території Донецької та Луганської областей організованими озброєними угрупуваннями вчиняються численні терористичні акти, та рішення РНБО, уведене в дію указом Президента України від 14.04.2014 року № 405 про те, що з 14.04.2014 р. суб'єктами боротьби з тероризмом вживаються активні заходи з проведення АТО на зазначених територіях . Також зазначалося, що територія м. Лутугине Луганської області станом на 05.09.2014 р. не перебувала під контролем органів державної влади України згідно з повідомленням Генерального Штабу Збройних Сил України № 316/3/1028.
Таким чином, відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування обумовлена терористичними актами, що мають місце на території Донецької та Луганської областей.
Також з пояснень позивача вбачається, що відповідно до отриманих від органів ГУ МВС України в Луганській області повідомлень «Про початок досудового розслідування» від 21.09.2014 р., третю особу-1 та третю особу-2 було повідомлено про розгляд їх заяв про вчинені кримінальні правопорушення та надано попередню правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 185 Кримінального Кодексу України - таємна крадіжка. Відомості про кримінальні правопорушення внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 06.09.2014 р. за номером 12014130370002911 та номером 12014130370002910. На даний час проводиться розслідування з метою встановлення обсягу понесених збитків, винних осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Крім того, позивач посилається в своїх доводах на те, що до повноважень Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до Положення про Генеральний Штаб Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 406/2011, не належить підтвердження інформації про населені пункти, на території яких має місце проведення антитерористичної операції. Натомість згідно ч .2 ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Населений пункт - м. Лутугине Луганської області, вперше потрапив до такого переліку лише Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. N 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», тобто через 25 днів після того, як мав місце страховий випадок.
За таких обставин, на думку позивача, відповідач на підставі інформаційних листів та рішень загального характеру, ігноруючи факт виконання позивачем та третіми особами всіх своїх зобов'язань за Договорами страхування і надання офіційних документів уповноважених державних органів, що розслідують зазначену подію, які кваліфікують її за ст. 185 Кримінального Кодексу України, без проведення належного розслідування, виключно на підставі хибних припущень та всупереч фактичним обставинам справи, було неправомірно прийнято рішення кваліфікувати подію як терористичний акт, у зв'язку з чим відмовити у виплаті страхового відшкодування позивачу. Відповідач, спекулюючи складною ситуацією в країні, намагається використати її як причину для невиконання покладених ним на себе договірних зобов'язань.
Враховуючи вищенаведене, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення 11 464 213,86 грн. заборгованості (з яких: 11 183 616,93 грн. - основний борг, 46 971,19 грн. - пеня, 21 137,02 грн. - три відсотки річних, 212 488,72 грн. - інфляційні нарахування).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відносини, пов'язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України «Про страхування.
Згідно з п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Пунктом 2 ст. 352 Господарського кодексу України встановлено, що страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим.
В частині 1 ст. 6 даного закону зазначено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
В статті 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ч. 17 ст. 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування не може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Аналогічні норми містить статті 988 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та третіми особами належним чином виконано зобов'язання за умовами Договорів страхування, тоді як Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» зобов'язання за даними Договорами щодо виплати страхового відшкодування належним чином не виконано.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позову, посилаючись на необґрунтованість вимог позивач, оскільки останній не звертався до Страховика з повідомленням про страховий випадок та з вимогою щодо виплати страхового відшкодування за умовами Договорів страхування.
Відповідно до статті 990 Цивільного кодексу України та статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Статтею 26 Закону України «Про страхування» визначено, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;
2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законом.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.
Частина 2 статті 991 Цивільного кодексу України та стаття 26 Закону України «Про страхування» встановлює, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
З наданих ПАТ «ОТП Банк» документів вбачається, що із заявами про виплату страхового відшкодування звернувся не Банк, а треті особи у цій справі: ТОВ «Лутугінський комбінат хлібопродуктів» та ТОВ «Агротрейд Експорт» і саме цим підприємствам відповідач надіслав листи в яких повідомив про відмову у виплаті в зв'язку з невизнанням подій про які повідомляли треті особи страховим випадком.
