"26" лютого 2015 р. м. Київ К/800/29906/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В. (суддя-доповідач),
Іваненко Я.Л.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром»
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Сумихімпром» до Управління Пенсійного фонду України (далі - УПФУ) в Зарічному районі м. Суми про визнання протиправною та скасування вимоги,
У червні 2011 року ПАТ «Сумихімпром» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправною і скасувати вимогу УПФУ в Зарічному районі м. Суми від 02 червня 2011 року № Ю 988/31 про сплату заборгованості із страхових внесків, фінансових санкцій і пені у сумі 24 558 654,13 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Сумським окружним адміністративним судом протягом 2009-2010 років приймалися рішення про задоволення вимог УПФУ в Зарічному районі м. Суми про стягнення з ПАТ «Сумихімпром» недоїмки зі сплати страхових внесків за період з червня 2009 року по листопад 2010 року включно. Враховуючи, що до вимоги про сплату боргу включено заборгованість, яка виникла в цей же період і яка стягнута в судовому порядку, вона є протиправною та підлягає скасуванню.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ «Сумихімпром» порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що УПФУ в Зарічному районі м. Суми сформовано та надіслано ПАТ «Сумихімпром» вимогу від 02 червня 2011 року №Ю 988/31 про сплату заборгованості із страхових внесків, фінансових санкцій і пені у сумі 24 558 654,13 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями як на досудове врегулювання спорів щодо стягнення заборгованості з сплати страхових внесків так і на стягнення відповідних коштів в судовому порядку.
Проте, з такими висновками погодитись неможливо.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На момент винесення оскаржуваної вимоги, відносини щодо стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків регулювались статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із положеннями наведеної статті суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
У разі, якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі, якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Таким чином, Законом встановлено порядок стягнення заборгованості, в якому направлення вимоги передує зверненню до суду з відповідним позовом. Вчинення дій в зворотному порядку не передбачено.
Оскільки вимога Управління ПФ про сплату боргу є виконавчим документом, то наявність рішення суду про стягнення його суми, яке також може бути звернене до виконання, породжує ситуацію, за якої одна і та ж заборгованість може бути стягнута два рази, що є неприпустимим.
Викладена позиція щодо неможливості співіснування вимоги про сплату боргу та рішення суду про його стягнення кореспондується з пунктом 8.6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1.
Відповідно до положень цієї норми вимога вважається відкликаною, якщо є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу, що зазначені у вимозі.
З матеріалів доданих до касаційної скарги видно, що Сумським окружним адміністративним судом у період 2010-2011 років ухвалювались судові рішення у справах за позовами УПФУ в Зарічному районі м. Суми до ПАТ «Сумихімпром» про стягнення страхових внесків, фінансових санкцій та пені за 2010-2011 роки. Про вказані обставини, позивач зазначав у позовній заяві.
Проте, суди не звернули на них увагу та не дали належної оцінки.
Також судами не досліджувалось питання за який період виникла заборгованість зі сплати страхових внесків, фінансових санкцій та пені, що вказана у вимозі від 02 червня 2011 року №Ю 988/31.
Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні (частина 1 статті 220 КАС України).
Частиною 2 статті 227 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» задовольнити частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді С.В. Головчук
Я.Л. Іваненко
Ю.К. Черпак