12 березня 2015 року справа № 823/400/15
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Каліновської А.В.,
при секретарі - Педані О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Черкаського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, виплачених як допомога по безробіттю,-
Позивач звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаського міського центру зайнятості кошти, виплачені як допомога по безробіттю в сумі 12247 грн. 15 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення вимог Закону України "Про зайнятість населення", під час перебування на обліку в Черкаському міському центрі зайнятості приховано факт реєстрації в якості суб'єкта підприємницької діяльності з 17.04.2000р., що є підставою для стягнення з відповідача в судовому порядку незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю.
Позивач, про час, дату та місце судового розгляду справи, повідомлений належним чином, свого представника до суду не направив, подав клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, адміністративний позов визнав про що подав відповідну заяву, просив розгляд справи провести за його відсутності.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо клопотання про розгляд справи за їх відсутності заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.
Спеціальним законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" № 1533-III від 02.03.2000 (далі по тексту - Закон № 1533).
Так, згідно з ч. 1 ст. 6 цього Закону право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі по тексту - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Право на забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону № 1533 має також молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка потребує сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних. Члени особистого селянського та фермерського господарства, якщо вони не є найманими працівниками, громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за Законом № 1533 за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч.ч. 2,3 ст. 6 Закону № 1533).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1533 видами забезпечення за Законом № 1533 є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Судом встановлено, що 26 березня 2014 року гр. ОСОБА_1 звернулась до Черкаського міського центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, в якій зазначила, що в даний час не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, 26.03.2014р. відповідачу надано статус безробітного.
02 квітня 2014 року ОСОБА_1 призначено виплату допомоги по безробіттю, у відповідності до п.п. 1, 3, 4 ст. 22 та п. 1 ст. 23 Закону №1533 та п.п. 2.1 «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності».
30 грудня 2014 року Черкаським міським центром зайнятості за результатами перевірки достовірності даних безробітних, розслідування страхових випадків складено Акт №167, в якому встановлено, що гр. ОСОБА_1, перебуваючи на обліку в Черкаському міському центрі зайнятості з 26.03.2014р. приховала інформацію про те, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець з 17.04.2000р.
30 грудня 2014 року Черкаським міським центром зайнятості винесено наказ №808, яким зобов'язано відповідача повернути кошти, виплачені як допомога по безробіттю в сумі 12247 грн. 15 коп. за період з 02.04.2014р. по 08.12.2014р.
У матеріалах справи відсутні докази повернення коштів ОСОБА_1, виплачених як допомога по безробіттю в сумі 12247 грн. 15 коп.
Вирішуючи спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що відповідно до ч.1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067-XII від 05.07.2012р. (далі по тексту - Закон № 5067-XII), до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
До зайнятого населення також належать: непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону № 5067-XII безробітним визначається особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Відповідно до частини 1 статті 43 Закону № 5067-VI статусу безробітного може набути:
1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;
2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам";
3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
Отже, не можуть бути безробітними особи, що мають статус суб'єкта підприємницької діяльності, не залежно від того, чи отримують вони дохід, адже підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому, статусу підприємця фізична особа позбавляється з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (ч. 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" № 755-IV від 15.05.2003р.).
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29.12.2014р., фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності 17.04.2000р.; запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 внесений 26.11.2014р. за №20260060003032348, припинено, власне рішення.
Таким чином, відповідач, як на момент звернення до центру зайнятості, так і в подальшому при отриманні допомоги по безробіттю був зайнятою особою, адже запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 внесений лише 26.11.2014р. За таких обставин, відповідач не мав права на реєстрацію в якості безробітного та на отримання відповідної матеріальної допомоги.
Відповідальність застрахованих осіб за порушення порядку отримання статусу безробітного передбачена статтею 36 Закону № 1533, згідно якої сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення коштів, виплачених відповідачу як допомога по безробіттю є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову.
Згідно положень ч. 1 ст. 136 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову (ч. 3 ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України ).
Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси (ч. 4 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищезазначене, суд приймає визнання відповідачем даного позову, оскільки ці дії не суперечать закону та не порушують чиї-небудь права, свободи та інтереси.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 94, 122, 136, 159 - 163 КАС України, суд,-
Прийняти визнання відповідачем адміністративного позову.
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (18001, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Черкаського міського центру зайнятості (18015, м. Черкаси. вул. Гоголя, 330, ідентифікаційний код 21367756) кошти, виплачені як допомога по безробіттю в сумі 12247 (дванадцять тисяч двісті сорок сім) грн. 15 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя А.В. Каліновська