Слід зазначити, що ПАТ «ОТП Банк» не звертався до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявами про виплату страхового відшкодування і відповідач не направляв банку листа з відмовою у виплаті.
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про страхування», відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.
Зі змісту даної норми вбачається, що право на позов щодо оскарження відмови у виплаті страхового відшкодування належить виключно страхувальнику.
Стосовно доводів відповідача, що страховий випадок стався під час проведення у місті Лутугине Луганської області антитерористичної операції, яка супроводжувалась усякого роду військовими діями та заходами, терористичним актами, що є, на думку відповідача, підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, то господарський суд зазначає наступне.
Як зазначено вище, підпунктом «а» п. 6.1. Договорів страхування встановлено, що Страховик не відшкодовує збитки, що сталися внаслідок всякого роду військових дій або військових заходів та їхніх наслідків, дій мін, торпед, бомб та інших знарядь війни; піратських дій, а також внаслідок терористичних дій, громадянської війни, громадських заворушень і страйків, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення Застрахованого майна за вимогою військової або цивільної влади.
14.04.2014р. прийнятий Указ В.О. Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», перiод проведення антитерористичної операцiї - час мiж датою набрання чинностi Указом Президента України «Про рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вiд 13 квiтня 2014 року «Про невiдкладнi заходи щодо подолання терористичної загрози i збереження територiальної цiлiсностi України» вiд 14 квiтня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинностi Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операцiї або вiйськових дiй на територiї України.
Згідно Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р (дію Розпорядження зупинено згідно з Розпорядженням КМ України № 1079-р від 05.11.2014 р.) місто Лутугине Дуганської області відносилось до переліку населених пунктів, на території якого здійснювалась антитерористична операція.
Разом з тим, статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом термiну дiї цього Закону єдиним належним та достатнiм документом, що пiдтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали мiсце на територiї проведення антитерористичної операцiї, як пiдстави для звiльнення вiд вiдповiдальностi за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифiкат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до ст. 607 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати України», форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно з ч.1 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем сертифікату Торгово-промислової палати України на підтвердження обґрунтованості своїх доводів щодо відмови у виплаті страхового відшкодування внаслідок проведення у місті Лутугине Луганської області антитерористичної операції на час настання страхового випадку до суду не надано. Як і не надано доказів, що страховий випадок виник під час військових дій, всякого роду військових заходів, терористичних актів, громадських заворушень, конфіскації, примусового вилучення, реквізиції, арешту або пошкодження майна за вимогою військовослужбовців або уряду чи третіх осіб.
Враховуючи вищенаведене, оскільки Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» не надало суду належних доказів звернення до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з вимогою сплатити страхове відшкодування за Договорами страхування та є неналежним позивачем у даній справі, так як оскаржити відмову у виплаті страхового відшкодування за спірними Договорами страхування в судовому порядку за приписами статті 26 Закону України «Про страхування» мали право Товариство з обмеженою відповідальністю «Лутигінський комбінат хлібопродуктів» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд Експорт», то у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк».
Крім того, господарський суд звертає увагу на те, що сторонами у справі не надано належних доказів щодо стану досудових розслідувань за попередньою правовою кваліфікацію за ч. 1 ст. 185 Кримінального Кодексу України - таємна крадіжка, відомості про які внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 06.09.2014 р. за номером 12014130370002911 та номером 12014130370002910. При цьому, без результатів зазначених досудових розслідувань у господарського суду відсутня можливість встановити розмір понесених збитків і винних осіб, що має суттєве значення для всебічного, повного та об'єктивного встановлення всіх обставин даної справи.
З огляду на викладене вище у суду відсутні підстави для задоволення позову.
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.03.2015 р.
Суддя Т.М. Ващенко