04 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого: Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л.,Наумчука М.І.,
Мостової Г.І.,Олійник А.С.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 07 жовтня 2014 року,
У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») та ним, набув право вимоги до відповідача за кредитним договором №0101/0207/88-017 від 23 лютого 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_7 Відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, у зв'язку з чим станом на 01 лютого 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 418 137,49 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 червня 2014 року в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 07 жовтня 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ «Кредитна ініціатива» 282 302,05 грн заборгованості за кредитним договором, 87 179, 97 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 38 015,53 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись повністю не можна виходячи з таких підстав.
Судами встановлено, що 23 лютого 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 0101/0207/88-017, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 50 тис. доларів США на строк 120 місяців з кінцевим строком повернення коштів 20 лютого 2017 року. (а.с. 38-41). Пунктом 2.1 договору передбачено, що забезпеченням виконання зобов'язань боржника за цим договором виступає іпотека: вбудовані нежитлові приміщення в житловому будинку, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, АДРЕСА_1, вартістю 9 668 882 грн.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, за умовами якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників, до складу якого ввійшов і кредитний договір укладений з відповідачем ОСОБА_6 (а.с. 17-31, 34-35).
28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (клієнт) та ТОВ «Кредитна ініціатива» укладено договір факторингу №15, згідно якого клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, серед яких і кредитний договір укладений з відповідачем у даній справі (а.с. 8-16).
Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов᾽язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов᾽язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.
Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Наявне в матеріалах справи повідомлення банку про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором (а.с. 34) не містить інформацію про укладення 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор плюс», а потім між ТОВ «ФК «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору факторингу та даних про отримання відповідачем повідомлення про заміну кредитора, а тому висновок судів про те, що неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні не звільняє його від обов'язку виконати взяте зобов'язання є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону.
Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності.
Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).
Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належать операції з факторингу.
Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг).
Згідно з п. 13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання.
Так, відповідно до п.п.1.2 розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.
В порушення вказаних вимог закону апеляційний суд не перевірив наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання, дійшовши передчасного висновку про наявність у ТОВ «Кредитні ініціативи» правових підстав для набуття прав кредитора.
Крім того, умовами кредитного договору визначено як обов'язок позичальника повернути кредит в строк до 20 лютого 2017 року, так і право вимоги банку на дострокове виконання зобов'язань із зміною термінів повернення кредиту.
Апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що зі змісту рішення господарського суду Вінницької області від 03 грудня 2013 року (а.с. 132-132 зворот) вбачається, що 30 вересня 2010 року приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на майно, а саме: вбудовані приміщення загальною площею 1007,7 кв.м, які складаються з приміщень №161-1 до №161-38, що розташовані в м. Вінниця по АДРЕСА_1 та належать на праві власності ТОВ «Крок-К» і передані в іпотеку ПАТ «Сведбанк» в забезпечення зобов'язань по кредитним договорам, в тому числі, ОСОБА_6 Відповідно до виконавчого напису за рахунок коштів, отриманих від реалізації вбудованих приміщень, підлягають задоволенню вимоги ПАТ «Сведбанк» до боржника (ТОВ «Крок-К») на загальну суму 2 306 366,23 грн. Відповідно до письмових заперечень на апеляційну скаргу представника відповідача (а.с. 122-125), іпотечне майно, яке забезпечувало зобов'язання відповідача за кредитним договором було реалізоване з прилюдних торгів.
Договір про уступку права вимоги укладений 28 листопада 2012 року, тобто після ухвалення вказаного рішення.
З огляду на викладене, апеляційний суд в порушення ст.ст. 303, 315 ЦПК України, не перевірив, які вимоги були передані, їх розмір, чи проводилась заміна сторони виконавчого провадження (ст. 378 ЦПК України), оскільки без такої заміни до позивача не могло перейти право на отримання стягнутих за рішенням суду коштів.
Таке може впливати на розмір коштів, які мав право отримати від боржника новий кредитор, при умові, що перший виконав зобов'язання на користь первісного кредитора у зв'язку з тим, що не був обізнаний про його заміну.
Апеляційним судом залишено поза увагою, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Посилаючись на вказану норму апеляційний суд, зменшив розмір пені з 48 655,47 грн до38 015,53 грн, проте жодного розрахунку не навів.
Колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанцій повинно бути скасовано, а справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен урахувати зазначене та вирішити справу з урахуванням викладених обставин.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 07 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук
А.С. Олійник