17.03.15р. Справа № 904/1453/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетав Стальсервіс" (м.Дніпропетровськ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" (м.Дніпропетровськ)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 293 від 26.04.2013 у загальному розмірі 62 453 грн. 74 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: Ніколенко І.М. - директор (наказ № 108 від 03.06.2011, паспорт)
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сетав Стальсервіс" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" заборгованість за договором поставки № 293 від 26.04.2013 у загальному розмірі 62 453 грн. 74 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 50 000 грн. 00 коп. - основний борг;
- 6 249 грн. 36 коп. - пеня;
- 5 560 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;
- 644 грн. 38 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 293 від 26.04.2013 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлену 09.10.2014 продукцію матеріально-технічного призначення - сталь листову, у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 50 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.5. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 09.11.2014 по 23.02.2015 в сумі 6 249 грн. 36 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по січень 2016 року в сумі 5 560 грн. 00 коп., а також 3% річних за період прострочення з 09.11.2014 по 23.02.2015 у сумі 644 грн. 38 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.03.2015.
У судовому засіданні 17.03.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Вимоги ухвали суду були виконані позивачем у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю прибути у судове засіданні його представника. Доказів на підтвердження, викладених у клопотанні обставин, відповідачем не надано, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.
Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, позивач зазначає, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом майже трьох місяців невеликими частинами погашає заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості у повному обсязі, можуть вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.
Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2015 була отримана відповідачем 10.03.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994524251892 (4994306813978).
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 25.02.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.
Крім того, представник позивача у судовому засіданні заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись, зокрема, на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -
Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
26.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сетав Стальсервіс" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 293 (далі - договір) (а.с.12-16), відповідно до умов якого на умовах, викладених в розділах договору, постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення (далі - товар). Найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначені в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, які є невід'ємними його частинами (пункт 1.1. договору).
Ціна товару, що постачається за договором, визначається в гривні та зазначається в специфікаціях до договору. Ціна товару не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України. Ціна товару визначається з урахуванням умов поставки (згідно ІНКОТЕРМС редакції 2010 року), що передбачені відповідною специфікацією до договору. Ціна товару, зазначена у додатках до договору, є фіксованою та не підлягає збільшенню. Сума договору складається із сум всіх специфікацій, які є невід'ємними частинами договору (пункти 2.1., 2.2., 2.3., 2.4. договору).
У пункті 10.1. договору сторони узгодили, що договір вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31 жовтня 2013 року, а в частині невиконаних зобов'язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Так, у додатку № 3 до договору № 293 від 26.04.2013 - специфікації № 3 від 22.09.2014 (а.с.16) сторони узгодили, зокрема, найменування товару, його кількість, ціну за одиницю, вартість, а саме:
- сталь листкова 2,0 ст.м. 12Х18Н10/1.4301 у кількості 1,390 тн., вартістю 60 638,75 грн. без ПДВ;
- сталь листкова 3,0 ст.м. 12Х18Н10Т/1.4301 у кількості 0,520 тн., вартістю 24 453,00 грн. без ПДВ.
Так, у вказаній специфікації сторони узгодили, що загальна вартість товару, зазначеного в специфікації складає 85 091 грн. 75 коп. без врахування ПДВ, ПДВ - 17 018 грн. 35 коп., всього з ПДВ - 102 110 грн. 10 коп. (пункт 1 специфікації).
Товар у вказаному додатку поставляється на умовах "FCA, м. Дніпропетровськ, склад покупця, відповідно "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року. Ціна товару визначена на цих же умовах. Толеранс (+/- 10%).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Так, у пункті 3.2. договору визначено, що товар поставляється партіями в троки узгоджені сторонами в специфікації.
В пункті 4 специфікації № 3 від 22.09.2014 сторони погодили, що строк поставки товару - протягом 1 календарного дня з дати підписання даного додатку.
Позивач на виконання умов договору 09.10.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 110 003 грн. 40 коп., що підтверджується видатковою накладною № С0000001527 від 09.10.2014 на суму 110 003 грн. 40 коп. (а.с. 17).
При цьому суд зауважив, що у специфікації було визначено загальну вартість товару - 102 110 грн. 10 коп., а фактично поставлено на суму 110 003 грн. 40 коп. Так, у пункті 7 вказаної специфікації передбачено дозволи відхилення за специфікацією у 10% (толеранс +/- 10%), а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.
Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткової накладної, вказана накладна підписана представником відповідача за довіреністю - Захаревич Ларисою Вікторівною.
Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, як того вимагає пункт 6.1. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.
Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем не заявлено.
З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірної накладної без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.
Так, у пункті 4.1. договору сторони погодили, що розрахунки за договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника у повному обсязі. Умови оплати партії товару зазначені в специфікаціях до договору.
В пункті 4 специфікації № 3 від 22.09.2014 визначено умови оплати, а саме: протягом 30 календарних днів після поставки товару.
В порушення умов пункту 4 специфікації відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.
Так, відповідач оплатив отриманий товар лише частково в сумі 60 003 грн. 40 коп., а саме:
- 24.11.2014 в сумі 10 003 грн. 40 коп., згідно платіжного доручення № 9872 від 24.11.2014 (а.с.18);
- 01.12.2014 в сумі 10 000 грн. 00 коп., згідно платіжного доручення № 9977 від 01.12.2014 (а.с.19);
- 10.12.2014 в сумі 10 000 грн. 00 коп., згідно платіжного доручення № 10108 від 10.12.2014 (а.с.20);
- 22.12.2014 в сумі 10 000 грн. 00 коп., згідно платіжного доручення № 10226 від 22.12.2014 (а.с.21);
- 29.12.2014 в сумі 10 000 грн. 00 коп., згідно платіжного доручення № 10346 від 29.12.2014 (а.с.22);
- 30.01.2015 в сумі 10 000 грн. 00 коп., згідно платіжного доручення № 377 від 30.01.2015 (а.с.23).
Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 50 000 грн. 00 коп.
Так, представник позивача у судовому засіданні зазначав, що ним вживалися заходи для досудового врегулювання вказаного спору. На звернення позивача, відповідачем, зокрема, було надано лист № 538/з від 03.03.2015, в якому відповідач пропонував позивачу укласти мирову угоду та реструктуризувати заборгованість відповідача. Відповідачем у листі було запропоновано графік погашення заборгованості, а саме:
- 09.03.2015-13.03.2015 - 20 000 грн. 00 коп.;
- 16.03.2015-20.03.2015 - 15 000 грн. 00 коп.;
- 23.03.2015-27.03.2015 - 15 000 грн. 00 коп.
Як зазначав представник позивача, станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу на погашення існуючої заборгованості не здійснив.
Крім того, позивач наголошував, що у вказаному листі відповідачем визнана наявність основного боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп., що додатково свідчить про те, що відповідач використовує всі можливості для відтягування моменту погашення заборгованості у повному обсязі.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище видатковою накладною настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 7.5. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного здійснення розрахунків за договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем, в своє чергу, - порушені, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 09.11.2014 по 23.02.2015 в сумі 6 249 грн. 36 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача.
Так, судом встановлено, що розрахунок здійснений за невірно визначеними періодами прострочення, а саме: позивачем невірно визначений початок періоду прострочення (граничний термін виконання зобов'язання щодо оплати, згідно специфікації - 10.11.2014), крім того, позивачем дні оплати враховувалися в періоди для нарахуванні на більшу суму заборгованості, а отже розрахунок, здійснений позивачем, визнається судом таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.
Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне.
- період прострочення з 11.11.2014 по 23.11.2014 на суму 110 003 грн. 40 коп., пеня складає 1 078 грн. 94 коп.;
- період прострочення з 24.11.2014 по 30.11.2014 на суму 100 000 грн. 00 коп., пеня складає 536 грн. 99 коп.;
- період прострочення з 01.12.2014 по 09.12.2014 на суму 90 000 грн. 00 коп., пеня складає 621 грн. 37 коп.;
- період прострочення з 10.12.2014 по 21.12.2014 на суму 80 000 грн. 00 коп., пеня складає 736 грн. 44 коп.;
- період прострочення з 22.12.2014 по 28.12.2014 на суму 70 000 грн. 00 коп., пеня складає 375 грн. 89 коп.;
- період прострочення з 29.12.2014 по 29.01.2015 на суму 60 000 грн. 00 коп., пеня складає 1 472 грн. 88 коп.;
- період прострочення з 30.01.2015 по 23.02.2015 на суму 50 000 грн. 00 коп., пеня складає 1 230 грн. 14 коп., а всього 6 052 грн. 65 коп.
Враховуючи викладене, після здійсненого власного розрахунку, судом визначена сума пені за вказаними вище періодами прострочення в сумі 6 052 грн. 65 коп., а отже вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 6 052 грн. 65 коп.
Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з листопада 2014 року по січень 2015 року в сумі 5 560 грн. 00 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок не відповідає вищевказаним вимогам, а отже визнається судом необґрунтованим.
Враховуючи викладене, після здійсненого власного розрахунку, враховуючи вимоги вказаної постанови, суми заборгованості станом на кожний окремий місяць, судом визначена сума інфляційних втрат у сумі
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та суми заборгованості станом на кожний окремий місяць нарахування, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом визначена сума інфляційних втрат, яка є більшою, ніж визначено позивачем.
Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі 5 560 грн. 00 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат. Тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 560 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.
Щодо розрахунку 3% річних та вимог в цій частині суд зазначає наступне.
Розрахунок визнається судом необґрунтованим, оскільки, як і в розрахунку пені, позивачем допущені аналогічні помилки.
Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% за вказаними періодами, судом встановлено наступне.
- період прострочення з 11.11.2014 по 23.11.2014 на суму 110 003 грн. 40 коп., 3% річних складають 117 грн. 54 коп.;
- період прострочення з 24.11.2014 по 30.11.2014 на суму 100 000 грн. 00 коп., 3% річних складають 57 грн. 53 коп.;
- період прострочення з 01.12.2014 по 09.12.2014 на суму 90 000 грн. 00 коп., 3% річних складають 66 грн. 58 коп.;
- період прострочення з 10.12.2014 по 21.12.2014 на суму 80 000 грн. 00 коп., 3% річних складають 78 грн. 90 коп.;
- період прострочення з 22.12.2014 по 28.12.2014 на суму 70 000 грн. 00 коп., 3% річних складають 40 грн. 27 коп.;
- період прострочення з 29.12.2014 по 29.01.2015 на суму 60 000 грн. 00 коп., 3% річних складають 157 грн. 81 коп.;
- період прострочення з 30.01.2015 по 23.02.2015 на суму 50 000 грн. 00 коп., 3% річних складають 102 грн. 74 коп., а всього 621 грн. 37 коп.
Враховуючи викладене, після здійсненого власного розрахунку, судом визначена сума 3% річних за вказаними вище періодами прострочення в сумі 621 грн. 37 коп., а отже вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 621 грн. 37 коп.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Винокурова, 4; ідентифікаційний код 33718431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетав Стальсервіс" (49051, м. Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", 66/33; ідентифікаційний код 36842029) - 50 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 6 052 грн. 65 коп. - пені, 5 560 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 621 грн. 37 коп. - 3% річних, 1 820 грн. 57 коп. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Ю.В. Фещенко