03.03.2015р. м. Київ К/800/7846/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Голубєвої Г.К.,
Юрченко В.П.,
секретар: Антипенко В.В.
за участю представника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» - Василіна В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (далі - Компанія) на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції в Одеській області (далі - Інспекція) до Товариства,
про зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2012 року Інспекція звернулася до суду з адміністративним позовом про зобов'язання Компанії виконати пункт 2 вимоги Інспекції № 15-05-34-14/6733 від 21.07.2011 року (далі - Вимога № 15-05-34-14/6733) щодо укладених договорів позички з оренди державного майна, яке знаходилось у користуванні Компанії і відображення її заборгованості з орендної плати.
Зазначила, що договори позички, перелік яких визначений у додатку № 164 до акту перевірки № 05-19/390 від 20.06.2011 року, повинні бути переукладеними на умовах договору оренди, з відображенням в обліку заборгованості перед бюджетом та перерахуванням отриманої орендної плати, оскільки договори позички носять матеріальний характер, предметом яких є оренда державного майна.
12 вересня 2012 року постановою Одеського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що жодний з договорів позички, зазначений у додатку № 164 до акту ревізії, не визнаний в судовому порядку недійсним або удаваним, а тому відсутні підстави для зобов'язання Компанії переукладати діючи договори позички на договори оренди, оскільки це буде обмежувати її права на вільне волевиявлення та свободу договору.
22 січня 2013 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду постанова Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року скасована, позовні вимоги в частині зобов'язання Компанії виконати пункти 3, 4 Вимоги № 15-05-34-14/6733 залишені без розгляду, оскільки Інспекція відмовилася від зазначеної частини позовних вимог, в іншій частині позов задоволено.
Зобов'язано Компанію виконати пункт 2 Вимоги № 15-05-34-14/6733.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що Компанія, уклавши договори позички, незаконно надала в оренду нерухоме майно яке є державною власністю.
Компанія звернулася з касаційною скаргою з вимогою скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Контрольно-ревізійним управлінням в Одеській області була здійснена перевірка фінансово-господарської діяльності Компанії за період з 1.07.2007 року до 31.12.2010 року, за наслідками якої 20.06.2011 року був складений акт перевірки № 05-19/390.
На підставі перевірки 21 липня 2011 року Контрольно-ревізійне управління в Одеській області прийняло Вимогу № 15-05-34-14/6733 щодо усунення фінансових порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності Компанії.
У пункті 2 зазначеної вимоги зобов'язано Компанію переукласти вказані договори позички, перелік яких визначений у додатку № 164 до акту ревізії та відобразити в обліку заборгованість перед Державним бюджетом і перерахувати кошти, у розмірі 2 988 345,70 грн. від отриманої орендної плати, до Державного бюджету.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного адміністративного суду про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Компанія заснована на державній власності та входить до сфери управління Міністерства транспорту України. Майно Компанії є державною власністю і належить їй на праві господарського відання.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що при здійсненні ревізії діяльності Компанії Інспекція мала всі правові підстави перевірити законність використання Компанією закріпленого за нею на праві господарського управління державного майна, у тому числі переданого Компанією у користування іншим суб'єктам господарювання на підставі господарських договорів.
При здійсненні ревізії Інспекція встановила, що Компанія передавала у платне користування закріплене за нею нерухоме майно іншим суб'єктам господарювання на підставі договорів позички.
Основною кваліфікуючою ознакою договору позички, яка відрізняє його від оренди, є його безоплатність.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до передчасного висновку, що у Інспекції відсутні правові підстави зобов'язувати Компанію переукладати договори позички на договори оренди, оскільки договори позички за своєю правовою природою є договорами оренди державного майна.
Таким чином, закріплене за Компанією на праві господарського відання державне нерухоме майно може бути передано у платне тимчасове користування іншим суб'єктам господарювання із дотриманням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 4.10.1995 року (далі - Методика № 786).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна. При цьому умовами абзацу 4 цієї статті передбачено, що підприємства можуть бути орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м..
Згідно з п. 17 Методики № 786 у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата за нерухоме майно державних підприємств, організацій спрямовується -70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що при укладанні договорів позички Компанія не залучила відділення Фонду державного майна України, який є власником цього майна, а отримана Компанією плата за використання державного нерухомого майна до бюджету не надходила.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зазначені у додатку № 164 до акту ревізії договори позички нерухомого майна не відповідають вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що є підставою для їх переукладання.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись ст., ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Голубєва Г.К.
Юрченко В.П.