Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" березня 2015 р.Справа № 922/211/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.
розглянувши справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, смт. Бабаї,
про повернення майна та відшкодування доходів
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився.
Харківська міська рада (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області із позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про зобов'язання повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набутого майна - земельну ділянку площею 0,1184 га, стягнення доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, у розмірі 592649,61 грн. та судові витрати.
У межах строків, визначених положеннями ст. 69 ГПК України, розгляд справи неодноразово відкладався з 02.02.2015 року до 17.02.2015 року та з 17.02.2015 року до 10.03.2015 року для повторного виклику представників сторін у судове засідання та витребування документів, необхідних для повного та всебічного розгляду справи.
У призначене судове засідання 10.03.2015 року представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних документів не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до пункту 3.9.1. Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Відповідач у судове засідання 10.03.2015 року не з'явився, витребуваних ухвалою суду документів не надав.
Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.08.2014 р. № 25718462 (а.с. 26) ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. «А-1» площею 524,7 кв.м., по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2005 № 6886.
Відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1184 ґа по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівель літ. «А-1», що підтверджується актом обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради від 20.08.2014.
Як зазначає позивач, розташування будівлі на земельній ділянці робить неможливим переміщення будівлі без її знецінення та зміни її призначення як об'єкту цивільних прав (стаття 181 ЦК України).
Крім того, за твердженням позивача, речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав, що підтверджується листами Управління Держземагентства у м. Харкові Харківської області від 27.08.14 № 4027/08 та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 29.08.2014 № 9964/0/225-14.
Дії відповідача по набуттю земельної ділянки, як наслідок придбання у власність будівлі, не порушують норми права, передбачені чинним законодавством, а тому ці дії по набуттю земельної ділянки не є протиправними.
Відповідач, за твердженням позивача, в період з 01.12.2011 р. по 30.11.2014 р. не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.
Таким чином, позивач вважає, що не здійснення ФОП ОСОБА_1 плати за використання земельної ділянки в розмірі, визначеному земельними актами, тобто за регульованими державою цінами, які є фактично звичайною ціною, призвело в результаті до одержання ним доходів.
Відповідно до листа ДПІ у Московському районі м. Харкова від 20.08.2014 № 6378/9/20-34-15-03-38 відповідач обліковується як платник земельного податку. За період з 01.12.2011 р. по 30.11.2014 р. ФОП ОСОБА_1 задекларовано земельного податку у сумі 43 311,46 грн.
За таких обставин, позивач, як власник землі комунальної власності, при наданні земельних ділянок у користування не може застосовувати інші, ніж визначені законодавчими актами, ставки плати за землю, а тому, розмір доходу від користування Відповідачем земельною ділянкою, виходячи з розміру плати за землю, розрахований міською радою виключно на підставі норм земельного законодавства та законодавства про плату за землю.
Розрахунок отриманого ФОП ОСОБА_1 доходу був здійснений Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель міської ради.
На підставі викладених обставин, позивач наполягає на безпідставному користуванні відповідачем спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим звернувся з відповідним позовом та просить суд зобов'язати відповідача звільнити відповідну ділянку та стягнути з відповідача суму несплаченої плати за користування земельною ділянкою як отриманий останнім дохід від використання безпідставно набутого майна.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).
Встановлені судом обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці відповідачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля (нерухоме майно) літ. А-1, площею 524,7 кв.м., по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2005 року № 6886.
Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.
Згідно чинного земельного законодавства, використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, відповідач не набув ані права власності, ані права користування спірною земельною ділянкою.
Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Згідно з ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Так, відповідач, як власник нерухомого майна, з метою подальшого укладення договору оренди спірної земельної ділянки, звернувся до Харківської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, на якій таке майно розташоване.
Частиною 3 ст. 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбчається з листа (вих. № 9964/0/225-14 від 29.08.2014 року, а.с. 24), рішенням 14 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 04.07.2007 року № 140/07 ФОП ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01.04.2012 року земельну ділянку площею 0,1184 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (адміністративна будівля комерційного користування). Договір оренди не оформлено.
Позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог, посилається на безпідставне користування відповідачем спірною земельною ділянкою. Проте, суд не погоджується з такими висновками позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).
З матеріалів справи вбачається, що на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 відповідачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля (нерухоме майно) літ. "А-1" площею 524,7 кв.м.
Статтею 120 Земельного кодексу України (чинна редакція станом на 20.12.2005 року) визначені обставини, щодо переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду, а саме 1. При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди; 2. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки; 3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику; 4. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди; 5. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Відповідач у 2005 році набув право власності на вищезазначене нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, отже, останній має законодавчо визначене право на земельну ділянку, на якій розташована його будівля, що спростовує твердження позивача про безпідставне користування відповідачем спірної земельної ділянки.
Відтак, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, вимога про повернення безпідставно набутого не може бути задоволена судом, оскільки позивачем не доведено, що земельна ділянка, це дійсно те майно, що безпідставно набуте відповідачем.
Крім того, частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.
За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").
Так, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правових угод. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином відповідачем не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.
Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").
З огляду на наведене, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 592649,61 грн., як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного прибутку.
Як вбачається зі змісту статей 1212, 1213, 1214 ЦК України, зокрема, із вжитого в них терміну "потерпілий", ці статті застосовуються до деліктних правовідносин, коли фізичній або юридичній особі завдано шкоди шляхом порушення їх охоронюваних законом прав, зокрема, - майнових.
Отже, для застосування вищезазначених норм ЦК України має бути доведено факт протиправності дій відповідача.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, яким у постанові від 06.11.14 у справі №922/1087/14 вказано, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення ст. 22 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 224 Господарського кодексу України. Для застосуванні такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).
Проте, позивачем не доведено наявність вищевказаних елементів цивільного правопорушення в діях відповідача. Більш того, позивач у свої позовній заяві зазначає, що дії відповідача з набуття земельної ділянки, як наслідок придбання у власність будівлі, не порушують норми права, передбачені чинним законодавством, а тому ці дії з набуття земельної ділянки не є протиправними.
Враховуючи викладене, застосування 1212, 1213, 1214 ЦК України в даному випадку є неправомірне.
Крім того, відповідно до статті 14 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів.
При цьому, суд зауважує, що позивач вимагає стягнення з відповідача спірних коштів саме в якості доходу останнього, що передбачено ст. 1214 Цивільного кодексу України, а не коштів, безпідставно збережених за його рахунок.
Проте, позивачем не надано доказів виникнення у відповідача такого доходу в результаті збільшення активів або зменшення зобов'язань внаслідок користування спірною земельною ділянкою.
Крім того, заявлена до стягнення сума грошових коштів розрахована позивачем, виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку.
Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Договорів оренди відповідач на спірну земельну ділянку не укладав, майно за актами приймання-передачі не отримував. У матеріалах справи також відсутні відповідні докази.
У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.
У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
На підставі ч. 2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону - частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.
Так, згідно до п. 4 Порядку оформлення договорів оренди землі у місті Харкові, що є Додатком до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про затвердження Порядку оформлення договорів оренди землі у місті Харкові" від 19.12.2012 р. № 960/12 підставою для оформлення договору оренди землі є рішення міської ради про надання в оренду земельної ділянки(а.с. 24).
Відповідно до п. 5 цього Порядку оформлення договору оренди землі проводиться управлінням земельних відносин протягом трьох місяців з дня прийняття рішення міською радою або дня проведення конкурсу (аукціону) щодо набуття права оренди землі та за умови наявності справи документації із землеустрою, яка повинна містити необхідний обсяг документів.
У відповідності до п. 7 Порядку Відділ організації землеустрою та обліку земель управління земельних відносин не пізніше 4 робочих днів з дня отримання справи документації із землеустрою готує проект договору оренди землі.
Після попереднього погодження проекту договору оренди землі відділ організації землеустрою та обліку земель управління земельних відносин не пізніше 1-го робочого дня з дня отримання справи документації із землеустрою, готує три примірники договору оренди землі, і повідомляє заявника про необхідність з'явитися протягом 4 робочих днів з дня отримання листа до управління земельних відносин для погодження істотних умов договору оренди землі. У разі, якщо заявник не з'явився до управління земельних відносин протягом вказаного терміну для погодження істотних умов договору оренди землі або відмовився від їх погодження, управління земельних відносин рекомендованим супровідним листом направляє заявнику три примірники договору оренди землі у зшитому вигляді та скріплені печаткою управління земельних відносин "Для документів" для розгляду. (п. 8 та п.п. 8.1. Порядку оформлення договорів оренди землі у місті Харкові).
Таким чином, позивач в особі своїх повноважних органів, після прийняття рішення від 04.07.2007 року №140/07 року про надання в оренду земельної ділянки ФОП ОСОБА_1 площею 0,1184 га по АДРЕСА_1, та від 03.07.2013 року №1202/13, яким внесено зміни щодо строку оренди спірної земельної ділянки, маючи дійсний намір укласти договір оренди земельної ділянки, мав повідомити відповідача про необхідність погодження істотних умов договору оренди землі чи направити відповідачу примірник договору для підписання.
Таким чином, розрахунок позивача про отримані доходи відповідачем оснований на припущеннях та є недоведеним.
Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового Кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Також, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.
Згідно ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 статті 287 Податкового кодексу України ).
Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Для визначення розміру податку та орендної плати відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (стаття 23 Закону України "Про оцінку земель").
Нормативно грошова оцінка земельної ділянки визначає вартість квадратного метра певної земельної ділянки.
Таким чином, для встановлення загальної нормативної вартості земельної ділянки необхідно встановити конкретний розмір такої земельної ділянки.
В той же час, в акті обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки (а.с. 15-16) зазначено, що обстеженням на місцевості встановлено, що площа спірної земельної ділянки, відповідно до визначених її меж, складає 0,1184 га.
Втім, така позиція позивача базується на припущеннях та з достовірністю не підтверджується матеріалами справи.
Згідно Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 N 376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється 1) юридичною особою, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа - підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) на замовлення орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 3) на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Вказаний акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки складено головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради. Докази про використання під час складання вказаного акту необхідної техніки, спеціалістів та документації в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані.
Відповідно до Положення про Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради (додаток № 130 до рішення Харківської міської ради 6 скликання від 24.11.2010 № 07/10 в редакції рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 № 1188/13), він не має повноважень щодо визначення меж, розмірів земельних ділянок, а виконує на самоврядних засадах контрольну функцію належного використання земельних ділянок.
На підставі викладеного, позивачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не підтверджено розмір спірної земельної ділянки, а від так не підтверджено розмір заявлених до стягнення грошових коштів.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача доходів, отриманих від використання безпідставно набутого майна в розмірі 592649,61 грн. також не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та, у зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог покладає їх на позивача.
З огляду на наведене, відповідно до ст. 41 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16, 179, 181, 316 ЦК України, ст.ст. 120, 123, 206 Земельного Кодексу, ст.ст. 269, 287, 289 Податкового Кодексу України, ст.15 Закону України "Про оренду землі", ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" та ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Повне рішення складено 16.03.2015 р.
Суддя О.О. Ємельянова