04 березня 2015 року м. Київ К/800/17562/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Веденяпіна О.А.,
Зайцева М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Апеляційного суду Вінницької області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Апеляційного суду Вінницької області про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості по заробітній платі з червня 2005 року, -
встановила:
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, апеляційного суду Вінницької області про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості по заробітній платі починаючи з червня 2005 року.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача за період з червня 2005 року по червень 2008 року 147705,01 грн. як суми недоотриманої заробітної плати. Зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів». В задоволенні позову до апеляційного суду Вінницької області та Міністерства фінансів України відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність апеляційного суду Вінницької області по ненарахуванню та невиплаті недоотриманої заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року. Зобов'язати апеляційний суд Вінницької області нарахувати та виплатити позивачу недоотриману заробітну плату за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційний суд Вінницької області, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права при прийнятті рішення, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, змінивши рішення суду першої інстанції, з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 07 лютого 2002 року ОСОБА_2 працює на посаді судді апеляційного суду Вінницької області.
Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Аналізуючи вказану норму вбачається, що гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу, є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України, в межах своїх повноважень, прийняв Постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та Постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.
Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 3 вересня 2005 року відповідач свою бездіяльність із зазначеного питання припинив прийняттям Постанови №865 «Про оплату праці суддів», затвердивши схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.
Однак, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме: з 1 червня 2005 року, оскільки надав Постанові від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів» чинності з 1 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).
Внаслідок цього з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати заборгованості з щомісячного грошового утримання за червень-грудень 2005 року, оскільки за вказаний період позивач отримувала грошове утримання у меншому розмірі, ніж це було передбачено Законом України «Про статус суддів».
Разом з тим, суд апеляційної інстанції правильно вирішивши по суті даний спір, безпідставно стягнув заборгованість з щомісячного грошового утримання за червень-грудень 2005 року з апеляційного суду Вінницької області, оскільки останній фінансується з коштів Державного бюджету України, а головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 223 Кодексу адміністративного судочинства України, рахує за необхідне змінити рішення суду апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
постановила:
Касаційну скаргу Апеляційного суду Вінницької області задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року скасувати.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року змінити, виклавши абзаци 4, 5 резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції в наступній редакції:
«Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України по ненарахуванню та невиплаті ОСОБА_2 заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоотриману заробітну плату за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, зобов'язавши Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України».
В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев